13 Січня - Меланка, або Щедрий Вечір

В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами - символом щедрості, багатства У цей вечір щедрують, водять «козу» та «Меланку». У гурті хлопців за «Меланку» обирається парубок, що вміє добре жартувати. «Меланка миє свій «почот»: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка. Парубоча «Меланка» заходить до хат

14 Січня — перший день Нового року, день Святого Василя

Як тільки починає розвиднятися на Новий рік, діти схоплюються з ліжка, швиденько вдягаються, вмиваються, беруть пшеницю, горох, жито, ячмінь і йдуть посівати з хати до хати.

19 Січня Водохрещі

Напередодні Водохрещів святкується Голодна кутя або друпій Св'ят – Вечір. Цілий день віруючі люди нічого не їдять постують. Коли засяє вечірня зоря, сідають вечеряти. На вечерю подають лише пісні страви: смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутя узвар. Після вечері діти проганяють куттю, виходять з хати і палицями б'ють у причільний кут, промовляючи:

Тікай, кутя, із покуття, А узвар - іди на базар, Паляниці, лишайтеся на полиці, А « дідух » - па теплий дух, Щоб покинути кожух.

15 Лютого - Зима зустрічається з Літом - це Стрітення

У цей день зима, кажуть, іде тути, де було літо, а літо - де була зима. Для дітей і молоді це було свято. Проганяли Зиму, яку виводив старший Дід Мороз. Зима - це стара зігнута баба, трясеться, ледве йде, кожух у латках, чоботи подерті, хустка з діркою, з неї сиве волосся виглядає. В руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плече в неї - порожнісінька торба.

7. Діти у весняному циклі народної календарної обрядовості

Весняний цикл календарних обрядів українців дещо здеформований християнським календарем. Починається він від дня Євдокії і триває аж до Вознесіння.

Своєрідним перехідним містком від зимовою до весняного обрядового циклу є день Стрітення (15 лютого). До цього дня зберігалися в церквах різдвяні ялинки. Подекуди в Україні на Стрітення ще ходили ввечері переряджені з колядою. Вранці того дня з закосиченими свічками поспішали до церкви, щоб їх освятити. Потім тими свічками підкурювали хворих людей худобу. Влітку ці свічки засвічували перед образами під час грози - на її відвернення. Ось чому їх називали ще й «громничними». Удома, повернувшись з церкви, на хвилинку запалювали громничну свічку - «щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерева не побив».

Справжні весняні мотиви, найповніше виражені в обрядах, приурочених до Благовіщення, Великодня, Юрія, звучали від дня Сорока святих мучеників (22 березня). У цей день пекли до сорока коржиків — «жайворонків». їх роздавали не лише дітям («щоб птиця велася), а й усім членам родини.

Найбільш повно обрядово-звичаєві дійства весняного циклу збереглися у гуцулів. У середу або четвер перед Великоднем, а місцями і у Великодню суботу, влаштовувалось обрядове дійство «гріти діда». Ще й сьогодні пам'ятають на Гуцульщині, як у ці дні діти ходили від хати до хати і під вікнами кликали: «Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички». На це хтось із хати відповідав: «Гріємо, гріємо, даємо;..». Дітей обдаровували «кукуцами» — малими пшеничними чи житніми хлібцями, спеціально спеченими для цієї нагоди. Дякуючи за гостину, кукуцарі бажали господарям: «Дай Боже, душам померлих царство небесне, а вам, газдинонько, аби си овечки мирно покотили, гай аби си ягнички мирно полиняли». За прости-біг» (за померлі дуті) - кукуци давали й тому, хто першим у ці дні заходив до хати. При ньому обдаровані висловлювали такі ж побажання, як і кукуцарі. У ньому втілювалося гуцульське повір'я про зв'язок першого відвідувача у Страсний четвер з добробутом і щастям сім'ї, яке, однак, властиве не лише гуцулам; вено є загальноукраїнським.

Крім вогню, важливого значення у Чистий четвер надавалося й воді. Готуючись до свята, за звичаєм, купали дітей, вмивалися самі. Щоб бути привабливим!!, дівчата в Карпатах вибирали місце, де сходяться три потоки, і до схід сонця, поки ворон своїх дітей не купав, ішли туди вмиватися. Вмивалися в цей день і хворі, насамперед ті. що мали висипку па тілі. Воду після купання виливали па перехресті доріг — «щоб хвороба заблудила», бо перехрестя завжди сприймалось як «нечисте» місце.

Прямий зв'язок з Великоднем у народному календарі мали ще два

важливі дні......Преполовеніє. або Рахмаиськиїї Великдень, і Вознесіння. або

Зніесіння, чи Ушестя.

Звичаї приурочені до цього дня, найповніше збереглися гуцулів. Цієї середіи вони постали. Хол і не йшли до церкви, вдома нічого не робили, хіба що біля худоби. Коли сходила вечірня зоря, сідати до вечері. Ритуальною стравою ставало яйце. Батько кликав усіх до столу: «Ходіть, діти, будем си всі сим яйцем ділити нині». Одне-однісіньке варене яйце він ділив на частинки: па одну част,піку більше, ніж було членів сім'ї.

Кожен отримував по частинці яйця, а найменший у хаті — й ту зайву частинку. Після цього шкаралупу від яйця всією сім'єю виносили з хати і викидали у найближчий потічок.

Завершувався весняний обрядовий цикл важливим церковним святом Вознесінням. Воно припадає на сороковий день після

Христового Воскресіння, щорічно у четвер.