
- •«Вікова психологія»
- •« Загальна психологія з практикумом»
- •«Економічна психологія»
- •«Експериментальна психологія»
- •« Методика викладання психології»
- •«Методика роботи практичного психолога»
- •«Основи психокорекції»
- •«Педагогічна психологія»
- •«Психодіагностика»
- •«Профорієнтація і профвідбір»
- •«Психологія управління»
- •«Соціальна психологія»
- •«Соціологія»
«Методика роботи практичного психолога»
Адаптаційний синдром – сукупність реакцій дитини, що має захисний характер і виникає у відповідь на значні за силою і тривалістю несприятливі впливи (стресори).
Активні методи роботи психолога з педагогами — це методи, які забезпечують внутрішнє проживання та зовнішні дії учасників щодо теми зустрічей.
Активність особистості залежить від позитивних емоційних чинників, насамперед від видів діяльності, які породжують позитивні емоції, розвитку пізнавальних мотивів, від заохочення до виконання роботи з обов’язковою позитивною оцінкою результатів (особливо на початкових етапах), урахування днів тижня, часу доби, коли такі завдання пропонуються; обов’язкового врахування стану втоми, неврівноваженості, поганого настрою тощо.
Витримка — уміння долати імпульсивність у поведінці, керувати почуттями, які заважають досягненню кінцевої мети діяльності.
Високий адаптаційний рівень характерний тим, що першокласник позитивно ставиться до школи, її правила і вимог; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко й повно опановує програмовий матеріал, розв’язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче і сумлінно, без зовнішнього контроль; виявляє високу зацікавленість до самостійної роботи, готується до всіх уроків; у класі позитивний статус.
Відповідальність ─ свідоме ставлення дитини до виконання завдань.
Дезадаптація – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних стосунків, психосоматичних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, викривлень у розвитку особистості.
Дисциплінованість — підпорядковування власної поведінки виконанню обов'язку, дотриманню вимог школи та дорослих, незважаючи на власні бажання; обов'язково передбачає свідоме ставлення дитини до вимог, а не сліпе підкорення їм, що сприяє виникненню позитивних емоцій та бажання подальшого розвитку якості.
Діагностика — психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту й умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання.
Емоційне вигоряння — довготривала реакція, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності.
Ініціативність — спроможність дитини за власним почином застосовувати певні дії.
Інтелектуальна готовність дитини до школи — обізнаність, яка визначається обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо; певний рівень розвитку пізнавальних процесів: диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), довільна концентрація уваги, сформованість основних операцій логічного мислення (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація), а також уміння виділяти суттєві ознаки і встановлювати зв’язки між явищами, здатність до розуміння та використання символів, смислове (логічне) запам’ятовування; певний рівень розвитку тонкої моторики руки й зорово-рухової координації; сформованість початкових умінь у галузі навчальної діяльності: уміння виділити навчальне завдання, перетворити його на самостійну мету діяльності, іншими словами, - вміння розуміти і виконувати інструкцію, орієнтуватися на правило, зразок.
Консультативна робота — це вид діяльності практичного психолога, спрямований на надання психологічної допомоги батькам, педагогам або адміністрації з проблемних питань психолого-педагогічного, методичного й особистісного характеру.
Корекція — здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і поведінці, схильності до залежності та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціальне корисної життєвої перспективи;
Наполегливість — вміння тривалий час переборювати труднощі заради поставленої мети.
Незалежність ─ це вміння власними силами вирішувати поставлені завдання; залежить від розвитку інтересів, рівня досвіду дитини та сформованості потребово-мотиваційної сфери.
Низький адаптаційний рівень характерний тим, що першокласник негативно або байдуже ставиться до школи; часто скаржиться на здоров’я, погане самопочуття, а нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку учителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв’язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів немає, знає імена і прізвища лише частини однокласників.
Організованість — уміння планувати свій час та контролювати свою поведінку.
Особистісна готовність дитини до школи — певний рівень розвитку та якість різних сфер особистості: мотиваційної (ставлення дитини до навчання і школи в цілому), оцінної (ставлення дитини до себе як до людини і як до майбутнього учня), емоційної (психоемоційна стабільність, урівноваженість, домінуючий емоційний стан, наявність страхів, рівень тривожності та ін.) і вольової сфер (довільна регуляція пізнавальної діяльності та поведінки).
Пізнавальна активність — риса особистості, яка виявляється у її ставленні до пізнавальної діяльності, що передбачає стан готовності, прагнення до самостійної діяльності, спрямованої на засвоєння індивідом соціального досвіду, накопичених людством знань і способів діяльності, а також знаходить вияв у якості пізнавальної діяльності.
Прогностика — розробка, апробація і застосування моделей поведінки групи та особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямів індивідуального розвитку дитини та складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп, міжгрупових взаємин та освітньої ситуації у регіоні.
Принцип добровільності психологічного консультування означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб’єктивно відчуває труднощі у своєму житті, сам хоче допомогти і шукає її, тобто він мотивований до прийняття психологічної допомоги.
Принцип доброзичливого і безоцінкового ставлення до клієнта психологічного консультування означає виявлення теплоти і поваги, уміння прийняти клієнта таки, яким він є, не оцінюючи і не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя і поведінку.
Принцип психологічного консультування «Забезпечення конфіденційності зустрічі» означає, що психолог зберігає у таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин (за винятком випадків, коли йдеться про загрозу для життя і здоров’я клієнта чи інших людей, про що психолог має повідомити відповідні установи і про що клієнт попереджається на початку роботи).
Принцип професійної вмотивованості консультанта означає, що він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи організацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення.
Принцип психологічного консультування «Відмова психолога від порад і рецептів». Оскільки психолог не може брати на себе відповідальність за життя іншої людини; його завданням є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблеми, у пошуку виходу із кризи.
Принцип психологічного консультування «Не вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки». Психологу слід уникати як встановлення дружніх взаємин з клієнтами, так і надання психологічної допомоги своїм друзям та родичам. Через те, що консультант і клієнт починають задовольняти ті чи інші потреби й бажання один одного, і консультант вже не може зберегти об’єктивну і відсторонену позицію, необхідну для ефективного розв’язання проблем клієнта.
Проблемні лекції, семінари —це груповий метод роботи психолога з педагогами для інформування та спонукання до зміни звичних поглядів на той чи інший аспект навчання та розвитку дитини.
Профілактика — своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвитку та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі тощо.
Психологічна готовність до шкільного навчання — це необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків.
Психолого-педагогічний консиліум — систематично діючий орган, що наділений правом ставити педагогічний діагноз, виробляти колективне рішення про міри психолого-педагогічного впливу на дітей «групи ризику» рекомендувати і контролювати.
Психолого-педагогічний консиліум «Класика» — це консиліум, який зберіг деякі традиційні риси своїх медичних попередників, з яких почала формуватися традиція застосування консиліумів у психологічній практиці.
Психолого-педагогічний консиліум «Модерн» — це консиліум, який проведений не в класичній формі, а у вигляді ділової гри, в інтерактивній формі.
Психолого-педагогічний консиліум «Система» — це консиліум, в якому постановка цілей і завдань роботи здійснюється заздалегідь і всім складом учасників; коли кожний з самого початку добре розуміє призначення зустрічі в цілому для школи й для себе, як фахівця, зокрема.
Психолого-педагогічний консиліум «Форс-мажор» — це консиліум, в основі якого лежить деяка критична, кризова ситуація в школі, несподівані обставини, що можуть мати небезпечні наслідки. Важлива особливість таких консиліумів — їм передує мінімальна підготовка.
Реабілітація — надання психолого-педагогічної допомоги дітям, підліткам, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності.
Рішучість — генералізована якість в умовах систематичних вправ у діяльності молодшого школяра.
Самостійність — здатність дитини тривалий час без сторонньої допомоги виконувати певну роботу; найбільше виявляється під час самостійної роботи учнів, у тривалих систематичних вправах.
Середній адаптаційний рівень характерний тим, що першокласник позитивно ставиться до школи, відвідування уроків не спричиняє негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально й наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв’язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків і виконує домашні завдання; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.
Сміливість — це готовність дитини іти до досягнення поставленої мети, незважаючи на небезпеку та особисте благополуччя, долаючи негаразди і перепони.
Соціально-психологічна готовність дитини до школи передбачає вміння дитини спілкуватися з іншими дітьми та дорослими (формування комунікативних навичок та розв’язання таких особистісних проблем, як наприклад, сором’язливість, тривожність, самовпевненість тощо, які заважають адекватному спілкуванню).
Старанність ─ це вміння працювати ретельно, з бажанням виконати роботу якнайкраще; залежить від уміння долати нестриманість, непосидючість під час виконання роботи.
Стриманість — здатність стримувати психічні та фізичні переживання, які заважають досягненню мети; у ній закріплюється гальмівна функція волі.
Усні інформаційні повідомлення — короткі відомості по якомусь питанню, які даються психологом на заходах, що організовані адміністрацією школи (педагогічна рада, семінар).
Цілеспрямованість — вольова якість, яка полягає у вмінні ставити та утримувати мету окремих дій і вчинків; мета може бути суспільною та особистісною.