2.3.1. Багатомірність визначення терміну “екологічна безпека”

У теоретичному і практичному аспектах важливо визначитися з поняттям «екологічна безпека», тому що існують досить відмінні погляди.

Одним з найбільш стислих, але разом з тим, досить вимогливим, є визначення [7]: «Безпека екологічна – будь-яка діяльність людини, що виключає шкідливий вплив на навколишнє середовище». У [1] під екологічною безпекою розуміють «процес забезпечення захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства, природи і держави від реальних і потенційних погроз, створюваних антропогенним чи природним впливом на навколишнє середовище». Автори [8] трактують екологічну безпеку як «...такий стан системи «природа – техніка - людина», що забезпечує збалансовану взаємодію природних, технічних і соціальних систем, формування природно-культурного середовища, що відповідає санітарно-гігієнічним, естетичним і матеріальним потребам жителів кожного регіону Землі при збереженні природно-ресурсного й екологічного потенціалу природних систем і здатності біосфери в цілому до саморегулювання».

У [9] це поняття визначається як «стан навколишнього середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної ситуації, виникнення небезпеки для здоров'я людей». Така точка зору нам здається досить спрощеною. Автори [10] розглядають техногенно-екологічну безпеку і трактують це поняття як «спроможність відтворити геосистему як важливу складову екосистеми в межах різних за масштабами та цільовим спрямуванням природно-техногенних геосистем».

На підставі аналізу законодавчих актів і практики організації робіт із забезпечення екологічної безпеки об'єктів еконебезпека з урахуванням механізму її виникнення у [11] трактується як «стан захищеності життєво важливих інтересів об'єктів екобезпеки (особистості, населення, територій) від погроз, створюваних природними об'єктами, забрудненими при здійсненні антропогенної діяльності (у результаті аварій, катастроф, тривалої господарської, військово-оборонної і іншої діяльності), а також унаслідок природних явищ і стихійних лих».

Реймерс Н.Ф. у [12] узагальнює існуючі точки зору і розглядає екологічну безпеку як:

• забезпечення гарантії запобігання екологічно значимих катастроф і аварій у результаті сукупності дій, станів і процесів, які прямо чи опосередковано призводять до цих подій;

• ступінь відповідності існуючих чи передбачуваних (прогнозованих) екологічних умов задачам збереження здоров'я населення і забезпечення тривалого і стійкого соціально-економічного його розвитку;

• комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі й у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, економічно, технологічно і політологічно готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

На наш погляд, поняття, що аналізується, необхідно підсилити врахуванням зв'язку безпеки з проблемами збалансованого розвитку, які останнім часом набувають особливої актуальності. При цьому під екологічною безпекою ми розуміємо такий динамічний стан системи «суспільство – навколишнє середовище», що забезпечує її збалансований розвиток в умовах захищеності від реальних і потенційних антропогенних і природних впливів на цю систему.

Розглядаючи проблеми екологічної безпеки необхідно враховувати просторово-часові рамки, ієрархічність, різні її рівні:

• локальний;

• регіональний;

• національний (загальнодержавний);

• глобальний.

Фактично екологічна безпека властива екосистемам різного ієрархічного рівня – від біогеоценозів (агро-, урбоценозов) до біосфери в цілому. Вона характеризується часом і розмірами акцій, які здійснюються в її контексті: короткочасна дія може бути відносно безпечною, а тривала – небезпечною; зміни в локальних масштабах - майже нешкідливими, а у великих – фатальними. Інтенсивність іноді може не мати вирішального значення для ряду чинників (наприклад, деякі пестициди і біологічні агенти практично не мають нижнього безпечного рівня концентрації). При довгостроковій дії джерел небезпеки теперішні покоління можуть не реагувати на дію зазначених чинників, але страждати будуть їхні нащадки.

Суб'єктами екологічної безпеки виступають індивідуум, суспільство, екосистема, геосистема, біосфера, держава. Об'єктами цієї безпеки є життєво важливі інтереси її суб'єктів.

Однієї з особливостей екологічної безпеки є те, що в порівнянні з іншими видами безпеки вона носить прихований (багато в чому невидимий), невідчутний характер. Імовірно, тому екологічна безпека не сприймається належним чином широким колом різнопрофільних фахівців. Слід зазначити, що в переліку спеціальностей вищої школи вона відсутня. Це свідчить про недостатній рівень формування екологічного мислення і культури, про брак висококваліфікованих фахівців у сфері управління екологічною безпекою.