67.Розкаяння.

Розкаяння являє собою зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки й свідомості. Моральної цінності й внутрішнього сенсу розкаяння набуває лише як вільне духовне самовизначення людини; вимушені «каяття» ваги не мають.За своєю суттю розкаяння є виправлення духовної похибки на основі внутрішньої переорієнтації людської особи, істотної для її подальшого розвитку. За всієї цілісності даного душевного акту він, як свідчить його осмислення в богословській і філософській літературі, являє собою поєднання таких чотирьох елементів:

а) визнання суб'єктом певних дій або помислів як таких, відповідальність за які він несе;

б) відкрите засудження ним цих помислів або дій;

в) вияв готовності зазнати за них справедливого покарання;

г) перебудова внутрішніх засад свого буття у світлі позитивних духовних цінностей.

Засвідчення розкаяння перед Богом (для віруючих) і людьми є покаяння. В більшості культур і релігій покаяння здійснюється у канонічних формах або ж принаймні з використанням деяких усталених елементів (наприклад, цілування сирої землі тощо). Власне моральний сенс цього полягає в тому, що щиросердність розкаяння має бути доведена довершеністю покаяння, його «виконаністю» аж до останньої літери, останньої крихти.Справжнє покаяння завжди є важкою справою для людської душі, котра має переборювати власні дурні нахили, потяг до самоствердження, гордість.

68.Поняття моральної самосвідомості.

Свідомість загалом характеризується, як відомо, здатністю людини внутрішньо дистанціюватися від наявної дійсності і шляхом її ідеального відображення пізнавати, контролювати й прогнозувати процеси, які в ній відбуваються. Самосвідомість — це є свідомість себе, передусім своєї ж власної свідомості.Так само й моральна свідомість — це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, що їх визнає дана людина, це й власна самооцінка останньої, і її спроба розібратися у справедливості й обгрунтованості самих моральних засад, якими вона керується. Іншими словами, моральна самосвідомість людини відноситься до моральної свідомості як такої, по суті, таким самим чином, як ця остання — безпосередньо до дійсності, яку вона відображає.

Отже, моральна самосвідомість — це така специфічна форма моральної свідомості, предметом якої виступає вона сама, а також людина — її носій. Основними функціями моральної самосвідомості є осмислення, контролювання, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб'єктивності.

Відповідно з поділом цих її функцій на стверджувальні і критичні виділяються такі форми моральної самосвідомості, як честь і гідність, з одного боку, совість і сором — з іншого.

69.Совість- головна складова моральної самосвідомості людини.

Совість — особливий морально-психологічний механізм, що діє зсередини нашої власної душі, причепливо перевіряючи, чи виконується обов'язок. Головна функція совісті - самоконтроль. Совість нагадує людині про її моральні обов'язки, про відповідальність, яку вона несе перед іншими і перед самою собою. Совісна людина — це людина з гострим почуттям морального обов'язку, що пред'являє до себе високі моральні вимоги. Совість тривожить особистість, не дає їй морально заснути, змушує її коректувати свої вчинки відповідно до цінностей і встановлень, які існують у суспільстві. Безсовісною називають людину, в якої відсутня совість як могутній внутрішній контролер. Така людина, по суті, аморальна, тому ще нею не засвоєні, не прийняті душею найважливіші моральні орієнтири. Безсовісного стримує тільки зовнішній контроль, його потрібно стримувати, щоб він не наносив шкоди оточуючим. Як тільки істота безсовісна одержує свободу, вона відразу виявляє свого крайню шкідливість: бреше, краде, знущається з інших. Совість - феномен емоційний, вона виявляє себе через глибокі негативні переживання, через тривожність і заклопотаність людини моральністю і гуманністю своєї поведінки. Про неї говорять «муки совісті», «каяття совісті». Будучи за своєю природою емоційною, совість виступає в якомусь розумінні як надрозумна. Звичайно, совість включається тільки тоді, коли людина знає моральні норми. Якщо вона не знає їх і «морально безневинна», то і совість у ній не може заговорити. Щоб переживати з приводу власного відступу від цінностей, потрібно їх знати і приймати душею. У цьому розумінні совість пов'язана з розумом. Однак розум — великий «хитрун» стосовно того, як знайти виправдання для нашої неморальної поведінки.Отже, совість дорікає мовчки, але невідступно. Вона змушує людей говорити самим собі правду і, зрештою, починати реальні зусилля для виправлення ситуації, якщо це, звичайно, можливо. Совість головна складова моральної самосвідомості людини.