2.4.4. Вплив шкідливих фізичних чинників на стан екологічної безпеки

З позицій антропоцентричного підходу важливими чинниками формування екологічної небезпеки є різні види шкідливого фізичного впливу. Одним з найбільш небезпечних шкідливих фізичних чинників є радіаційне забруднення. Особливу гостроту ця проблема здобула після аварії на Чорнобильській АЕС, а також у місцях випробування зброї масового ураження. Ці аспекти належать до глобальних проблем і висвітлені у розділі 3.2. Слід також зауважити, що існує значна кількість навчальних, наукових та популярних видань із зазначеної проблеми.

Зупинимося на найбільш типових для більшості регіонів чинниках – шумовому й електромагнітному забрудненнях. Шум уражає найважливіші системи людського організму (центральну і вегетативну нервові, ендокринну, серцево-судинну, імунну), сприяючи появі гіпертонії, неврозів, виразки шлунка, діабету, порушень сну й ін. [45]. Установлено, що шум інтенсивністю 125-126 дБ впливає на рецептори шкіри. Слід також зазначити, що для організму людини більш шкідливі імпульсні шуми, ніж безперервні. Джерелами високоінтенсивного (близько 125 дБ) імпульсного шуму на промислових підприємствах є пневмоциліндри різного призначення, що працюють на стисненому повітрі, вихлопи компресорів, стиснута пара і т.і. Аналіз акустичного спектру вихлопу стиснутого повітря показує, що найбільшу інтенсивність має шум з частотою від 500 до 8000 Гц. Ослаблення такого шуму представляє важку і дотепер цілком невирішену задачу. Найкращі результати зі зменшення інтенсивності шуму стиснутого повітря дають глушники активного типу, у яких шум гаситься шляхом зменшення енергії повітряного потоку за рахунок тертя молекул повітря при проходженні через речовину з порами малого діаметра, наприклад, повсть, пористі бронзу і кераміку. Глушники повинні забезпечувати зниження інтенсивності шуму до значень нижче допустимих норм, мати низький аеродинамічний опір, не засмічуватися частками пилу. Існуючі глушники не завжди задовольняють цим вимогам [46]. Отже, розробка ефективних засобів шумозаглушення є актуальною задачею зниження рівня екологічної небезпеки.

Розглянемо екологічну небезпеку, яка формується електромагнітним забрудненням. Біологічна дія електромагнітних полів (ЕМП) вивчена недостатньо, однак відомо, що ЕМП із частотою 50 Гц впливають на кровотворну і нервову системи, порушують обмін речовин. Дія ЕМП радіодіапазону залежить від частоти хвилі і найбільш виражена для високих частот [47]: спостерігається порушення функцій центральної нервової, ендокринної, серцево-судинної системи, зміна морфологічного складу крові й інші негативні явища. В даний час не існує єдиної теорії механізму впливу ЕМП на людину. Автори роботи [45] вважають, що порушення в організмі людини обумовлені впливом ЕМП на електромагнітні процеси, які пов'язані з регуляцією фізіологічних функцій. При цьому дія на біологічні системи з боку ЕМП розглядаються як «перешкоди» нормальному функціонуванню систем регуляції.

2.4.5. Землетруси як джерела екологічної небезпеки

Одним з чинників, які характеризують екологічну небезпеку, є сейсмічність. Згідно існуючих уявлень, зокрема [12], сейсмічність визначається як “...можливість і періодичність виникнення землетрусів визначеної інтенсивності. Землетрусами називаються підземні поштовхи і коливання земної поверхні...“.

При різних землетрусах амплітуди коливань земної поверхні істотно відрізняються. Для порівняльної характеристики інтенсивності землетрусів застосовується поняття магнітуди, під якою розуміють [48] «...десятковий логарифм амплітуди найбільшого коливання ґрунту, записаного при проходженні сейсмічної хвилі того чи іншого типу, із внесенням стандартної поправки, що враховує відстань від епіцентру». З визначення магнітуди випливає, що в принципі її значення не має верхньої межі, хоча реально інтенсивність землетрусів обмежена кінцевими значеннями міцності компонентів геологічного середовища. Максимальна зареєстрована магнітуда землетрусів складає 8,9 одиниць [49]. Що стосується мінімальних значень, то високочутливі сейсмографи здатні реєструвати землетруси з магнітудою порядку 2 одиниць, при яких виділяється енергія усього в кілька сотень Джоулів. Сейсмоколивання меншої інтенсивності не завжди можна зареєструвати досить надійно.