33.Розвиток архітектури в козацьку добу.

За цієї доби набули розвитку споруди різних функціональних типів - житлові, громадські, оборонні, виробничі і т.д., проте провідним функціональним типом упродовж усієї доби були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції.

З точки зору розвитку архітектурної типології найбільше значення мали контамінації двох основних типів храмів – а саме хрещато-баневого і багатодільного.

На Слобожанщині в цю добу розвивалися свої, суто регіональні контамінації хрещато-баневого та тридільного типів. Але вони набули таких своєрідних рис, які ніде більше не зустрічаються. Започаткував цей слобожанський тип мурованих храмів Успенський собор в Охтирці 1738 р.- дев’ятидільний, чотиристовпний, однобанний, з півкруглими в плані виступами нави і трансепта. Через кілька років цей тип набуде розвитку у двох різних регіонах України – Слобожанщині і Наддніпрянщині. На Слобожанщині це Покровський собор 1753 р. в Охтирці .У Наддніпрянщині - це собор Різдва Богородиці в Козельці 1752-1763 рр. На Волині оригінальною контамінацією восьмигранної ротонди з хрещатим п’ятидільним однобанним храмом є мурована Стрітенська церква у с. Залісочому біля Олики, завершена будівництвом 1784 р.

Відомі в цю добу також контамінації з так званими маргінальними типами храмів: церква Різдва Богородиці у м. Чернівцях 1767 р. поєднує тридільний трибанний тип з триконховим. До поширених маргінальних типів храмів доби Гетьманщини належать, передусім, безбанні церкви зального типу. Таких мурованих храмів відомо небагато.

34.Розвиток мистецтва,музики,театру в козацьку добу.

Украінське мистецтво козацької доби ввійшло в історію культури України як “друга золота доба українського мистецтва після великодержаної доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого”

Важливе місце в укр.мистецтві 17ст належить литтю.що поділялося на два основні види-людвісарствр і конвісарство.Конвісарство мало справу з оловом,а людвісарство називалась галузь лиття з міді

У 14-17ст певних здобутків досягла музична культура і театральне мистецтво.Вони розвивалися у тісному звязку з тими змінами,що відбувалися в народному побуті та звичаях.Музиканти,співці,танцюристи як і раніше обєднювалися навколо монастирів та єпископенських кафедр.Вони створювали пісні-хвали на честь бойових подвигів князів і дружиників.

У 17-18ст під впливом театрального мистецтва розв музична культура укр.народу.У народній музиці удосконалювались насамперед пісенні і танцьовані жанри.Значного поширення набули обрядові,родинно-побутові та ліричні пісні,а також народні танці-гопаки,козачки.

35.Розвиток музичного мистецтва в19ст

У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт». З народного середовища висувалися талановиті співаки-кобзарі (Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, Гнат Гончаренко, Терентій Пархоменко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та ін.). Значного поширення набуло сімейне музикування, любительський молодіжний розважальний спів. Центрами розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких вивчалася нотна грамота і теорія музики. Багато хто отримував професійну музичну підготовку в церковних хорах. Одночасно з народною і церковною традиціями в XIX столітті складається світська професійна музична культура. С. С. Гулак-Артемовський на початку 60-х років створює першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Перлиною української вокальної класики стали «Вечорниці» П. І. Нищинського. Вони малюють широку музичну картину народного життя, знаменитий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля», тема якого — страждання козаків у турецькій неволі, їх прагнення до свободи. Мелодичним багатством, співучістю, драматичною напруженістю привабила слухачів опера М. М. Аркаса «Катерина» за однойменною поемою Т. Г. Шевченка. Композитори широко використовували багаті традиції українських народних пісень, обробляли їх. П. П. Сокальському належить глибока теоретична праця «Русская народная песня, великорусская і малорусская, в ее строении мелодическом и ритмическом…».

Цілу епоху в музичному житті України складає творчість М. В. Лисенка — великого українського композитора, блискучого піаніста-віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча демократичного напряму. Він є основоположником української класичної музики.