3. Методи «етнології».

Будь-яке наукове дослідження передбачає вивчення конкретного об'єкта за допомогою мобілізації всього потрібного обсягу знань. Але специфіка об'єкта знання з будь-якій науці неминуче ставить перед дослідником питання про характер залучуваних матеріалів, з допомогою яких можна отримати найповніші знання про досліджуваний об’єкт.

У сучасній етнології для наукового аналізу використовується найрізноманітніший матеріал: результати досліджень, описи учених-етнографів, записки мандрівників, фольклорні та художні тексти, етносоціологічні і етнопсихологічні дослідження, публіцистичні матеріали, офіційні документи, історична і суспільно-політична література тощо.

Такі різнорідні матеріали припускають різні методи організації їхнього отримання. Сьогодні в етнології склався комплекс методів етнологічних досліджень, що включає в себе польові дослідження, вивчення писемних джерел, вивчення усних переказів, опис археологічних і антропологічних матеріалів, аналіз статистичних джерел (передусім матеріалів переписів населення).

Вивчення писемних джерел — одне із найбільш важливих методів етнології, цінність якого пов'язана з можливістю отримати різноманітну та достовірну інформацію про досліджувані народи і культури. Як писемні джерела використовуються зазвичай написані багатьма народами їхні власні історії чи описи їх культур, що зберігає до цих джерел стійкий інтерес кількох поколінь учених-етнологів. Нині ще не досліджено дуже багато письмових матеріалів, які містять багато корисної й невідомої інформації про життя і культури народів різних епох: доповіді географів, записки авантюристів і матросів, звіти посланців, повідомлення капітанів морських судів, торговців тощо.

Для етнології цінні і усні перекази,  які також виражають історичну свідомість народу. Досвід етнологічних досліджень дає змогу стверджувати, що успішний розвиток історичної свідомості може бути цілком різним у сусідніх народів. Так, розповідачі билин у деяких африканських племенах в середині XX ст. зберегли і передали своїм нащадкам імена, дати, описи вчинків своїх правителів і подій життя їх народів протягом останніх 400 років. .

Усні перекази як джерело отримання етнологічних матеріалів зникають швидше, ніж інші. Цей процес дедалі більше пришвидшується, і неважко передбачити, що вже незабаром дане джерело вичерпається зовсім.

Для відновлення етнічного минулого й історії культури у етнології застосовується метод вивчення археологічних матеріалів. На відміну від писемних джерел і усних переказів археологічні матеріали найнадійніші: вказують досить вдало на час якигось історичних подій чи вік предметів культури. Висока достовірність цього полягає в сучасних формах вивчення з оцінкою археологічних матеріалів. Наприклад, з допомогою термолюмінісцентного методу можна встановити вік керамічних виробів. Під час вивчення археологічних матеріалів сьогодні дедалі ширше використовуються статистичні методи. Застосування описової статистики дозволяє якнайповніше розкрити інформаційний потенціал археологічної інформації, а використання аналітичної статистики дає можливість виробити типологію археологічної інформації та перевірити наукові гіпотези. Застосування статистичних методів вимагає ретельної підготовки археологічного матеріалу, завдяки чому досягається висока достовірність інформації. Натомість аналіз, оцінка та інтерпретація цієї інформації служать основою створення етнологічних теорій, концепцій, моделей культури.

Важливим методом етнологічних досліджень є порівняльне мовознавство, суть якого — порівняння певних слів із різних мов. У результаті різних темпів розвитку мов окремі з урахуванням ендогенних процесів швидко створюють багато нових значень слів чи переймають завдяки зовнішньому впливу слова з чужих мов, тоді як інші, навпаки, статичні, тобто, не змінюються уже багато століть.

Практика порівняльного мовознавства показує, що особливо цікаві й стратегічно важливі для етнології результати дають систематизовані порівняння слів з кількох мов. Якщо з аксіоми, що «слова» і «справи» нерозривно пов'язані одне з одним у будь-якій культурі, то, на підставі цього методу можна простежити розвиток культури та культурних відносин різних народів. Зникнення певних слів чи його заміна на синоніми з деяких інших мов служать важливими показниками взаємодії культур. Звісно, метод порівняльного мовознавства жадає від учених хорошого знання відповідних мов, і законів їх словотворення.

Із середини XX ст. в етнології стає більше статистичних джерел, серед них найбільш важливими є переписи населення, внаслідок чого можна отримати етнічну інформацію з найширшого кола питань. Цінність цієї інформації не лише у її розмаїтті, а й у її систематизованому, упорядкованому характері. Переписні бланки, як правило, розбиваються на блоки питань стосовно відповідних напрямків. У тому числі головною є блок соціально-демографічних питань: про стать, про вік, про стан, професію, про типи житла, про час проживання у даній місцевості тощо. Блок питань про національность і рідну мову відбиває не тільки об'єктивні характеристики індивіда, а й риси її свідомості, насамперед, його самоідентифікацію з тим чи іншим етносом або мовною групою. Це дозволяє визначити динаміку етнічних процесів шляхом порівняння матеріалів кількох переписів.

Становлення етнології як самостійної науки значною мірою відбулося завдяки безпосередньому вивченню життя народів, чи як це заведено називати у етнологів, польовим дослідженням. 

Метод польового дослідження полягає в тривалому перебуванні дослідника на досліджуваному об’єкті . Закономірно, що плідність методу польового дослідження зростає зі збільшенням терміну перебування дослідника на досліджуваному етносі. У цьому плані історія етнології особливо підкреслює видатні заслуги американця Л. Моргана, який тривалий час прожив серед ірокезів, та російського етнографа М. Миклухо-Маклая, який жив кілька років серед папуасів Нової Гвінеї. Незаперечна перевага стаціонарного методу польових досліджень обумовлена тим, що етнолог стає співучасником повсякденності народу. Нині в етнології він існує у вигляді термінового, чи сезонного, виїзду для польових досліджень. Такий характер польових досліджень дає оперативний матеріал, але має суттєві вади. Так, «терміновий» («сезонний») виїзд зазвичай планують в найзручніший для дослідника період роботи у полі, отже, виключається спостереження життя етносу в міжсезонний період.

Метод польових досліджень дозволяє етнологам отримати відомості і про матеріальну, і про духовну культуру. У кресленнях, схемах, фотографіях фіксуються об'єкти матеріальної культури: знаряддя праці, житла, посуд, одяг тощо. З допомогою сучасних засобів (кіно- і фотоапаратури, аудіо- і відеозасобів) і традиційних польових записах фіксуються об'єкти і явища народу (традиції, обряди, звичаї, ритуали, фольклор тощо.), причому матеріалізовані свідоцтва духовної культури, наприклад предмети культу, народного мистецтва, місця та типи поховань, фіксуються подібно об'єктів матеріальної культури. У процесі польової роботи предмети матеріальної й духовної культури найчастіше вилучаються з обігу і вони становлять експозиції музейних етнологічних зборів.

Сучасний рівень розвитку наукового знання сприяє використанню етнологією наукових методів різних суміжних дисциплін. Особливо корисним і плідним тут виявляється застосування методів етнографії, семіотики, психології, конкретної соціології.