3. Активні методи на уроках мови та літератури

активні методи навчання - це навчання діяльністю. Саме в активній діяльності учні опановують необхідні знання, уміння, навички, розвивають творчі здатності. В основі активних методів лежить діалогічне спілкування, як між вичителем і учнями, так і між самими учнями. А в процесі діалогу розвиваються комунікативні здатності, уміння вирішувати проблеми колективно, і саме головне розвивається мова учнів. Активні методи навчання спрямовані на залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності, викликати особистісний інтерес до рішення яких-небудь пізнавальних завдань, можливість застосування учніми отриманих знань на практиці. Метою активних методів є, щоб у засвоєнні знань, умінь, навичок брали участь всі психічні процеси (мова, пам'ять, уява й т.д.).

Ділова гра - метод імітації ситуацій, що моделюють професійну або іншу діяльність шляхом гри, за заданими правилами.

Проблемно-пошукові методи застосовуються в ході проблемного навчання. Педагог створює проблемну навчальну ситуацію, організовує колективне обговорення можливих підходів до вирішення проблеми.

Семінари за методом «малих груп» - 4-5 учнів в групі зі своїм лідером. Забезпечує: 1) активну роботу учня на семінарі; 2) посилення ступеня товариської спроможності в навчальному процесі; 3) оперативність, широта, глибина контролю за самостійною роботою учнів; 4) підсилення заємної вимогливості учнів і їхньої відповідальності; 5) посилення ступеня об'єктивності оцінювання знань.

БІЛЕТ № 16

1. Кличний відмінок – специфічна морфологічна риса укр.. Мови. Особливості вираження граматичного значення кличного відмінка.

Однією з важливих граматичних категорій є категорія відмінка. Граматична категорія – це єдність грам. Значення, способів і засобів його вираження. Граматичні значення об`єднаються в грам. Категорії. Іменні категорії – притаманні іменним частинам мови(число. Рід. Відмінок0. Відмінок – одна з найголовніших імених категорій.В укр.. мові представлена 7 значен. Вираж. Закінченням, наголосом та інтонацією. Відмінки: прямі та непрямі.

Морфологічна специфіка укр.. мови виявляється у тому, що вона зберігла особливі закінчення кличного відмінка.

Способи і засоби вираження кличного відмінка:

1. Вираж. Закінченням. В укр.. мові кличний відмінок має форми чол. Роду і жін.. роду в однині

К.в. (звертальний, вокатив) позначає звертання до певної особи чи предмета, посилює стилістичні функції звертань.

К.в. мають усі іменники 1, 2 та 3 відмін в однині. У множині форма К.в. збігається з формою Н.в.: сестри, брати. Рідше утворюється він від іменників 3 відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму К.в. у таких звертаннях, як: друже Іване.

1 відміна: У К.в. однини іменників треба вживати закінчення: -О (тверда група): дружино, перемого, сестро;-Е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре; -Є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Маріє, мріє, надіє, редакціє, сім’є, а також Іллє; -Ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, тітусю.

II відміна: Іменники другої відміни утворюють К.в. за доп закінчень -У, -Ю, -Е.

На -У закінчуються ім твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.

Закінчення -Ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу Андріє, Юріє, Ігоре, наголошує відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.

На -Е: закінчуються іме твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне), частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець), іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

III відміна: Ім утворюють К.в. за доп закінчення -Е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

IV відміна: К.в. однини збігається з Н.в. та З.в.. Іменники мають закінчення -Я (після шиплячого — -А): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.

Звертання з двох слів. Якщо звертання складається: з імені та по батькові - обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно. з іменника та імені - обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване. з іменника та прізвища - прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук. прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

2.- Наголос: у кличному відмінку наголос рухається до початку слова – в ім.., в яких наголос падає на голосний кореня (цар – царю).