48.Становище в освіті та науці в українській незалежній державі

З проголошенням державної незалежності розпочато перебудову в системі освіти. Згідно з розробленою 1992 р. Державною національною програмою "Українська освіта в XXI столітті" новостворена система національної освіти мала позбутися залишеної в спадок "репресивної педагогіки", гостро постала проблема атестації педагогічних кадрів, технічного забезпечення шкіл, видання підручників, упровадження нових критеріїв оцінки знань. Освіта в Україні не мала сучасної законодавчої бази. У 1992 р. Верховна Рада схвалила "Закон про освіту", а в грудні 1993 р. — зміни та доповнення до "Закону про підприємництво", які передбачали створення будь-яких приватних навчальних закладів тільки за дозволом Міністерства освіти. Поглиблення кризи в економіці погіршило матеріальне становище працівників галузі. Це призвело до відтоку кваліфікованих кадрів — упродовж року заклади освіти покинуло 16 тис. учителів. Повністю дискредитувала себе система вечірнього і заочного навчання для здобуття середньої освіти — постала нагальна потреба надати право середнім школам приймати екзамени екстерном, а зекономлені кошти скеровувати для свого зміцнення. Час вимагав заміни не тільки підручників гуманітарного профілю, але й перекладних, здебільшого російських, з фізики, хімії, біології та інших предметів. У 1997/98 навчальному році українською мовою навчалося 70 % учнів денних середніх закладів освіти. До успіхів у галузі науки і освіти слід віднести відкриття 1992 р. навчального і наукового закладу нового типу — незалежного університету "Києво-Могилянська академія", де розпочали навчатися 200 першокурсників.

Відбулися зміни й у вищій школі: впровадження обов'язкового вступного іспиту з української мови; обов'язкове вивчення студентами всіх спеціальностей історії України та українознавства; набір на контрактній основі; відкриття приватних вузів; скорочення підготовки спеціалістів вечірньої та заочної форм навчання. Низький рівень фінансування створює труднощі в матеріально-технічному й кадровому забезпеченні науки. Щороку в результаті еміграції Україна втрачає близько 10 тис. дипломованих спеціалістів. На Заході найбільше цінуються українські генетики, фізики, фізіологи та біохіміки.

Певних успіхів досягли вітчизняні гуманітарні науки, зокрема історична. За роки незалежності вивчення історії України переживає справжній ренесанс. Значний внесок в історичну науку зробили В. Степанков, С. Кульчицький, Є. Верстюк, академік П. Толочко, Ф. Турченко, та багато інших дослідників, праці яких присвячені найрізноманітнішим аспектам вітчизняної історії. Великого резонансу в Україні набула мовна проблема. У роки незалежності проходить друга хвиля українізації всіх сфер життя суспільства.

49.Розвиток художньої культури в укр. Незалежній державі:кіномистецтва,літератури,театру.

Складним є розвиток літературного процесу в Україні. З од­ного боку продовжують творити письменники й поети, старшого по­коління: І.Драч, В.Дрозд,Р.Іваничук, П.Загребельний, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко. З іншого боку література від­чуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем.Ця тенденція сприяє розвитку масової та популярної літератури, пе­реважно російськомовної. Розквітають такі жанри, як фантастика, детектив, любовно-авантюрний роман.

Отже,на сьогоднішній день українська література переживає чи не найбільший занепад серед усіх культурних галузей.По-перше, література потребує певних інвестувань, але ці інвестування можливі лише у випадку, коли література стане популярною. Зараз популярною є лише гостросюжетна література, так званий "низький жанр", котра зовсім не задовольняє культурні потреби освіченої людини.

Протягом останніх років умови творчої свободи значно розширили стильові і тематичні межі у театральному мистецтві й виконавсько-концертній діяльності. З'явилися перші, часом досить вдалі спроби організації недержавних театрів та концертних груп. Помітно розширилася мережа державних театрів, переважно за рахунок надання бюджетного статусу новови­никлим театрам-студіям. Нові вистави українських театрів виступи українських виконавців стали помітними мистецькими подіями далеко за межами нашої держави. Український театр упевнено завойовує позиції на європейському культурному просторі, що засвідчують гастролі Театру української драми ім. І. Франка в Німеччині, Львівського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Великобританії та ін.

Однією з важливих складових культури в Україні є кінема­тографія. Вона покликана відігравати помітну роль у справ і формування духовних запитів суспільства. Вийшло багато документальних фільмів, присвячених в основ­ному, історичному минулому України. Створено декілька багатосе­рійних фільмів. На жаль, більшість талано­витих українських кіноакторів сьогодні зайняті в інших сферах дія­льності. Деякі з них знімаються у фільмах іноземних кіностудій. Ство­рюються українсько-російські, українсько-французько-російські та інші кінокартини. Однак за останні роки внаслідок недостатньої державної підтримки, численних адмі­ністративних реорганізацій, непродуманого впровадження еле­ментів ринкових відносин при відсутності сучасної нормативно-правової бази вітчизняний кінематограф опинився у вкрай важкому стані, Українська кінематографій в останні роки значно скоротила обсяги виробництва фільмів і швидкими темпами втрачає кінопрокат, кіномережу, глядача.