2.4. Основні проблеми екологічної безпеки техногенного походження, стан її дослідження

Існують різні класифікації небезпечних явищ і процесів, що впливають на погіршення станів екологічної безпеки. Так, у [8] екологічна небезпека структурована на соціальну, біосферну і ресурсну складові. Досить об'єктивна класифікація, що збігається, в принципі, з думкою багатьох дослідників, приведена в [20]. В її рамках техногенні явища і процеси зі зменшення ступеня небезпеки проранжовані в наступній послідовності: радіаційна небезпека, хімічна небезпека, вибухо- і пожежонебезпечні об'єкти, небезпека від ушкодження гідротехнічних споруд, енергетична небезпека, транспортна небезпека, небезпека від руйнування металевих залізобетонних конструкцій, відходи, харчова небезпека. Проте, стверджується, що водні ресурси є основною складовою екологічної небезпеки. Неповнота розглянутої класифікації визначається, зокрема, неврахуванням деяких досить вагомих чинників шкідливого фізичного впливу. Варто також враховувати, що специфічні умови конкретного регіону змінюють пріоритетність складових небезпеки.

Розглядаючи безпеку і небезпеку в діалектичній єдності, аналіз екологічних ситуацій доцільно проводити на різних ієрархічних рівнях: глобальному, національному, державному, регіональному, локальному, імпактному.

Серед основних чинників, що визначають формування екологічної небезпеки, для України варто виділити наступні:

• погіршення гігієнічних і санітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності й існування живих організмів і, у першу чергу, людей;

• забруднення компонентів навколишнього природного середовища шкідливими речовинами, що містяться у викидах в атмосферне повітря, скидах у водний басейн, у відходах;

- погіршення якості поверхневих і підземних вод і зменшення їх запасів внаслідок посиленого водозабору, а також у процесі виробничої,

сільськогосподарської, комунальної діяльності.

• вичерпання викопних природних ресурсів, зниження їх якості і різноманітності, небезпека порушення компонентів навколишнього середовища при їх видобутку;

• зміна структури земельних ресурсів при вилученні земель для сільськогосподарських і промислових потреб, а також унаслідок негативних процесів у ландшафтах та ін.

Особливу небезпеку для людини і навколишнього природного середовища становлять стійкі органічні забруднювачі (СОЗ). У 2001 р. прийнята Стокгольмська конвенція, у якій, зокрема, виділено 12 особливо небезпечних СОЗ. Вони розділені на три основні групи [21,22]:

1) застарілі і заборонені пестициди, виробництво яких припинено (наприклад, дихлордифенілтрихлоретан – ДДТ);

2) промислові продукти, що використовуються в даний час: полихлорбіфеніли (ПХБ) і гексахлорбензоли (ГХБ);

3) речовини, що не є цільовими продуктами виробництва і ніде не використовуються: диоксини (ПХДД) і фурани (ПХДФ). Вони утворюються, в основному, при високотемпературних процесах (спалювання сміття, металургійне виробництво і т.п.), а також у процесах, де використовується хлор (наприклад, целюлозно-паперове виробництво), і мають надзвичайно високу токсичність і істотний вплив на імунну й ендокринну систему людини.

Не дивлячись на впровадження нових технологій, сміттєспалювальні заводи (ССЗ) є одним з основних джерел утворення диоксинів завдяки близькості ССЗ до великих населених пунктів. Так, у Великобританії ССЗ викидають в атмосферне повітря близько 56 % загальної кількості диоксинів [21].

Особливе занепокоєння викликає високий рівень забруднення навколишнього природного середовища диоксинами в населених пунктах, де розташовані заводи з виробництва хлорорганічних пестицидів (наприклад, Чапаєвськ, Дзержинськ, Росія). У цих містах відзначені аномально підвищені рівні захворюваності населення (у першу чергу, злоякісними новоутвореннями) і висока смертність [21].

Місця збереження застарілих і заборонених пестицидів в Україні, де їх міститься значна кількість, являють собою зони підвищеної екологічної небезпеки. Проте, у теперішній час не одержали належного розвитку ефективні способи локалізації чи знищення цих різновидів СОЗ.