87.Суть світового фінансового ринку, характеристика його окремих центрів.

Світовий фінансовий ринок (СФР) - це:

а) організаційний механізм міждержавного руху та перерозподілу капіталів, придатних для використання за межами свого утворення та походження, на міграцію яких впливає ринковий попит та пропозиція, а також регулюючі дії держав та міжнародних валютно-фінансових центрів;

б) глобальна цілісна система національних та регіональних фінансових ринків, що включає сукупність ринкових форм торгівлі фінансовими активами та об'єднана уніфікацією операцій, спільними умовами функціонування й закономірностями еволюції.

Суб'єкти СФР:

- кредитори або первинні інвестори - фізичні та юридичні особи, державні, міждержавні та наддержавні інститути, що мають надлишкові ліквідні активи;

- позичальники та емітенти - фізичні та юридичні особи, державні, міждержавні та наддержавні інститути, що мають дефіцит коштів;

- спеціалізовані фінансові посередники - комерційні банки, інвестиційні компанії, трастові, пенсійні та інвестиційні фонди, ощадно-позичкові асоціації тощо;

- хеджери - страховики ризиків, пов'язаних з валютними кредитними операціями та операціями з цінними паперами;

- органи регулювання і контролю.

Таблиця 8.1

Основні функції СФР: посередницька, перерозподільча, ціноутворююча, регулююча, інформаційна.

Світові фінансові центри — це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.

Серед нових фінансових центрів, якщо брати до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, у Європі — ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії — Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін і, особливо, Китаю з Гонконгом, в Африці — Південно-Африканської республіки, а в Латинській Америці — Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.

Величина цих ринків невелика, але зміни кон’юнктури та інші ризики — значні. Однак високий рівень прибутковості та швидкі темпи зростання багатьох цих ринків приваблюють іноземних інвесторів. У 1996 р. чистий приплив капіталу на ці ринки з-за кордону перевищував 200 млрд доларів на рік, але в 1997—1999 рр. він знизився через фінансову кризу, яка охопила багато нових ринків.

Найважливішими та найбільшими фінансовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо.

Лондон як фінансовий центр

Ринок довгострокового позичкового капіталу

Первинний ринок: — цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства; — єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

Вторинний ринок: — внутрішні акції; — зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній; — незареєстровані цінні папери; — першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії); — цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками; — опціони; — іноземні акції.

Ринок короткострокового капіталу

Традиційний грошовий ринок.

Паралельний грошовий ринок: — міжбанківський ринок; — стерлінгові депозитні сертифікати; — доларові депозитні сертифікати; — цінні папери місцевої влади; — цінні папери фінансових компаній; — міжфірмові цінні папери; — короткострокові комерційні євровекселі; — стерлінгові короткострокові векселі.

Валютний ринок: — операції спот; — операції на строк; — ф’ючерси; — опціони; — арбітражні операції.

Функціональна структура Нью-Йоркського світового фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу: — акції. — облігації: — іпотечний ринок (вторинний ринок закладних); — ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів); — ринок промислових облігацій; — позики цільовим підприємствам; — ринок закордонних облігацій (доларові облігації, випущені іноземцями в Нью-Йорку).

Ринок короткострокового капіталу: казначейські векселі;  цінні папери федеральних агенцій США;  вкладні сертифікати, що передаються;  федеральні резервні фонди й угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;  банківські акцепти (акцептовані банком векселі);  комерційні короткострокові векселі;  позики дилерам та брокерам.

Валютний ринок:  валютна інтервенція на національний валютний ринок;  валютні свопи з іншими центральними банками;  операції з міжнародними організаціями.

Токіо як фінансовий центр

Токіо став міжнародним фінансовим центром тільки після 1970 р., коли іноземні позичальники почали випускати тут облігації в єнах, а пізніше в іноземній валюті. Зміцненню позицій Токіо як одного з найважливіших центрів у процесі глобалізації фінансових ринків сприяла лібералізація ринків єни й капіталу.

Функціональна структура

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

 акції;

 процентні державні облігації (довгострокові, середньострокові);

 дисконтні державні ноти й векселі;

 облігації муніципалітетів;

 енергетичні цінні папери, гарантовані державою;

 промислові облігації;

 іноземні облігації в єнах;

 конвертовані облігації;

 облігації з підписними сертифікатами.

Ринок короткострокового капіталу:

 ринок онкольних позик (позики коштів між банками);

 казначейські векселі;

 обліковий ринок векселів;

 депозитні сертифікати;

 короткострокові комерційні векселі;

 ринок Генсаки.