7. Предмет, наука і галузь фінансового права. Джерела фінансового права.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації коштів до публічні централізовані і децентралізовані фонди держави та органів місцевого самоврядування та інші фонди, які визначаються державою публічними, їх розподілу і використання, а також у ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим використанням, а також С емісією та обігом грошових знаків. Під впливом фінансово-правових норм знаходяться і фінансові відносини господарюючих суб'єктів (комерційних і некомер-ційних підприємств), відносини, що виникають на ринку фінансових послуг, при формуванні та подальшому використанні недержавних пенсійних фондів, приватних господарств.

Специфіка відносин, що регулюються нормами фінансового права, полягає в

тому, що вони складаються в особливій сфері життя суспільства -

фінансовій діяльності держави. Предметом фінансового права є суспільні

відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової

діяльності держави.

Ознаки суспільних відносин, що складають предмет фінансового права

- мають владно-майновий характер;

- направлені на утворення, розподіл і використання державних фінансових

ресурсів;

- однією із сторін завжди виступає держава або її орган

Фінансові відносини, що є предметом фінансового права, виникають при:

— встановленні бюджетної, податкової, грошово-кредитної систем держави;

— складанні, розгляді та затвердженні актів про бюджет;

— розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи;

— виконанні державного та місцевих бюджетів;

— збиранні податків, зборів, інших обов'язкових платежів;

— фінансуванні та кредитуванні;

— обов'язковому державному майновому й особистому страхуванні;

— відносинах державного кредиту;

— регулюванні грошово-кредитної та валютної систем. Критерієм

розмежування галузі в системі права є метод правового регулювання, під

яким розуміють сукупність юридичних засобів впливу, за допомогою яких

забезпечується правове регулювання якісно однорідних, відособлених

суспільних відносин.

Розрізняють фінансове право як галузь права, як навчальну дисципліну і як науку. Фінансове право як галузь охоплює сукупність правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави й органів місцевого самоврядування. Фінансове право як навчальна дисципліна, навчальний курс охоплює вивчення правових норм, передбачає навчання фінансового права. Фінансове право як наука містить сукупність знань, категорій, положень, що відображають зміст фінансово-правових норм, особливості їх застосування на практиці.

Наука фінансового права узагальнює наукові дослідження вчених юристів-фінансистів. Будучи суспільною наукою, фінансове право коригується поглядами, дослідженнями в галузі конституційного, адміністративного права та ін. Це пов’язано насамперед з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, що визначаються рухом публічних грошових фондів.

Розроблення проблем державних фінансів сприяло формуванню певних знань у галузі фінансів, специфічних норм регулювання. У зародкових формах вони були ще в законах Хаммурапі, Руській Правді, Великій хартії вольностей. Більш стійкими погляди на фінанси стали на рубежі XVI-XVII ст. у працях Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск’є. До середини XVIII ст. з’являються спеціальні дослідження в цій галузі: Зонненфельса ("Основні начала поліції, комерції и фінансів", 1776 р.), Юсти ("Докладне міркування про податки", 1755р.; "Система фінансів", 1766 р.). У цей самий період виходять праці У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX ст. фінансово-правова наука фактично сформувалася і відбувалася її деталізація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями стали праці Г. Бллінека ("Бюджетне право"), А. Вагнера, Г. Жеза, Л. Штейна. У XX ст. науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французької школи П. Годме і Г. Жез.

На початку 90-х років XX ст. дещо змінилися умови, орієнтири та особливості розвитку фінансово-правової науки. Основу цих особливостей становила специфіка законодавчого регулювання фінансової діяльності в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично всі більш-менш помітні дослідження в цій сфері відбувалися під її керівництвом і за ЇЇ участю, та й ті школи, що утворилися в Україні до початку XXI ст., створювалися за її особистої участі й керівництва. В останнє десятиліття в Україні поряд з фундаментальною фінансово-правовою школою, очолюваною Л. К. Вороновою у м. Києві, виникають центри, що активно займаються цією проблематикою (кафедра конституційного й адміністративного права в Чернівецькому державному університеті імені Ю. Федькови-ча; кафедра фінансового права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого; кафедра фінансового права в Академії державної податкової служби України).

СИСТЕМА И ИСТОЧНИКИ ФИНАНСОВОГО ПРАВА

Джерела фінансового права - це конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади і органів місцевого самоуправління, що містять норми фінансового права.

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України, загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови і декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства Україна та ін), міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, ратифіковані парламентом і входять в національне законодавство.

Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд з іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться в правових актах. Використання цих правил дозволяє у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної і горизонтальної ієрархії.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не діють. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи і норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивного впливу норм Конституції є протизаконним, а винні в цьому органи та посадові особи державної влади та місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність.

Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92) закріплює визначають принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період ( ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100).

У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження і виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо.

Ряд інших статей Конституції прямо чи опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чітку деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.

Важливе місце серед джерел банківського права займають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних принципів права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про власність" та інші.

Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 21.06.2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України - перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Опрацьовується проект Податкового кодексу України.

Ряд спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання в сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську роботі". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" та інші.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади - постановах і декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 1992 - 1993). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, до сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін) .. Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, регульованих.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної влади - міністерств, відомств і т.д., що регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку , про створення резервного фонду).

Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться в законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, що дозволяє державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.