47. Ідейний зміст, образи та композиція повісті і. Нечуя-Левицького «Бурлачка».

"Бурлачка" – один з найцікавіших творів Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Канва твору на перший погляд нехитра – це історія молодої селянки. Проте ця простота – це тільки ще одне підтвердження того, що справжній майстер вміє говорити просто про складні речі. У повісті насправді переплітаються кілька історій: це й долі людей, це й історія зародження в Україні містечок, і доля українського села й української ментальності при переході до капіталістичного ладу. Життя власне самої Василини – це розповідь про те, в яку халепу можуть загнати людину недосвідченість разом з марнославством і бажанням "красивого життя", як юність, наївність, щирість і довірливість  легко потрапляють у пастку, зіткнувшися з хитрістю й підступністю, вирядженими в яскраві барви й солодкі слова, це історія про безпорадність людини, яка зросла серед правди сільських столітніх звичаїв, перед цинізмом і облудливістю чужої моралі; історія про те, як, зневірившись і втративши все гарне, що було в її житті, не маючи надії на те, що життя ще може повернутися світлим боком, людина знаходить у собі сили жити далі, шукає і знаходить стежку, яка виведе її з нетрів, у які вона необачно забрела. Проте повість "Бурлачка" – це не просто історія кохання та життя молодої жінки. Нечуя-Левицького недарма називають письменником-реалістом. Уважний і неромантичний читач знайде для себе багато цікавого, бо історія Василини – це тільки та яскрава основа, на тлі якої Нечуй-Левицький з притаманною йому гостротою й лаконізмом зумів змалювати багато серйозних і геть не романтичних речей: це й антагонізм звичаєвої моралі села, гниленької прислужницької моралі та цинізму дрібного панства й заможних торгашів; це і яскраві живі картини побуту різних верств тогочасного суспільства: селян, панської челяді, дрібних поміщиків, євреїв, ремісників, заводських і фабричних робітників, міщан; це характери і долі персонажів з різних верств – не шаблонні, вимальовані яскраво, колоритно і з гумором. Окрім усього цього, в повісті показаний період появи й поширення в аграрній на той час Україні промислових підприємств, так званих сахарень і мануфактурних фабрик. Нечуй-Левицький одним з перших в українській літературі зумів показати пов'язані з цим зміни як у побуті, так і в свідомості людей.

49.Відображення нових суспільних явищ у комедіях І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» та «Хазяїн»

«100 Тисяч»

П’єса «Сто тисяч» (друга її назва «Гроші») була створена 1889 року і одразу стала популярною: настільки реалістично зобразив автор деяких типових персонажів українського села, настільки гострою та безкомпромісною була його сатира.

Головний персонаж п’єси Герасим Калитка - один із сільських глитаїв, які ладні були піти на все, аби скупити якомога більше землі. Насправді український народ завжди відзначався любов’ю до землі - у фольклорі її називають матінкою, годувальницею… Але Калитка - то дещо інший випадок. Він не стільки любить землю та чесну хліборобську працю на ній, скільки прагне наживи та багатства, йому байдуже, на що доводиться йти заради цієї землі. Для скуповування земель Калитці потрібні гроші і він вирішує за п’ять тисяч карбованців купити сто тисяч фальшивих грошей. Та ба: у результаті афери він зостається з торбою простого паперу, який йому продали під виглядом грошей. Те, що Калитку обдурили, не викликає жодного співчуття у глядачів, бо він і сам не раз обдурював людей, робив би це і надалі. Образ Герасима Калитки - образ, насамперед, сатиричний, тобто смішний. Але поза сміхом, який майстерно викликає Карпенко-Карий своїми яскравими образами, вмінням дібрати потрібні слова і вкласти їх у вуста персонажів, ми відчуваємо і щось інше. Це співчуття до простих селян, які змушені були терпіти несправедливість поміщиків, до яких наймалися або ставати жертвами аферистів, це і презирство до Калитки та подібних до нього. Жадаючи грошей та багатства, такі персонажі втрачають людську подобу, одвічні цінності гідності, духовного розвитку та добрих людських стосунків втрачають для них сенс, залишаються тільки гроші. В останньому епізоді п’єси Герасим Калитка навіть намагається покінчити життя самогубством, його рятує випадковість, але він не розуміє, здається, нічого, кажучи: «Краще смерть, ніж гака потеря».