ЕП КР.5.03050401.22.ПЗ

Зм.

Арк.

№ докум.

Підпис

Дата

Розроб.

Бондар А.І.

Формування і регулювання фінансових інвестицій

Літ.

Арк.

Аркушів

Перев.

Шеверун Л.Д

1

45

КТЕП, 234-БУХ

Н.контр.

Затв.

ЗМІСТ

Арк

1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ. 4

1.1. Поняття, склад і структура інвестицій. 4

1.2. Формування і регулювання фінансових інвестицій. 7

1.3. Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій. 12

1.4. Чинники підвищення ефективності використання капітальних.

вкладень і фінансових інвестицій. 19

2. ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ «ФРІНЕТ» В УМОВАХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ. 21

2.1. Загальна характеристика господарської діяльності ТОВ "Фрінет». 21

2.2. Оцінка інвестиційної привабливості ТОВ "Фрінет". 26

2.3. Оцінка ефективності інвестицій у розвиток ТОВ «Фрінет». 32

ВИСНОВКИ 36

ЛІТЕРАТУРА 39

ДОДАТКИ 40

ВСТУП

Фінансове забезпечення переходу економіки України до ринку є найважливішою проблемою сучасних соціально-господарських перетворень. Вочевидь, що створення фондового ринку єєдиною альтернативою вольовому розподілу дефіцитних фінансових ресурсів, який існував ще нещодавно. Розвинений внутрішній ринок істотно полегшить завдання інтеграції в світовий фінансовий ринок і створить канал для інвестування іноземного капіталу в нашу економіку через розміщення цінних паперів.

Нагромадження грошового капіталу відіграє важливу роль у ринковій економіці. Безпосередньо самому процесу нагромадження грошового капіталу передує етап його виробництва. Після того як грошовий капітал створений чи зроблений, його необхідно розділити на частину яка знову направляється у виробництво, і ту частину, що тимчасово вивільняється. Остання, як правило, і являє собою зведені кошти підприємств і корпорацій.

Виникнення і обертання капіталу, представленого в цінних паперах, тісно пов’язане з функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. З появою цінних паперів відбувається як би роздвоєння капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з іншого боку – його відображення в цінних паперах.

Поява цього різновиду капіталу пов’язано з розвитком потреби в залученні усе більшого обсягу кредитних ресурсів внаслідок ускладнення і розширення комерційної і виробничої діяльності. Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, тому що покупках цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу в позичку.

Ключовою задачею, що повинен виконувати ринок цінних паперів є насамперед забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, у порівнянні з банківськими кредитами капіталу.

Метою роботи є дослідження ефективності операцій з цінними паперами в межах підприємства.

Предметом дослідження є відносини, що виникають між суб’єктами господарювання з приводу використання в їх практиці цінних паперів.

Об’єктом дослідження є ТОВ «Фрінет». Доя досягнення поставленої мети в межах роботи будуть вирішені такі наступні задачі:

• визначення сутності, функцій та ролі ринку цінних паперів в умовах ринкових відносин;

• розкриття особливостей ринку цінних паперів з точки зору його складових та механізму функціонування, принципів розвитку та саморегуляції;

• аналіз результативності функціонування підприємства, що було обрано об’єктом дослідження;

• встановлення специфічних рис операцій з цінними паперами підприємства;

• оцінка ефективності операцій підприємства з цінними паперами;

• визначення пріоритетних напрямків удосконалення організації функціонування ринку цінних паперів в Україні.

Основними методами дослідження є логічний, аналітичний, системний та порівняльний методи дослідження.

Практична цінність отриманих результатів полягає в можливості впровадження їх в практику діяльності ВАТ «Фрінет».

Теоретичною та інформаційною базою для дослідження є законодавство України, яке регулює операції підприємств з цінними паперами, а також роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників у даній сфері, таких як: Л.О. Бакаєв, І.Т. Балабанов, І.А. Бланк, Р. Вінс, Є.Ф. Жуков та інших.

1. Теоритичні основи регулювання та ефективності фінансових інвестицій

1.1. Поняття, склад і структура інвестицій.

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу.

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні — на прямі й портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. За такого інвестування має місце переміщення титулів власності.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних)» (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва — капітальні вкладення.

Інвестиції прямі:

- інвестиції безпосередньо у виробництво з метою виготовлення товарів та їх збуту й отримання прибутку;

- інвестиції, що забезпечують володіння контрольним пакетом акцій, а отже, контроль за підприємством.

Інвестиції портфельні – вкладення капіталу в цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю за об’єктом інвестування.

За загальновживаним визначенням капітальні вкладення — це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові й чисті капітальні вкладення. Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті — витрати лише на розширене відтворення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

Позитивною тенденцією в динаміці структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт.

Співвідношення окремих часток загальної суми чистих капітальних вкладень становить орієнтовно: технічне переозброєння і реконструкція діючих промислових підприємств — 50—60; розширення підприємств — 15—20; нове будівництво — 20—35%.

Для забезпечення ефективної господарської діяльності підприємства важливим є    обґрунтоване

визначення конкретних джерел фінансування виробничих інвестицій.

Якщо за певних причин (помилки організаційного періоду, раптове істотне зростання цін на нове устаткування тощо) акумульованої суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінансування заміни застарілого устаткування, то для покриття частини, що її бракує, треба використати інші (внутрішні) джерела формування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого прибутку).

Особливо ретельного обґрунтування потребує клопотання підприємства про надання йому прямої чи непрямої державної субсидії. У ньому треба відобразити такі питання: необхідність і мета фінансової допомоги, розмір державних коштів і ефективність їхнього використання, потреба у кредитних та податкових пільгах тощо. Глибоко обміркованим має бути й підхід до залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що дають змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищувати загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва, але інколи можуть поставити його в надто велику залежність від іноземного інвестора.