42.Українська радянська культура в 1930-х р.

У 20-ті роки важливим напрямком культурного будівництва була ліквідація неписьменності населення. У 1923 р. в Україні було створено товариство "Геть неписьменність». У 1924 р. розпочалась підготовка до запровадження чотирирічного обов'язкового навчання дітей. У містах це завдання було виконано за кілька років. Проте в цілому в Україні в 1927/28 навчальному році поза школою ще залишалось 35 % дітей шкільного віку. У 1925 р. в УСРР діяло близько 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів, 30 робітфаків. Важливою передумовою успішного розвитку освіти стала українізація, що відкривала для українців доступ до знань за допомогою рідної мови. Наприкінці 20-х років частка неписьменних серед дорослого населення скоротилася з 76 до 43 %. Творчість українських митців мала велике значення для піднесення національної свідомості українського народу. Завдяки політиці українізації істотно підвищилась питома вага українців у складі керівного персоналу, особливо в сільській місцевості. Перевага українців серед представників культури й освіти пояснювалася великим їх відсотком у наймасовішій категорії фахівців цієї галузі - учителів, особливо сільських. У розвитку масової культури наголошувалося на подоланні неписьменності дорослого населення. Ця робота набула розмаху в роки другої п'ятирічки. Вже в 1933 р. було зареєстровано лише 15 % неписьменних віком до 50 років.

У другій п'ятирічці в Україні було побудовано 1864 школи. Більшість початкових шкіл було перетворено на семирічки.

В історію українського театру золотими літерами вписано ім'я Л. Курбаса - автора-новатора, обдарованого режисера і талановитого організатора, керівника знаменитого театрального колективу "Березіль». Плідно працювали художники старшого покоління - М. Бойчук, І. їжакевич, Ф. Кричевський, та ін. У кіномистецтві яскраво проявилися таланти О. Довженка, І. Кавалерідзе, І. Савченка. Фільми О. Довженка "Арсенал", "Земля" увійшли до скарбниці світового кіномистецтва. Творчість українських майстрів літератури і мистецтва мала яскраво виражений національний характер. Досягнення української культури могли б бути набагато вагомішими, якби не втрати, яких вона зазнала не тільки від репресій і утисків командно-адміністративної системи, а й від тотального наступу на духовну спадщину українського народу, насамперед на релігію і пов'язані з нею історичні пам'ятки.

43.Культурні процеси в західноукраїнських землях в 1920-30-хх р.Р.

Важливим знаряддям колонізації стали дискримінаційні заходи польського уряду в царині мови й освіти. 31 липня 1924 р. польським урядом було затверджено „кресовий» закон, за яким запроваджувалася двомовна школа. Фактично школа ставала польською. Вчителями переважно були поляки, а українських вчителів переводили до Польщі. Внаслідок цього, якщо у 1921 -    1922 рр. в Галичині було 2420 українських  початкових шкіл, то у 1930 р. залишилося 350 шкіл. 70%  населення Польщі були неписьменними або малописьменними. Із 138 загальноосвітніх середніх шкіл Галичини в 1939 р. було лише 5 українських державних і 18 приватних. У вищих навчальних закладах Галичини  для українців встановлювалися обмеження – висока плата і п’ятивідсоткова норма .

У 1924 р. вживання української мови було заборонене в усіх державних установах та органах самоврядування. Кількість українських початкових шкіл у Галичині зменшилася до 352 у 1937 р. На Волині з 443 українських шкіл наприкінці 30-х років залишилося тільки 8. У Львівському університеті було ліквідовано всі українські кафедри. У відповідь завдяки мужності вчених, об'єднаних у Наукове товариство ім. Т. Шевченка, у столиці Галичини було засновано таємний Український університет (1921-1925 pp.), який надавав українській молоді можливість здобути вищу освіту.. Проголошення Карпатської України мало велике історичне значення. Цей факт виявив одвічне непереборне прагнення українського народу до створення власної національної держави, допоміг закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиного українського етносу.