46.Українська культура в період кризи тоталітарної системи

Усунення від влади М. Хрущова у жовтні 1964 р. посилило тенденцію до більш жорстоких покарань. Посилювався ідеологічний наступ на весь народ. У національних відносинах пропагувалося злиття націй. Здійснювалась політика русифікації. Цей суперечливий процес позначився на розвитку культурного життя в Україні. В українській літературі тих років провідними були теми Жовтневої революції і Великої Вітчизняної війни. Водночас з'явилися й неординарні твори. Виникли проблеми і в розвитку мистецтва. Кількість театрів в УРСР у 1965-1985 pp. збільшилася з 61 до 89.

В образотворчому мистецтві того часу надто багато місця займали образ В. Леніна, теми народу-творця. Твори художників-новаторів просто знищувались.

Активними були відносини з країнами Східної і Центральної Європи в галузі культури. У вузах України навчалися тисячі студентів з Болгарії, Румунії, Угорщини, НДР та інших країн. Поступально, але суперечливо розвивалися всі сфери художньої творчості. Найбільш повно характерні риси епохи відобразила література. З одного боку, в художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до сфери тонких почуттів, співвідношення морального і духовного. Склалася школа українського літературного перекладу, яка має високий міжнародний авторитет. У той же час творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку у офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували з України і продовжували писати за кордоном.

Протягом останніх 50 років швидко зростали міста, вони набували нового вигляду, йшло масове будівництво. Однак, за невеликими винятками, переважало панування типової забудови, втрата багатьох народних традицій, відсутність сучасних будівельних технологій, бідність дизайну характеризували стан архітектури

47.Роль діячів культури у становленні Української незалежної держави

Після початку проведення політики перебудови, гласності і демократизації в Україні відбувається широке національно-демократичне піднесення. З середини 80-х років в умовах піднесення національної самосвідомості, становлення демократії багато українських літераторів активно включилися у громадсько-політичне життя. У 1989 р. було засноване Товариство української мови імені Т.Шевченка, метою якого стало утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти і самобутності мови. Відбувається справжній газетно-журнальний бум. Народ наново відкриває свою історію, проходять широкі дискусії про гетьмана І.Мазепу, про діяльність Центральної Ради, радянсько-німецький договір 1939 р., уперше публікуються матеріали про голод 1932-1933 рр. Друкуються раніше заборонені книги, виходять на екрани фільми. Встановлюються перші контакти з діаспорою. Творча інтеліґенція взяла активну участь у створенні Народного Руху України.

Одним з найважливіших для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений “Закон про мови в Українській РСР". Статус української мови як державної закріпила Конституція України. З прийняттям нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Об'єднати населення України у життєспроможну націю може пат­ріотично налаштована еліта, здатна на самопожертву і безкорисливе служіння суспільним ідеалам. У зв'язку з цим до істотних культурно-політичних зрушень у незалежній Україні слід піднести запрова­дження системи президентських нагород 1995 р. як форму консолі­дації нової, справді національної еліти. Окрім Почесної відзнаки Президента, затверджено орден Богдана Хмельницького, відзнаку "За мужність",орден Ярослава Мудрого, орден княгині Ольги. Се­ред нагороджених діячів культури і освіти багато достойних цих почесних відзнак непересічних особистостей, наших сучасників.