65.Мотив і результат дії

Моральна проблематика людської діяльності має такий аспект,який відображує її тематично-змістовний вимір: йдеться про співвідношення її мотивів і результатів. Кінцевий результат людської дії далеко не завжди збігається з її метою,тим більше – з мотивом,тобто внутрішньою суб’єктивною спонукою,що лежить у її основі. Вже сама ціль як певне об’єктивоване уявлення, так чи інакше вписане в загальнозначущу систему смислів і цінностей,неминуче тією чи іншою мірою трансформує вихідний мотив;далі об’єднуються опір зовнішнього середовища,внутрішня логіка самих використовуваних засобів тощо. Водночас трапляється, що низькі, негідні мотиви започатковують дії, які увінчуються блискучими позитивними результатами. Враховуючи все це,постає питання-як ми в етиці маємо оцінювати людські вчинки та дії- за їхнім мотивом чи результатом?Оцінки вчинку особи і за мотивом і за результатом уже тривалий час існують в етичній теорії. Оцінка за мотивом наголошує на переважному або виключному її значенні при моральній оцінці людської діяльності,дістала в історії етики назву теорії моральної доброти. Ця теорія виявляється досить жорсткою і прискіпливою, оскільки зосереджує увагу на моральному контролі над внутрішнім станом людини в найбезпосередніших її проявах. Друга оцінка вчинку людини, згідно з якою пріоритет при встановленні морального значення дії слід віддавати врахуванню її результатів, наслідків, відома як позиція етичного консеквенціалізму. Її репрезентують такі напрями, як утилітаризм, гедонізм, евдемонізм. Консеквенціалістськими є за своєю суттю матеріалістичні концепції моралі, що пов’язують її із задоволенням певних потреб людини, реалізацією певних соціальних функцій. Отже, людину справді належить морально оцінювати передусім за її мотивами й намірами, проте самі ці мотиви і наміри не будуть етично повноцінними, якщо до їхнього складу не входить прагнення якомога точніше передбачити об’єктивний результат свого вчинку, його реальне значення.

66.Моральні відносини.

Моральні відносини є одним із видів суспільних відносин. Їх специфіка у тому, що: 1) вони виникають і реалізуються не стихійно, а свідомо, цілеспрямовано, вільно стосовно вищих моральних цінностей; 2) у процесі моральних відносин реалізуються моральні цінності; 3) моральні відносини не існують у стерильному, чистому вигляді, вони пронизують економічні, політичні, етнічні, релігійні та інші відносини. Тому у них відбиваються особливості культури етносів, націй, релігій, політики держав. Таким чином, моральні відносини — це ті зв'язки і залежності, у які включаються люди у процесі життєдіяльності на основі вироблених суспільством вимог і особистих переконань. Тому моральні відносини — це система цінностей, що реалізується у суспільстві. їх зміст визначається системою моральних норм, принципів, оціночних уявлень, що реально панують у відповідній сфері життєдіяльності чи суспільстві взагалі. Як особливий тип суспільних відносин моральні відносини можна класифікувати за основними видами (сферами) життєдіяльності людей: у економічній чи професійно-трудовій, суспільно-політичній, науково-пізнавальній, сімейно-побутовій та інших сферах. Моральні відносини можуть відрізнятися залежно від об'єкту: ставлення до дітей, жінок, людей похилого віку, до праці, до держави, її інституцій тощо. У моральних відносинах людина є і суб'єктом їх, оскільки реалізує свої ціннісні орієнтації, цілі, вчинки, і об'єктом, тому що вони існують незалежно від неї, і накладають на неї певні обов'язки.

Отже, моральні відносини складають об'єктивовану, виражену у поведінці, соціальних зв'язках сторону моралі. Моральна практика закріплюється у суспільних норовах, звичаях, традиціях. Вона складає ціннісний каркас суспільних відносин у кожній сфері життєдіяльності зокрема, надаючи їм людського виміру.