2. Українсько-кримськотатарські літературні зв'язки. Трагедія кримськотатарського народу в поезії о.Корсовецького «Чокрак» та повісті е. Умерова «Чорні ешелони».

Кримськотатарська, чи ж, скажемо, тематика прямих нащадків кримських татар, наприклад, печенігів, половців зустрічається в древніх літературних пам'ятках Київської Русі, давньослов'янських літописах, в давньоукраїнській " Повісті минулих літ", що була складена Нестором у Києво-Печерській лаврі в 1113 році, в "Слові про похід Ігорів" (ХVІ ст.) та інших. Згадування про кримських татар ми зустрічаємо в поемі Симона Пекаліда (ХVІ ст.) "Про Острозьку війну під П'яткою", де кримські татари згадані під ім'ям "кіммерійці"; у "Віршах на жалісний погріб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного" Касіяна Саковича (ХVІІ ст.); у "Співаках" Бартоломея Зиморовича (ХVІ ст.); у віршах Лазара Барановича (ХVII ст.), зокрема такому, як "Татарин плюндрує, як в себе, кочує"; в поемі Семена Дівовича (ХVІІІ ст.) "Розмова Великоросії з Малоросією" та інших.

Особливою сторінкою в літературах наших народів постають події середини ХVІІ ст., коли досягла свого апогею національно-визвольна боротьба українського народу на чолі з Б. Хмельницьким за незалежність України. Картини тієї епохальної спільної боротьби українського і кримськотатарського народів проти польської шляхти знайшли широке висвітлення не тільки в історії, а й у літературах наших народів. Ще в середині ХVІІ ст. кримськотатарський поет Джанмухаммед, спираючись на багатий фактологічний матеріал, на ті історичні події, свідком яких був сам, по гарячих слідах написав поему "Тугайбей". Інший кримськотатарський автор того ж періоду - Едіп Ефенді присвятив цим же подіям поему "Сефернаме" ("Поема про похід"). Ці твори в уривках дійшли до наших днів. Вони першими в історії літератур наших народів показали героїку того періоду історії, створили образи величних постатей - Б. Хмельницького, І-Гірея ІІІ, перекопського полководця Тугайбея. Весь драматизм подій того часу знайшов відображення в романах сучасних українських письменників "Я - Богдан" П. Загребельного, "Мальви" Р. Іваничука та інших.

Певну роль у взаємопроникненні культур наших народів зіграло Кримське ханство. Це можна простежити в фольклорі, музиці і в писемних пам'ятках.

У зв'язку з цим можна з повною впевненістю сказати, що 80 відсотків тюркізмів (я б сказав кримтатаризмів, - Ю. К.) в українській мові - це результат українсько-кримськотатарських взаємин протягом тривалого історичного періоду. У "Словнику української мови" Б. Грінченка майже кожне десяте слово має тюркське походження. Якщо ж взяти приклади з фольклору, то побачимо, що в української пісні "Чорнії брови, карії очі" і кримськотатарської "Къара кер атым" однакова мелодія. Українська кобза і давньокримськотатарський къобуз мають не тільки лексичну спільність в своїх назвах, але і однакову історію.

Українсько-кримськотатарські культурні і літературні зв'язки набули подальшого розвитку в XIX ст. Кримськотатарська тематика чітко вимальовується у творчості Т. Шевченка, зокрема, в таких його творах, як "Гайдамаки", "У тієї Катерини" та інших.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. в українській літературі кримськотатарська тематика зазвучала зовсім іншими акордами. На всі 360 градусів міняється тональність, фарби стають більш яскравими, соковитими, шляхетними. Це насамперед стосується творчості великого новеліста М. Коцюбинського. Згадаємо його оповідання "Під мінаретами", "В путах шайтана", "На камені".

Кримськотатарська тематика червоною ниткою проходить і в творчості геніальної української поетеси Лесі Українки. Крим дійсно став другою колискою таланту української поетеси. Багато її творів, написаних на цій землі, навіяні кримськими враженнями і спогадами. Це і віршовані цикли "Кримські спогади" та "Кримські відгуки", поема "Іфігенія в Тавриді".

У першій третині XX ст. в суспільстві інтерес до кримськотатарської літератури зростає. У 1915 році І. Франко пише фундаментальну статтю "Кримський хан Газі Гірей. I дещо з його віршів". Вагомий внесок в становлення і розвиток українсько-кримськотатарських літературних зв'язків зробив академік А. Кримський. Він, вважаючи себе українцем, ніколи не забував про батьківщину своїх предків - Крим. Вчений перебував у постійному контакті з такими відомими діячами культури, як І. Гаспринський, Б. Чобан-заде, О. Акчокракли, А. Лятиф-заде, історик Я. Кемаль. А. Кримський був ініціатором створення "Короткої антології кримськотатарської поезії", видання якої стало явищем в історії кримськотатарської й української культур.

В 20 - 30-ті роки XX ст. було досягнуто непоганих результатів в освоєнні українсько-кримськотатарських літературних і культурних просторів. Так, у 1927 році в Харкові в грудневому номері журналу "Червоний шлях" Абдулла Лятиф-заде опублікував українською мовою статтю "Короткий огляд кримськотатарської літератури", яка містить загальну характеристику кримськотатарської літератури починаючи з ХІІІ століття.

Українська поезія, у тому числі і вірші Т. Шевченка, стала надбанням кримських татар лише в другій половині 30-х років. У 1939 р. уперше було перекладено кримськотатарською мовою "Заповіт" Т. Шевченка, за що перекладач Ш. Алядін був визнаний гідним ювілейної медалі Т. Шевченка в зв'язку з 125-річчям від дня народження Великого Кобзаря.

З початком масового повернення кримських татар наприкінці 80-х - на початку 90-х років на свою історичну Батьківщину почався новий виток у розвитку українсько-кримськотатарських літературних зв'язків. Українські і кримськотатарські поети і перекладачі, такі, як А. Мойсієнко, Д. Кононенко, В. Гуменюк, Ш. Селім, А. Велієв, Ю. Теміркая і багато інших, з великим ентузіазмом узялися за художні переклади творів класиків і сучасних авторів.

Особлива роль у відродженні і розвитку українсько-кримськотатарських літературних зв'язків належить сучасному українському поету-модерністу, перекладачу з тюркських мов М. Мірошниченку. Завдяки його таланту побачили світ в перекладах українською мовою твори багатьох кримськотатарських авторів, було здійснено видання двомовних книг Ю. Кандима "Сары ань - Жовта мить" (Київ, 1997), Ю. Теміркая "Ёл узериндеки ярыкъ - Світло над дорогою" (Київ, 2001), підготовлена до видання збірка поезій Ш. Алі "Мерджан данелери - Коралові камінці".

У період з 1999 р. у видавництві "Доля" побачили світ українською і кримськотатарською мовами знакові твори Т. Шевченка "Далекий і близький Шевченко" ("Узакъ ве якъын Шевченко"). А поема "Кавказ" була видана чотирма мовами (українською, кримськотатарською, російською й англійською). Вийшли також друком вибрані твори Лесі Українки в двох книгах - "Квітка на долоні вічності - Бакъийлик авучындаки чечек" і "Лісова пісня" - "Орман тюркюси" (2001). А навесні минулого року відбулася прем'єра вистави "Лісова пісня" у Кримськотатарському академічному музично-драматичному театрі (режисер-постановник А. Сеїтаблаєв), що з успіхом йшла на підмостках театрів України, Туреччини, Румунії. Підготовлений до видання цикл кримських оповідань М. Коцюбинського. Почато роботу з укладання "Великого українсько-кримськотатарського словника".

Великий внесок у зміцнення українсько-кримськотатарських культурних і літературних зв'язків належить Всеукраїнському інформаційно-культурному центру (ВІКЦу) у м. Сімферополі.

З усього сказаного випливає висновок: історії українського і кримськотатарського народів тісно переплетені між собою. Відбулося кровозмішення цих двох великих народів, що належать до зовсім різних мовних груп. Хоч у них різні культури, державно-економічні уклади, але вони мають однакове світосприйняття - однаково чують, уловлюють звуки, однаково відображають і однаково передають їх. Такі явища в історії людства мають місце.