18. Пріоритетні напрями вдосконалення навчально-виховного процесу у середній школі із застосуванням сучасних педагогічних технологій.

Навчально-виховний процес – це органічне поєднання процесів навчання, виховання, освіти і розвитку.

Педагогічна наука досить чітко вказує практиці основні напрями та шляхи підвищення якості навчально-виховного процесу.

1. Удосконалення змісту освіти з погляду його науковості, доступності, світоглядницької, політехнічної і трудової спрямованості через стандартизацію навчальних предметів, розробку і використання нових навчальних планів, програм, варіативних удосконалених підручників.

2. Інтенсифікація процесу навчання. Основні способи інтенсифікації:

- мотивація навчання шляхом формування в учнів пізнавального інтересу, почуття обов'язку і відповідальності за навчання;

- підвищення інформативності навчання, тобто збільшення обсягу знань, які засвоюються за один і той же час;

- прискорення темпу навчання, усунення непродуктивних затрат часу;

- впровадження активних методів навчання — групових, проблемних, програмованих, дослідницьких, самостійної роботи тощо;

- раціоналізація навчальної діяльності учнів, формування у них уміння вчитися, розвиток навичок читання, письма, обчислень;

- використання активних форм навчання — семінарів, співбесід, практикумів, екскурсій, нетрадиційних занять;

- використання нових ТЗН, включаючи комп'ютери, автоматизовані засоби контролю.

3. Оптимізація процесу навчання --це вибір найкращих його варіантів для конкретних умов з метою отримання найкращих результатів без перевантаження вчителів і учнів. Існує кілька способів вибору варіанту навчання:

- стереотипний, коли віддається перевага якомусь певному варіантові навчання;

- шлях спроб і помилок, коли вчитель вибирає варіанти навчання шляхом стихійних спроб, допускаючи помилки, без наукового обгрунтування вибору;

- оптимальний шлях, який обирає педагог за допомогою науково обґрунтованого вибору найбільш раціонального для певних умов варіанту навчання.

Учитель хоч би до якого варіанту навчання був схильний, хоч би як любив експериментувати, завжди повинен намагатися приймати оптимальні рішення, які дозволяють коротким шляхом досягати навчально-виховної мети. Педагогічна наука і практика визначають основні способи оптимізації процесу навчання:

- комплексне планування завдань на уроці;

- конкретизація завдань для окремого класу;

- виділення головного, суттєвого у змісті;

- вибір найкращих для цих умов методів, форм, засобів навчання;

- інтенсифікація навчально-виховного процесу;

- вибір відповідного темпу навчання;

- створення оптимальних умов для навчання;

- виявлення відповідності результатів навчання реальним можливостям учнів і нормативам затрат часу.

19. Сутність технологій колективного виховання за і. П. Івановим.

Сутність технології колективного творчого виховання — формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості.

Технологія колективного творчого виховання дасть мож¬ливість удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня й педагога.

Ця технологія — особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа для душі, яку вона може організу¬вати, зробити краще, ніж інші. Сьогодні учень керує, організовує, творить спільно з іншими такими ж зацікавлени¬ми людьми. Завтра він же з такою самою зацікавленістю візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об'єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини.

Особливість технології полягає в тому, що між виховате¬лями та вихованцями складаються в процесі діяльності суб'єкт-суб'єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними за якісне вико¬нання поставлених завдань.

Одна з головних ідей методики колективного творчого ви¬ховання — формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як гру¬пою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переко¬нання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, "сек¬ретного договору"), співдружності старших та молодших ко¬лективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).

Колективні творчі справи — це, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, зав¬жди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: гро-мадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.

Технологія колективного творчого виховання припускає:

— створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих для дітей, які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення навколишнього життя;

— побудову колективу на принципах змінності всього ак¬тиву, колективного планування, організації та аналізу спіль¬них справ, взаємин, вчинків;

— організацію діяльності, суспільне значимої (для людей), особистісно значимої ("творчо — інакше навіщо"), художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями), одухо¬твореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;

— особливу позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).

Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:

— єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;

— творчий характер кожної справи: здійснення неперерв¬ного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;

— єдність окремих стадій організації кожної справи.