6. Сутність поняття «виховання» та «соціальне виховання».

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

- у широкому соціальному, йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе»;

- у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями;

- у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі, куратора в вищому навчальному закладі), щоб досягти певної мети в студентському колективі;

- у гранично вузькому, коли педагог або батько вирішують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у юнака прагнуть виховати чесність, ввічливість). (Педагогіка / За редакцією Ю. К. Бабанського).

Виховання - цілеспрямована взаємодія педагога і вихованця, в результаті якого у вихованця відбувається формування моральних якостей особистості, її світогляду, переконань, при цьому відбувається переважний розвиток потребностно-мотиваційно (мотиваційно-ціннісної)) сфери психіки вихованця. Результатом виховання є сформовані моральні якості особистості вихованця.

Стрижнем вихованості, на думку А.К. Маркової, є узгодженість трьох компонентів:

- Моральних знань (знань про ставлення до праці, суспільству, до іншої людини, до самого себе);

- Моральних переконань і мотивів, цілей, відносин, смислів - те, що з моральних знань прийнято учнем для себе як еталон;

- Моральних вчинків і моральної поведінки у вченні

Тому психологічними показниками вихованості є:

- Широкий запас моральних знань, засвоюваних на усвідомленому рівні;

- Розуміння оточуючих;

- Моральні переконання;

- Мотиви і цілі, які проявляються в інтересі до різних способів діяльності, у добровільному виконанні необов'язкових навчальних завдань, у «сильний» цілепокладання - доведенні до кінця монотонної діяльності, завадостійкості, відсутності руйнування навчальної діяльності у разі ускладнень, помилок; реальні повторювані моральні вчинки школяра в вченні.

Отже, виховання - це розгортається в часі взаємодія вихователя і вихованця, в результаті якого відбувається формування моральних якостей особистості.

Аналізуючи дефініції соціально-педагогічної теорії та практики, не можна залишити поза увагою й термін “соціальне виховання”. Іноді науковці використовують ще й такі поняття, як “громадське” або “суспільне виховання”, застосовуючи їх як слова-синоніми.

Вивчення педагогічних джерел дає змогу стверджувати, що в сучасній науці існують різні підходи до визначення сутності поняття “соціальне виховання”. Його розглядають як:

- метод соціальної роботи (Л. Міщик, Т. Яркіна);

- окремий напрям виховної діяльності (М. Галагузова);

- всеохоплюючу виховну систему (Г. Філонов);

- виховання дітей та підлітків у соціумі (А. Мудрик, Г. Осіпов);

- благодійну діяльність (М. Фірсов);

- систему заходів, спрямовану на реалізацію духовного потенціалу людини (А.Малько);

- систему сприяння особистості в реалізації здібностей і можливостей у суспільстві (Н.Бура);

- виховання через людські стосунки (І. Подласий);

- систему заходів, спрямовану на засвоєння дітьми соціального досвіду з метою формування в них ціннісних орієнтацій та поведінки (І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, С. Хлєбік);

- повноцінне включення до виховного процесу всього арсеналу засобів і можливостей, якими володіє суспільство (В. Бочарова, П. Кліш).

Проте в сучасній довідковій літературі відсутнє визначення і цього поняття.

Соціальне виховання більшість учених (А. Мудрик, В. Семьонов, Г. Філонов та ін.) вважають предметом соціальної педагогіки як науки. Отже, поняття “соціальна педагогіка” більш широке у порівнянні з поняттям “соціальне виховання». Доцільно звернути увагу на те, що, визначаючи співвідношення цих термінів, науковці іноді дуже вузько тлумачать поняття “соціальне виховання” і зводять його лише до практичного застосування соціально-педагогічних ідей.

Провідною метою виховання взагалі й соціального зокрема є гуманістичне виховання, яке є цілісним процесом виховання та освіти, що спрямований на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості на підставі індивідуалізованого підходу та інтеграції зі спільністю, з якою взаємодіє внаслідок інформаційного обміну в умовах середовища, в якому розвивається. Всебічно й гармонійно розвинена особистість має бути наділена такими рисами, як: наявність системи загальнолюдських ідеалів і якостей; науковий світогляд; індивідуальна неповторність; професійна спрямованість; творча активність.