19. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

1)Методи усного контролю (індивідуальне і фронтальне опитування); 2)методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, перекази, твори, диктанти), 3)методи лабораторного контролю (лабораторні роботи з фізики, хімії, біології), методи машинного контролю (комп'ютер, але він не враховує індивідуальних особливостей учня); методи самоконтролю (вміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, намічати методи самостійної ліквідації програми).

В проблеми контролю слід виділити такі елементи: - систему принципових вимог; - види контролю; - зміст контролю за різними видами навчальної діяльності; - нормативи 4-бальної системи контролю.

Система принципових вимог спирається на дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, виділяють такі принципові вимоги: 1) систематичність обліку і контролю (кожен урок має відбитися в прямому і зворотному зв'язках);

2) всеохопленість обліку і контролю (ретельна перевірка тем, які вважаються найбільш складними та підсилення контролю за рахунок спеціальних уроків перевірки знань, насамперед наприкінці чверті, півріччя, року);

3) диференційованість та індивідуальність (за стилем і формами контролю);

4) об'єктивність оцінювання - виставлення справедливої оцінки;

5) урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності вчителя,

6) єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу (не повинно бути надто сурових і надто ліберальних вчителів).

Види контролю: поточний, періодичний, підсумковий.

Поточний: забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, усним опитуванням.

Періодичний. носить плановий характер (контрольна робота за чверть, рік, тему), дата оголошується заздалегідь, добір матеріалу середньої складності. Підсумковий: здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів і річних контрольних робіт.

Форми контролю і самоконтролю за якістю знань містять елементи демократизації. Важливою ознакою довір'я учнів є взаємоконтроль учнів, тобто метод допомоги сильніших учнів слабкішим.

Самоконтроль - метод, який зміцнює усвідомлення мотивації престижу спонукає формувати підвищену відповідальність.

20. Оцінювання успішності учнів та його значення в навчальному процесі. Критерії оцінювання зун учнів. Індивідуальний підхід до оцінювання учнів.

Контроль, перевірка і оцінка результатів навчання – невід’ємні елементи навчально-виховного процесу. Від таланту педагога правильно оцінити знання та вміння учнів, від його здатності створити на уроці ситуацію безконфліктності залежить багато: бажання учня вчитись, ставлення до предмета, стосунки з батьками, однокласниками. Контроль – перевірка, оцінка і облік ЗУН учнів.

Функції контролю: контролююча; управлінська; навчальна; виховна; діагностична; стимулююча; розвиваюча.		Педагогічні вимоги: - індивідуальний характер, системність контролю; - різноманітність форм; - всебічність; - об’єктивність; - диференційований підхід; - гласність; - доброзичливість.
Види	Методи		Форми
попередній; біжучий; тематичний; періодичний; підсумковий; самоконтроль	спостереження; усні; письмові; графічні; перевірка практикою; програмова; ущільнена		індивідуальна; фронтальна; групова; залік; екзамен.

Отже, контроль в навчальному процесі має виконувати такі завдання:

1. Виявляти обсяг і глибину знань;

2. Виявляти труднощі і помилки;

3. Отримати інформацію про самостійну роботу учнів;

4. Встановити готовність учнів до сприйняття нового матеріалу;

5. Перевірити ефективність методів і форм навчання.

Єдність навчання і контролю – одна із найважливіших закономірностей дидактики.

Характеристика 12 бальної системи оцінювання

1. При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

• характеристика відповіді учня: цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість, правильність;

• якість знань: осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, систематичність, узагальненість, міцність;

• ступінь сформованості загально-навчальних та предметних умінь і навичок;

• рівень оволодіння розумовим операціям: вміння аналізувати, систематизувати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, робити висновки;

• досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми)

• самостійність оцінки, суджень.

2. Орієнтири, які покладено в основу чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів:

Початковий- відп. фрагментарна, характеризується початковим уявленням про предмет навчання

• учень може розрізнити і відтворити деякі елементи;

• учень регулярно відтворює незначну частину;

• учень відтворює менше як половину матеріалу, виконує елементарні завдання.

Середній рівень – учень за допомогою вчителя відтворює основний навч матеріал, повну операцію, дію;

• учень розуміє основний навч матеріал, здатний з похибками і неточностями дати визначення понять.

• Учень виявляє розуміння основних положень навчального матеріалу, але не достатньо осмислено, вміє застосувати знання при вирішенні завдань.

Достатній рівень-учень знає істотні ознаки явищ, закономірностей, зв’язків між ними, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналіз, синтез, узагальнення). Вміє: робити висновки, виправляти допущені помилки, відповідь повна, правильна, обґрунтована, хоча їй бракує власних суджень, він здатний самостійно здійснювати види навчальної діяльності.

Високий рівень – знання глибокі, міцні, системні, вміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, вміє самостійно оцінити життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відтворювати особисту позицію.

21. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю. Функції, зміст, види контролю.

Контроль, перевірка і оцінка результатів навчання – невід’ємні елементи навчально-виховного процесу. Від таланту педагога правильно оцінити знання та вміння учнів, від його здатності створити на уроці ситуацію безконфліктності залежить багато: бажання учня вчитись, ставлення до предмета, стосунки з батьками, однокласниками. Контроль – перевірка, оцінка і облік ЗУН учнів.

Функції контролю: контролююча; управлінська; навчальна; виховна; діагностична; стимулююча; розвиваюча.		Педагогічні вимоги: - індивідуальний характер, системність контролю; - різноманітність форм; - всебічність; - об’єктивність; - диференційований підхід; - гласність; - доброзичливість.
Види	Методи		Форми
попередній; біжучий; тематичний; періодичний; підсумковий; самоконтроль	спостереження; усні; письмові; графічні; перевірка практикою; програмова; ущільнена		індивідуальна; фронтальна; групова; залік; екзамен.

Отже, контроль в навчальному процесі має виконувати такі завдання:

5. Виявляти обсяг і глибину знань;

6. Виявляти труднощі і помилки;

7. Отримати інформацію про самостійну роботу учнів;

8. Встановити готовність учнів до сприйняття нового матеріалу;

5. Перевірити ефективність методів і форм навчання.

Єдність навчання і контролю – одна із найважливіших закономірностей дидактики.

Функції: навчальна (сприяє засвоєнню, систем та закріпл знань), контролююча (зворотній зв’язок), виховна (привчання до відповід, дисципл, активн, самост ), розвиваюча (розв пізнавальних процесів: мислення, уваги, пам’яті), стимулююча (спрямив на розвиток учнів на основі врахування наявного розвитку).

Поточний контроль здійснюється на уроці спостереженням за роботою класу і кожного учня окремо. Забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, Індивідуальним і фронтальним опитуванням.

Періодичний контроль має плановий характер, проводиться після вивчення логічно завершених тем, розділу, програми, в кінці навчальної чверті, року, з урахуванням даних поточного контролю. Служить для самоаналізу праці вчителя.

Підсумковий контроль здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів І річних контрольних робіт. Можливий також поурочний і тематичний контроль, який охвачує проблематику ряду уроків.

По Формам організації: фронтальний контроль, груповий контроль, індивідуальний контроль, комбінований контроль, самоконтроль.

Фронтальний дозволяє поєднувати перевірку з задачею повторення і закріплення вивченого матеріалу, викликає підвищення ефективності класу. Недолік: важко забезпечити індивідуальну перевірку роботи кожного учня. Груповий використовується, коли виникає необхідність перевірити підсумок навчальної роботи частиною учнів класу (групою). Контрольне запитання ставиться перед цією групою учнів, але участь беруть всі учні класу. Комбінований поєднує Індивідуальний, фронтальний і груповий контроль Вимагає від вчителя добрих навичок розподілу уваги.

Самоконтроль має велике психологічне значення, стимулює учня, здійснює усвідомлення мотивацій, престижу, спонукає формування підвищеної відповідальності.

22. Класно-урочна система навчання, урок як основна форма організації навчання. Типи і структура уроку.

Класно-урочна форма навчання бере свій початок з братських шкіл України і Білорусі. Саме у них відпрацьовувались елементи урочної системи. Сутність класно-урочної системи зводиться до того, що учитель одночасно навчає чималу групу дітей (до 45 осіб), які перебувають приблизно на однаковому рівні анатомо фізіологічного і психічного розвитку, заняття проводиться у класній кімнаті, за постійним розкладом і регламентом.

Досвід організації масового навчання вивчив, узагальнив, а потім широко розповсюдив великий чеський педагог Я.А.Коменський. (Велика дидактика) Сутність її полягала в такій організації навчання, за якої всі діти групувались залежно від віку і рівня знань на окремі групи - класи. Класи навчалися регулярно на уроках, що мали визначений час і місце

Урок - це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв'язання поставлених навчально-виховних завдань.

Урок акумулює в собі цілі і завдання, зміст і методи навчання. Вчитель повинен мати продуманий план проведення уроку, забезпечити його організаційну чіткість, оптимальний темп, раціональне застосування засобів навчання. Вимоги до уроку: 1)    дидактичні (чітке визначення освітніх завдань, змісту уроку, вибір найраціональніших методів, предметів, форм навчання, дійсн. принципів навчання, між предметних зв’язків, 2)    виховні (визначення виховних завдань уроку, формування світогляду, моральних якостей, естетичних смаків, забезпечення пізнавальної активності учнів, поєднання вимог до учнів з педагогічним тактом вчителя; 3)    психологічні (врахування психологічних особливостей учнів, формування позитивних мотивів учнів, вміння вчителем управляти своїм психічним станом, процесом спілкування, створення сприятливого емоційного клімату; 4)    організаційні (наявність плану, організаційна чіткість проведення уроку, поєднання індивідуальних, групових і фронтальних форм, підготовка і раціональне використання засобів); 5)    гігієнічні (дотримання температурного режиму, норм освітленості, чистоти повітря і підлоги, попередження перевтомлення учнів)

Структура уроку - співвідношення і послідовність проведення частин, етапів, моментів уроку, які відповідають виконанню навчальних завдань.

Розкрити важливість правильного вибору структури уроку. Розрізняють

Макроструктуру уроку Мікроструктуру уроку

Зовнішні, постійні елементи уроку Внутрішні, змінні: методи, прийоми, засоби)

Навести конкретні приклади макро - та мікроелементів уроку.

Мікроструктура забезпечує гнучкість, динамічність та ефективність уроку.

Універсальної, жорсткої структури уроку, що була б придатна для всіх випадків організації навчання, бути не може. Однак, зрозуміло, що урок не будується стихійно, хоча досвідчений вчитель нерідко імпровізує, цього вимагають обставини.

Як будь-яке складне явище, уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками.

Спільними елементами різних типів уроків є

1 . Організація початку уроку.

2. Перевірка засвоєння вивченого матеріалу.

3. Підготовка до вивчення нового матеріалу.

4. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

5. Пояснення нового матеріалу.

6. Закріплення.

7. Вироблення умінь і навичок.

8. Підсумок уроку.

9. Домашнє завдання.

Питання вибору вчителем типу, структури уроку залежить від мети та змісту уроку.

Найбільш розповсюдженою в педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків В.О. Онищука за дидактичною метою:

1. Урок засвоєння нових знань.

2. Урок формування навичок і вмінь.

3. Урок застосування ЗУН.

4. Урок узагальнення і систематизації знань.

5. Урок контролю і корекції ЗУН (перевірки ЗУН)

6. Комбінований урок. (Один охарактеризувати)

Один з напрямків методичного оновлення уроків - проведення їх на основі інтеграції навчального матеріалу з кількох предметів, об'єднаних навколо однієї теми.

В.О. Сухомлинський - „уроки мислення" в природі.

23. Підготовка вчителя до уроку. Тематичне і поурочне планування. Аналіз уроку.

Підготовка до уроку склад. з 1)Алгоритму підготовки та2) планування

1)Алгоритм – сукупність та послідовність правил для підготовки до уроку.

Загальна та конкретна підготовка. До конкретної відноситься: підбір матеріалу, формулюв. теми і мети, запас завдань, розподіл часу, перевірка підготовки до уроку як вчителя так і учнів.

2) Планування – завершальна стадія підготовки

Планування є:

• календарне – на півріччя

• тематичне – до певної теми

• поурочне – на кожен урок

В підготовці вчителя до уроку виділяють два етапи: попередня підготовка - полягає у вивченні вчителем суспільно-політичної, спеціальної, педагогічної І методичної літератури, ознайомлення із змістом програми, пояснювальної записки до неї, з підручниками і посібниками, досвідом роботи інших вчителів; безпосередня підготовка - конкретизація тематичного планування стосовно кожного уроку, складання планів окремих уроків.

План уроку є обов'язковим для кожного вчителя незалежно від його досвіду і ерудиції.

Структура плану: назва теми уроку, клас; мета (освітня, виховна, розвиваюча); учбове обладнання, структура (коротка викладка змісту матеріалу, що вивчається на уроці, виділення основних розділів); домашнє завдання.

При підготовці до уроку вчитель аналізує уроки, проведені в цьому класі раніше, звертає увагу на степінь реалізації поставлених задач, враховує труднощі, недоліки. Визначення структури уроку проводиться з урахуванням його типу, місця в системі уроків.

Задача: встановити оптимальні методи, прийоми, засоби навчання для кожного етапу уроку, характер пізнавальної діяльності, поєднання фронтальної, групової і Індивідуальної роботи на уроці, відібрати і підготовити дидактичний матеріал, експерименти, наочність, ТЗН.

Календарний план роботи - розподіл в часі вивчення тем програми, встановлюються відповідні календарні строки з урахуванням кількості годин, що відводяться на кожну тему по програмі з урахуванням розкладу занять. Календарний план дозволяє контролювати строки проходження окремих розділів програми, щоб не допустити зайвої спішки чи відставання.

Тематичне планування - послідовність уроків, основні розділи, види робіт, міжпредметні зв'язки, необхідне обладнання.

Аналіз уроку:

• Повний – детальний аналіз усіх аспектів уроку

• короткий – мета – перевірка і заг. оцінка якості та метод-наукового. рівня уроку.

• аспектний – детальний розгляд певного аспекту уроку, можливо для виявлення недоліків.

Схема аналізу уроку: 1. Загальні відомості про урок. 2. Дотримання дидактичних принципів навчання. 3. Виховування учнів на уроці. 4. Методи навчання. 5. Використання засобів навчання. 6. Психологічний стан на уроці. 7. Оцінювання роботи учнів. 8. Підготовка вчителя на уроці. 9. Висновки, пропозиції.

Урок - організована форма навчально-пізнавальної роботи, при якій вчитель на протязі точно встановленого часу керує в спеціально відведеному місці пізнавальною діяльністю постійної групи учнів.