2. Психологічні умови розвитку творчих засад у діяльності викладача внз

Сучасна психологія виділяє декілька складових творчого процесу: постановка питання, яке вимагає творчої відповіді (тобто, уміння побачити проблему); мобілізація необхідних знань та досвіду для визначення попередньої гіпотези, шляхів та способів вирішення задачі; спеціальні спостереження і експерименти та їх узагальнення у вигляді висновків та гіпотез; оформлення думок та образів, що виникли, у вигляді логічних, образних, математичних, графічних, предметних структур. Багато вчених поділяють ідеї Г. Воллеса, який створив теорію "творчого мислення" та виділив у процесах творчості 4 стадії: підготовка (накопичення), визрівання, осяяння (інсайт), перевірка та повідомлення. Центральним, специфічним творчим моментом вважають осяяння – інтуїтивне осягнення результату творчого пошуку.

Рівні індивідуальної педагогічної творчості:

• низький – до професійного досвіду ставиться позитивно, професійна уява та психолого-педагогічне мислення розвинуті недостатньо;

• середній – використовує передовий професійний досвід, виявляє самостійність у творчих рішеннях, педагогічна уява та психолого-педагогічне мислення розвинуті достатньо добре;

• високий – систематична активність у вивченні та творчому використанні передового досвіду, педагогічна уява та психолого-педагогічне мислення розвинуті добре, мислення відзначається чіткістю та оригінальністю.

Суб'єктом професійно-педагогічної творчості може бути конкретна людина, група, спільнота. Таким чином, творча діяльність викладача, яка, по суті, є індивідуальною, може набувати характеру групової творчої діяльності.

Професійно-педагогічну творчість викладача розглядаємо як об'єктивно зумовлений процес інтелектуальної, емоційно-вольової та практичної діяльності суб'єктів педагогічної праці, який характеризується цілеспрямованістю, організованістю, здатністю до пошуку нового, нестандартного, оригінального, раціонального, оптимального рішення спеціальних задач та практичною реалізацією викладачем ВНЗ свого професійного і творчого потенціалу у проблемній ситуації.

Оскільки однією з дискусійних проблем сьогодення є визначення можливості розвитку творчості як такої та творчої активності педагогів вищої школи зокрема, перспективу подальшої наукової роботи вбачаємо у виявленні та систематизації зовнішніх умов і внутрішніх чинників впливу на розвиток професійно-творчої активності викладача ВНЗ та розробку теоретичної моделі дослідження творчої складової його особистості і діяльності.

3. Поняття діагностики навчальних досягнень студентів, її структурні компоненти

Контроль – педагогічний супровід, спостереження і перевірка успішності навчально-пізнвальної діяльності студентів. Головною метою контролю є визначення якості засвоєння студентами навчального матеріалу, ступеня відповідності умінь і навичок цілям і завданням навчального предмета.

Етапи контролю

Перевірка – це процес кількісного та якісного аналізу співвідношення виявленого знання з еталоном.

Оцінювання – це об’єктивне вимірювання результатів діяльності студентів, для забезпечення чого воно має бути критеріальним, цілеспрямованим, систематичним, з’ясовувати, наскільки успішно студенти оволоділи навчальним матеріалом, яка якість результатів їхньої навчально-пізнавальної діяльності. .

Облік (оцінка) передбачає фіксацію результатів вимірювання за допомогою балів, оцінок, рейтингу, які, відображаючи рівень навчальних досягнень студента, є дидактичним засобом розвитку пізнавальних сил, до певної міри характеризують самого студента: його здібності, підготовленість, загальний розвиток, ставлення до праці.

Функції контролю:■ діагностична, яка сприяє з'ясуванню об'єктивного рівня професійних ЗУН у студентів;■ корегувальна, котра полягає у внесенні змін у процес навчально-пізнавальної діяльності на основі об'єктивної оцінки попередніх ЗУН;■ освітня, сутність якої в тому, що вона сприяє поглибленню, розширенню і вдосконаленню професійних ЗУН студентів і слухачів;■ виховна, яка полягає в тому, що у процесі контролю формуються громадянські якості;■ стимулююча, що спонукає до активності у дидактичному процесі та вдосконаленні своїх ЗУН; ■ оцінювальна, сутність якої — у вимірюванні та оцінці ЗУН студентів. На практиці її здійснюють, виставляючи оцінки;■ розвивальна, яка виявляється в тому, що будь-який контроль викликає певне психічне напруження особистості, розвиток її розумових і фізичних сил, творчого мислення тощо; ■ мобілізуюча, котра підсилює, концентрує, зосереджує моральні, інтелектуальні й фізичні зусилля на усунення виявлених недоліків або досягнення нових успіхів у навчанні.

Педагогічна діагностика – дидактичний засіб навчання, під час якого вивчаються умови і результати навчального процесу для оптимізації чи обґрунтування значення його результатів для суспільства. Мета – визначення якості засвоєння матеріалу, визначення ступеня відповідності умінь і навичок цілям і завданням предмета.

Діагностика включає накопичення статистичних даних, їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій та прогнозування напрямів подальшого розвитку навчального процесу або проведення його своєчасного коригування, тобто, базуючись на контролі знань, ЗУН студентів, діагностика розглядає досягнуті результати навчання у тісному зв’язку із шляхами і способами їх досягнення.

Завдання діагностики:

- визначення рівня прояву та розвитку системи компетенцій особистості студентів;

- виявлення, перевірка та оцінювання рівня здобутих ЗУН і якість засвоєння ними навчального матеріалу з конкретної дисципліни на всіх етапах навчання;

- порівняння фактичних результатів із запланованими;

- оцінювання відповідності змісту, форм, методів і засобів навчання меті і завданням підготовки фахівців відносно галузевій компоненті державних стандартів освіти з певного напряму підготовки або спеціальності;

- стимулювання систематичної самостійної роботи та пізнавальної актив­ності студентів;

- виявлення і розвиток творчих здібностей,

- оцінювання ефективності самостійної роботи студентів.

БІЛЕТ № 15