1. Історичний розвиток мови.

Проблеми розвитку мови: чім зумовлюється розвиток, як розвиток здійснюється, чи можна говорити про мовний прогрес у розвитку мови, від чого залежать зміни в мові. Зумовлено різноманітністю, великою кількістю мов – істор розвиток. Вимагає чинників – часу, простору (мова розвив у часі) à 2 протилежні точка зору: 1. мова в своєму розвитку розвивається, прагне до ідеалу (поліфункціональність мови). 2. мова деградує (від великої кількості форм, від появи літ мови). Аспекти розвитку мови: розширення її функцій і форм існування у суспільстві. Функціональність і розвиток мови – 2 сторони однієї якості – мова не може розвиватися не функціонуючи, та коли вона функціонує вона розвивається. Розвиток сусп. функцій мови зумовлений і екстралінгвістичними чинниками: мовне середовище, соц. стан сусп.-ва, рівень освіченості сусп.-ва. Закони розвитку мови (філософ основа – закон боротьби протилежностей): боротьба протилежностей – у вигляді мовних антиномій: мовця і слухача, узусу (обмежує вживання тих чи інших слів), можливості мовної системи (допомагає в розвитку), коду і тексту (наскільки мовні знаки здатні використовувати мовні знаки, забезпечити вираження думок і почуттів в тексті, потреб самого тексту в умовних знаках), інформативної, експресивної фун-ії мови. Істор розвиток мови викликав появу й удосконалення цих антиномій. Мовна техніка – важливе поняття в істор розвитку – досконале володіння мовами, вираж у різних формах думки, не змінюючи зміст. Поява варіантності у мові. Історія мови (існування мови) – зв'язок з історією суспільства. Розвиток мови – с/м рух, незалежно від сусп. ладу або в певних контактах з іншими мовами à взаємодія мов (постійне явище, супроводжує істор розвиток мови, або мовні контакти, вираж в аспектах: запозичення, схрещення мов-виникнення якісно нової мови, утворення змішаних мов (креольських). Схрещення мов має 3 варіанти: субстрат, суперстрат, абстрат. Внаслідок довгого контакту мов утвор 1 якісна мова.

2. Модернізм. Літературні напрямки модернізму.

Модернізм — це широка концепція, бачення мистецтва, включаючи театр, заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність.

Модернізм і його художні методи (символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм).

Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Визначальні риси модернізму:

- новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком ); - у творах затверджується перевага форми над змістом; - заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання; - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача; - психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»; - широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва; - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу; - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці); -естетизм. Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм,тощо.

       Одним з найперших виявів модернізму, точніше його провісником в Україні був декаданс. Напрям, назва якого в перекладі означає занепадництво. Літературознавець В. Щурат трактував декаданс як темне натхнення, як неясну, затемнену нічну красу, а поета-декадента як людину, яка здатна пережити самостійну, тугу і піднятися «в ідеалу світ», занедбавши так звану громадянську тему, і суспільні: проблеми. Символізм Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.   Визначальні риси символізму: - войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі; - підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту); - культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо; - спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі».

В українській літературі Ольга Кобилянська. Серед помітних українських символістів можна назвати П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого, М. Яцківа, Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, Т. Осьмачку (у ранній поезії), М. Євшана, М. Сріблянського, Г. Чупринку. Водночас слід наголосити, що український символізм міцно переплетений з неоромантизмом, практично неможливо визначити, який з двох стилів домінує у тому чи іншому творі. Імпресіонізм Художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Визначальні риси імпресіонізму:

- зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво»); - імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум; - відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності; - часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа; - герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень; - найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.

  Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, Є. Плужника та ін. Експресіонізм  Напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження).  Визначальні риси експресіонізму: - зацікавленість глибинними психічними процесами; - заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; - оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос; - суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

  Український експресіонізм започаткував В. Стефаник.Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша («97»), частково — М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки. Футуризм Авангардний напрям, назва якого в перекладі з латини — майбутнє.  Визначальні риси футуризму:- заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей); - прагнення до новацій, бунтівливості порушення традицій; - культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста); - переплетіння документального матеріалу з фантастикою; - у поезії — руйнування загальноприйнятої мови, використання «слів на свободі». Ознаки футуризму спостерігаємо в творчості М. Семенка, В. Поліщука, Я. Савченка, М. Бажана, Г. Шкурупія.

Сюрреалізм - один з найзначніших і довговічніших худ напрямів європ авангардного мистецтва 20ст. Надії на побудову нової худ реальності, реальнішої, ніж навколишній світ. Реальність надреального, достовірність таємничого, неймовірність буденного стають головною темою художників. Сюрреалісти вважали, що творча енергія виходитиме з сфери підсвідомості, яка проявляє себе під час сну, гіпнозу, хворобливого марення, раптових осяянь, автоматичних дій (випадкове блукання олівця по паперу). Гол мета - через несвідоме піднятися над обмеженістю як матеріального, так і ідеального світу, продовжити бунтарство проти вихолощених дух цінностей буржуазної цивілізації. Сюрреалізм є явним і безпосереднім дітищем психоаналізу, звідси його звернення до сновидіння, до несвідомого і до техніки вільних асоціацій. Сюрреалістична поезія програє відсутністю гумору, самоіронії, пихатою серйозністю. Витончена техніка з'єднання несоєдінімого і самоіронія, що з'явилася в пізньому сюрреалізмі, і гумор дозволили йому органічно влитися в поетику суч постмодернізму.