
- •1. Мова і суспільство
- •2. Література як вид мистецтва. Основні етапи історичного становлення літератури. Види літературно-художньої творчості.
- •3. Концептуальні засади комунік методики навчання укр мови
- •1. Мова як особлива знакова система.
- •2. Художній образ як форма відображення дійсності. Структура, види та типи художніх образів.
- •3. Концептуальні засади когнітивної методики навчання української мови.
- •1. Мова, мислення і свідомість.
- •2. Структура і елементи змістової організації літературно-художнього твору.
- •3. Компетентнісний підхід до навчання мови та літератури.
- •1. Мовна система та її структура.
- •2. Структура і елементи внутрішньої форми художнього твору.
- •3. Актуальні проблеми навчання української мови у двомовному середовищі.
- •1. Мова і мовлення - дві іпостасі лінгвальної дійсності.
- •2. Художньо-мовленнєва організація літературного твору. Засоби увиразнення мовлення художньому творі: тропи і стилістичні фігури
- •3. Навчання мови на основі тексту.
- •Актуальні проблеми сучасного мовознавства.
- •Родовий та жанрово-видовий поділ літератури.
- •3. Ситуативні завдання як засіб формування мовленнєвих і комунікативних умінь.
- •1. Основні і проміжні рівні мовної системи.
- •2. Романтизм та його прояви в українській літературі. Реалізм як творчий метод і як основа формування літературного напряму у хіх-хх ст.
- •3. Особистісно орієнтований підхід до викладання мови та літератури
- •Семантична структура і мовні значення.
- •2. Літературний процес. Закономірності й парадокси літературного процесу.
- •3. Міжпредметна інтеграція як перспективний напрям реалізації новітніх технологій.
- •1. Загальне мовознавство як наука.
- •2.Літературний розвиток. Літературні напрямки XVI - XIX ст.
- •3. Проблемне навчання на уроках мови та літератури
- •Історичний розвиток мови.
- •Модернізм. Літературні напрямки модернізму.
- •Пошукове (евристичне) навчання на уроках мови та літератури.
- •1. Лінгвістична концепція о. Потебні
- •2. Інтерпретація художнього твору
- •3. Вивчення програмового матеріалу укрупненими частинами на уроках мови та літератури
- •1. Лінгвістична концепція ф. Де Соссюра
- •2. Стиль, творчий метод, тип творчості
- •3. Розвиток творчої особистості учня на уроках мови та літератури.
- •1. Сучасне українське мовознавство: проблемно-регіональний огляд
- •2. Методологія сучасного літературознавства
- •1. Становлення порівняльно-історичного мовознавства
- •2. Герменевтика як складова світового літературознавства.
- •3. Інноваційні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови.
- •1. Українська звернена мова у контексті теорі функціональної граматики
- •2. Історія створення Кримської спілки письменників України. Образ рідної землі у творчості письменників-земляків. Літературний доробок Данила Кононенка.
- •3. Активні методи на уроках мови та літератури
- •1. Кличний відмінок – специфічна морфологічна риса укр.. Мови. Особливості вираження граматичного значення кличного відмінка.
- •3. Аналітично, спеціальною інтонацією.
- •2. Літературне краєзнавство як спеціальна галузь науки про літературу. Кримські мотиви у творчості письменників-класиків.
- •3. Використання інтерактивних технологій на уроках української літератури.
- •1.Семантичний та формально граматичний показники наказового способу(імперативу) у сулм
- •2. Творчість письменників Криму та Севастополя
- •3. Ігрові методи та прийоми на уроках мови та літератури.
- •1. Найдавніші риси української мови.
- •Українсько-кримськотатарські літературні зв'язки. Трагедія кримськотатарського народу в поезії о.Корсовецького «Чокрак» та повісті е. Умерова «Чорні ешелони».
- •3. Групові методи та форми роботи на уроках мови та літератури.
- •1. Розквіт староукраїнської літературної мови 17- першої чверті 18 століття та причини її занепаду.
- •2. Світова феміністична теорія і критика
- •3. Методика використання технологій кооперативного навчання
- •1. Укр мова як інструмент реанімації національної свідомості. Роль і.Котляревського і т. Шевченка у становленні нової укр літературної мови.
- •2. Український постмодернізм. Періодизація постмодерного періоду в сучасній українській літературі. Провідні естетичні орієнтації.
- •3. Навчальні технології організації Проектної діяльності у школі
- •1. Політика українізації 20-30-ті рр. XX ст. Мовна концепція Миколи Скрипника.
- •2. Філологічна школа
- •3. Технології організації самостійної навчальної діяльності школярів.
- •2.Принципи, здобутки і втрати в літературознавстві фрейдівського і юнгівського психоаналізу як різновиду психологічного напряму в історичній школі.
- •3. Програмоване навчання на уроках мови та літератури, сучасні електронні засоби навчання
- •1. Історія становлення української графіки.
- •Поняття «гендеру». Гендерні стереотипи української культури (на прикладі творів о.Забужко).
- •Інформаційно-комунікативні технології на уроках мови та літератури. Комп’ютерні технології на уроках мови та літератури.
- •1. Особливості нормування українського правопису.
- •Світоглядні константи в структурі жіночого письма к. Хх – поч. Ххi ст.
- •Сучасні технології контролю та оцінки начальних досягнень учнів: метод портфоліо, тести.
- •1. Сучасні проблеми нормування української літературної мови
- •Особливості літературного процесу к.Хх – поч.Ххi ст. Напрями сучасного літературознавства.
1. Укр мова як інструмент реанімації національної свідомості. Роль і.Котляревського і т. Шевченка у становленні нової укр літературної мови.
Наприкінці XVIII ст. у великій пошані були українські народні пісні, що поширювалися в рукописних збірниках. Тоді ж зароджується поетична творчість, що якоюсь мірою продовжила традиції, з одного боку, народних історичних пісень і дум, а з другого, — українського вертепу. Мова цих віршів була народна, але різне походження і різний ступінь грамотності їх авторів накладали на неї відбиток, що виявлявся у вигляді росіянізмів, полонізмів, церковнослов’янізмів.
Розвиток літератури народною мовою від кінця XVIII ст. відбувався в двох напрямах: бурлескно-сатиричному і ліричному. Найвищим виявом БУРЛЕСКНОГО напряму стала «Енеїда» І. Котляревського. Вона відбила народну мову колишньої Гетьманщини, причому не тільки селянства і простого козацтва, але й козацької старшини, тобто новосформованого українського дворянства. «Енеїда» засвідчила потенційну можливість української мови бути знаряддям перекладу з класичних мов. І хоч це був стиль бурлеску, але він показав невичерпні багатства українського народного словника. Лексика народних звичаїв, фразеологія («в гречку скакати»). У поемі відбито побутову лексику (баклажок, барильце, гринджолята, клубок), назви страв (баба-шарпанина, борщ, бублики), напоїв (брага, винце, горілка). Убрані герої «Енеїди» звичайно ж в український одяг. Особливо багато представлений гардероб української шляхтянки: дульєт, запаска, капот, ковтки. Багата синоніміка: «піти-помчати, попхатися». Вживає русизми (питейний, кушайте, осрамлена), мова невпорядкована, але відображає фонетику і морфологію південно-східного наріччя. РОЗБУДИВ НАЦ СВІДОМІСТЬ. З появою «Енеїди» інтерес до народної мови перестав бути абстракцією. Нацсамосвідомість акумулює народжену в суспільстві увагу до простолюду, особливостей його життя й культури. Вона заходить у суперечність із уже згаданими трьома постулатами імперської ідеологічної системи: самодержавством, казенним православ’ям і хибно трактованою народністю.
Квітка-Основяненко– рідна мова, звичаї, фольклор-ознака народності: звернення до простої людини з простою мовою, укр. мовою розмовляють героїні, доказав, що можна писати укр. мовою прозу «Маруся», відбиток слобожанського говору (фразеологізмами користується щедро. Він залучає й загальноукраїнську, і місцеву, слобожанську ідіоматику: напекти раків, пари з уст не пустити, кінці в воду). У мові К-Ос відбилися етнографічні особливості нашого народу: весілля і похорон, співанки й ігри. АЛЕ, дворянство не розмовляє укр. м, не піднімає укр. м до засобу розвитку культури. Отже, мова К-О — це помітне явище в історії укр. літ мови. Він за мету - через художнє слово будити в людині її душу.
ЛІРИЧНИЙ НАПРЯМ. Є. Гребінка— повісті й оповідання він писав по-російському. Він також славив царя і вважав за велике благо для України приєднання її до Росії. Україномовна творчість представлена трьома поетичними жанрами: байки, лірика і переклади.Перекладав вірші Пушкіна, зачинатель публ стилю (передомова «До зобачення»). Вони недалеко відійшли від худ творів. Чимало в них замилування рідним краєм, а отже, й лексики пейзажного колориту.
Найактивнішою групою Харківської школи романтиків були Метлинський, Костомаров, Петренко. В поезіях Метлинського відчувається лірична туга за тим, що «наша мова конає». Звернення до козацької доби як до символу українства, віра у відродження укр. нації. Роль романтиків: відродили істор лексику, створювали абстрактну лексику, широко використ фольклор: здвоєні слова. Серед них переважають іменники, але є й дієслова та прислівники. Здвоєні слова—це переважно іменники з прикладкою, що виконує означальну функцію (вороги-гадюки, травиця-зелениця). Основні постулати романтизму поділяли й члени «Руської трійці» — західноукраїнського відгалуження спільноукраїнської літературної течії. Але якщо харківська школа романтиків виявляла себе переважно в творенні літературної мови, то М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький і їх оточення зробили великий внесок у розвиток літ мови своєю збиральною діяльністю в галузі фольклору, етнології, народного прикладного мистецтва, а також лексикографії. Разом з тим не можна не відзначити, що поети «Руської трійці» висловлювали патріотичні думки, зокрема, закликали не цуратися рідної мови.
У 1 пол XIX от. були спроби створити граматики й словники нової укр народної і літ мови. Першу спробу створення нового українського правопису, пристосованого до звукової системи української мови, зробив О. Павловський у своїй «Граматиці української мови», написаній 1805 р., а виданій тільки 1818 року. Павловський уперше почав вживати літеру І на позначення фонеми [і], літеру Ђ на позначення сполуки [je], диграфа ІО на позначення [jо] та ін.
І все ж цей правопис не приймали ні К-Ос, ні Гулак-Артемовський, ні Гребінка. Певне застосування він знайшов у Галичині, але зрештою лишився книжним витвором.
Отже, укрпародисти й особливо романтики відродили українську літературну мову, тепер уже повністю на народній основі. Вони не тільки зробили помітний внесок в її природну нормалізацію, але й викликали бажання описати її фонетичну й граматичну природу. Літ, мовотворчий процес формування нової укр літ і літ мови тривав майже 50р і закінчився літ-мовною діяльністю Шевченка. T. ШЕВЧЕНКО — РЕФОРМАТОР УКР ЛІТ МОВИ. Виразник дум укр. народу, співець соц. і нац. свободи. Структурний феномен мови полягає в тому, що: 1. мова зорієнтована на весь територіальний та істор укр. обшир. 2. злився ліризм з сатирою. 3. велика увага до змісту мови народу, народні почуття. 4. при повному домінуванні народно розмовної мови є елементи давніх і сучасних словянських мов. 5. сильно збагатив словник укр. мови. 6. створив «Буквар южноруський». Основні джерела мови Шевченка: 1. народно розмовна основа: середньонадднепрянські діалекти + образно-хкд формування мови фольклору трансформування фольклору як форми нац. самовираження: використання пісень народних звичаїв («Назар Стодоля» - весілля); зв'язок народної системи понять-символів з словесно-образною структурою творів (дуб, калина, ворон, орел); народнопісенні мотиви й символи «Зоре моя, вечірняя». 2. Використання літ запозичень + із церковнослав мови («Давидові псалси»), знав на пам'ять «Псалтир». 3. Істор свідчення «Історія хрестових походів» Мішо, «Історія держави Російської» Карамзін, «Історія Малої Росії» Бантиш-Каменський, робота в Ахеологічній комісії. 4. Европейська літ-ра і культура (знав Сократ, Геракліт, Гомера; культуру Еллади та Рим, Міцкевич, Пушкін, Караджич), виводить літ-ру на европ обшир. 5. розвиток абстрактної лексики (термінології): із живопису, графіки (оливець), літературознавча, епістолярії (чітко розрізнював укр. і рос літ мову). Доказав, що укр. м – фактор розвитку культурного життя укр. народу. Авторитет Шевченкового слова був високий не тільки завдяки його політичній вагомості, а ще й тому, що позбавлений права на власну історію і нац самосвідомість, укр народ сприймав твори свого поета не лише як красне письменство, а й як фактор розвитку всього культурного життя в Україні.
ВИСНОВОК. Отже, початок XIX ст. повернув укр народові його мову як знаряддя творення культури. Але повернення це було далеко не повним. В «Енеїді» Котляревського, в повістях Квітки-Основ’яненка, в піснях і баладах харківських поетів-романтиків укр народ пізнавав самого себе, свій побут, свої звичаї, свої більші чи менші клопоти соціальні. І все ж це була література про народ, а не для народу. Дальший її розвиток і утвердження були можливі тільки за тієї умови, коли вона відобразить кардинальні суспільні проблеми своєї доби. Наступив час Т.Г. Шевченка. По праву вважається творцем укр літ мови, як основи нової, уґрунтованої на народній основі укр культури.Деякі укрпоети намагалися наслідувати його творчу манеру, перенести її в свої твори механічно, без індивідуального переосмислення. Якоюсь мірою це сприяло утвердженню укр літ мови, але мало додавало до розпрацювання укр літе-и.