16. Педагогічні погляди французьких філософів к.Гельвеція та д.Дідро.

Один із французьких філософів-просвітителів Клод Гечьвецій (1715-1771) народився в Парижі в сім'ї придворного лікаря. За¬кінчив єзуїтський колеж. У 1758 р. написав книгу "Про розум”, що була спрямована проти основ феодального порядку, релігійної ідеології. Король та Папа приговорили книгу до спалення. Гельвецій врятував собі життя ціною публічного відречення від своєї праці. Однак він залишився вірним своїм ідеям, які виклав більш ґрунтовно в книзі "Про людину, її розумові здібності та її виховання", яка була опублікована після його смерті.

Гельвецій продовжує Дж.Локка, коли погоджується з критико теорії "вроджених ідей" Декарта. Гельвецій стверджує, що все в людині можна звести до відчуттів. Звідси він робить висновок, що всі люди від народження мають рівні розумові здібності, рівні можливості до вдосконалення.

У поглядах Гельвеція можна виділити чотири основні ідеї:

1) вроджена рівність всіх лю¬дей; 2) особливий інтерес як рушійна сила індивідуального розпитку і вирішальна основа в діяльності дітей; 3) виховання як спрямовуюча сила в розвит¬ку інтересів; 4) політична сис¬тема як визначальна основа виховання. Виходячи з того, що переробка суспільства можлива через виховання, Гельвецій пристрасно захищає суспільне виховання і освіту. Серед основних переваг шкільного виховання Гельвецій називає: 1) сприятливі для здоров'я засоби того місця, де молодь може отримати своє виховання (мається на увазі, що при суспільному вихованні будинок, де виховуються та навча¬ються діти, будується за містом і може добре провітрюватися, на відміну від батьківських домів, що часто малі і нездорові); 2) тверда дисципліна; 3) змагання, яке викликається, коли порів¬нюють себе з багатьма іншими людьми; 4) освіченість виховате¬лів; 5)твердість (домашнє виховання рідко буває мужнім і таким, що розвиває сміливість).

Гельвецій твердив, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманності, а розум - для правди, щоб виховувати патріотів, у свідомості яких ідея особистого доб¬ра тісно пов'язана з ідеєю добра для всіх людей. Моральне вихо¬вання, на думку Гельвеція, можна здійснювати за допомогою "Катехізису моралі" (подібно до релігійного катехізису), де ди¬тина може взнати про справедливість, істину, користь тощо.В працях Гельвеція велике місце відводиться розумовому ви¬хованню, правильно поставленій освіті. Виходячи з того, що здо¬рова людина є, при всіх інших умовах, більш щасливою, ніж лю¬дина нездорова, Гельвецій велику увагу приділяв фізичному ви¬хованню, яке повинно одночасно змінювати і тіло, і дух.

17. Ідеї німецьких педагогів-філантропістів і. Базедова та в.Хр.Зальцмана.

Розвиток нового суспільного класу, буржуазії, в країнах Євро­пи викли­кав ідейний рух — просвітительство, спрямоване проти феодалізму, яке но­сило більш абстрактний, обмежений характер у Німеччині, ніж у Англії та Франції. Обмеженість мислення ні­мецької буржуазії проявлялася в тому, що, усвідомлюючи необ­хідність зміни існуючих суспільних відносин, більша час­тина іде­ологів нового класу уявляла собі ці зміни можливими без револю­ції, шляхом реформ зверху, шляхом просвітительства. Ідеологи передової частини німецької буржуазії вважали, що основною при­чиною всіх соціальних неспра­ведливостей є неуцтво самих людей.

В Німеччині на кінець XVIII століття з'явилася ціла когорта так званих «нових вихователів”, які намагалися на практиці здійснити «революцію у педа­гогіці» з метою подолати неуцтво людей та зміни суспільних відносин. З їх чи­сла виділяються представники педаго­гічної течії, яку називали філантропізмом (від. грецького philes — «люблю» та anthropos — «людина»). Основним за­вданням цього руху філантропісти поставили заміну існуючої системи вихо­вання і на­вчання. Основний принцип, на якому будувалась філантропічна пе­дагогіка, може бути сформульований так: «Природа, школа, жит­тя». Головні недоліки існуючої системи, на їх думку, були: 1) пану­вання зубріння і верба­лізм; 2) відрив змісту навчання від потреб реального життя; 3) засилля класици­зму в школах; 4) відсутність продуманої системи підручників і навчальних по­сібників; 5) недо­оцінка підготовки вчителів; 6) великий вплив церкви на школу, релігійна нетерпимість; 7) жорстокість по відношенню до дітей.

Іоганн Базедов (1724—1790) був засновником філантропізму. Навчався в університеті. Для нього характерна двоїстість характе­ру, коли, з одного боку, він виявляв грубість та нестримність в своїй поведінці, а з іншого боку - вияви­вся талановитою натурою.

Під впливом «Еміля» Руссо у 1768 році Базедов випустив «Звер­нення до друзів людства і заможних людей», в якому, піддавши крити­ці сучасну йому школу, закликав засновувати нові школи, побудова­ні на педагогічних принци­пах Руссо. Звернення закінчувалось про­ханням про надання матеріальної до­помоги в організації таких шкіл. На зібрані кошти Базедов видав у 1770 році «Методичний посібник для батьків і матерів сімей і народів» і «Елементарний посібник» — щось на зразок дитячої енциклопедії в 4-х томах із численними ілю­строваними таблицями. З часів Коменського це був перший крок до вдос­коналення характеру шкільної роботи шляхом складання існую­чих підручни­ків і докорінного перегляду програми шкільної праці. Прихильники Базедова — Штуве, Кампе, Зальцман та інші в своїх теоретичних працях та практичній дія­льності розробили основи філантропістської педагогіки, однією з характерних рис якої було гар­монійне поєднання розумового і фізичного розвитку дитини.

Філантропісти висловили зміну поглядів на зміст і методи ро­зумової освіти: яка полягала в тому, що: 1) було поставлено про­блему вдосконалення змісту освіти. Пропонувався розвиток розу­му дітей шляхом вивчення тих уч­бових предметів, які мають важ­ливе практичне значення для життя всього сус­пільства (математику, практичну логіку, основи природного права, закони Віт­чизни, науки про людину тощо); 2) була зроблена спроба докорінно змі­нити методи навчання, замінити зубріння, пасивні способи робо­ти вчителів і учнів, догматизм і схоластику новими раціональни­ми методами викладання, спрямо­ваними на активну і свідому ро­боту учнів; 3) впровадження в основу навчання елементів наочності («вивчення речей в натурі»); 4) філантропісти підняли проблему матеріального обладнання шкіл; 5) використання в процесі на­вчання образотворчих засобів, що завжди викликають інтерес у ді­тей і дають змогу дати учням на уроках уявлення про ті предмети, які не можна показати в дійс­ності; б) введення в початкове навчання елементів гри; 7) велика увага приді­лялася до питань фізич­ного виховання, до, виховання елементарних правил гігієни, до використання фізичних вправ, заснованих на природних рухах лю­дини; 8) філантропісти вважали необхідним кардинальне покращання морал­ьного виховання підростаючого покоління (уміння керувати своїми бажаннями, стійкість, працелюбство, правдивість, слухняність, скромність і акуратність, любов до чистоти і порядку, вико­навська дисципліна, повага до оточуючих людей, релігійність).

Педагоги-філантропісти не обмежувались тільки теоретичною розробкою проблем виховання. Їх великою заслугою стала спроба створити навчально-ви­ховні заклади нового типу і застосувати в них на практиці свої методи і при­йоми виховання і навчання. Перший заклад такого типу було відкрито Базедо­вим в м. Дассау в 1774 році і названо філантропіном. Призначався він в основ­ному для дітей заможних батьків. Базедов запровадив розподіл учнів на три гру­пи: академісти (діти знатних батьків, що готувалися до універси­тету), пе­дагогісти (майбутні вчителі і гувернери) та фамулянти (діти, що не належали до дворянського стану і до того ж бідняки). Ці три групи відрізнялись за кількістю і змістом предметів навчання, наприклад, на фізичну працю відводилось 6 го­дин на день і на шкільні заняття — 2 години, для педагогістів відповідно — 4 та 4, а для академістів — 2 і 6 годин.

В учбовому закладі Базедова застосовувалась оригінальна сис­тема за­охочень і покарань. В якості нагороди використовувались так звані «замочу­вальні крапки», які ставились на спеціальній до­шці прізвища вихованців. За більшу кількість крапок нагороджу­вались якимось знаком відмінності чи сма­чною їжею. Покарання були декількох видів: зменшення кількості заохочу­вальних крапок, перебування в порожній кімнаті (але не темній), коли в сусі­дній граються товариші. Позитивним слід вважати відсутність у філантропістів покарань за недоліки в навчанні.

Крім того, Базедов намагався впровадити в своєму закладі си­стему само­врядування — сенат, до складу якого входили всі вчи­телі і делегати від учнів — асесори. Велике значення надавалось загальним зборам вчителів і вихован­ців, на яких давалась оцінка поведінки учнів, видавались «ордени».

У 1793 році через організаційні негаразди і постійний брак засобів і кош­тів філантропін було закрито. Однак досвід Дессау не пропав безслідно. За його зразком існували й інші заклади подіб­ного типу. Наприклад, заклад Хрістіана Готгільфа Зальцмана (1744-1811) у Шнепфенталі (1784), послідовника і спів­робітника Базедова, був значно більшим у порівнянні з закладом у Дессау. Тут викладалось значно більше предметів. Характерною особливі­стю цього за­кладу було те, що його вихованцям надавалось право вивчати тільки ті пред­мети, які були необхідні для їх майбутньої професії. Велику увагу тут приділя­лось фізичному вихованню, яке здійснювалось як зі створенням хороших гігіє­нічних умов життя вихованцям, так і за допомогою спеціальних гімнастичних вправ і великої кількості прогулянок. Особливого значення надавав Зальцман трудовому гарту вихованців. Діти тут працювали в садку або на городі, догля­дали тварин. Все життя філантропіна Зальцмана було побудоване на зразок хо­рошої сім'ї.