4 Структура моральної свідомості. Моральні принципи і норми

Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки не отримали б морального виміру, якби людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх з власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням.

Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.

Моральна свідомість – це свідомість, що керується певною системою моральних норм, оцінок і принципів у життєдайності, фіксує моральні відносини у суспільстві, що історично змінюються.

Моральна свідомість поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів).

5 Основні категорії етики

 Будь-яка наука включає в свій зміст так званий категоріальний каркас – сукупність найбільш важливих та загальних понять, які окреслюють якісні особливості предмету її пізнання. Етика також базується на цілій низці таких понять, що називаються категоріями етики. Саме в них в концентрованій формі фіксується та виражається той зміст морально-етичних явищ та процесів, який не можна обминути в наших намаганнях зрозуміти цих аспектів нашого життя. Категорії етики дають можливість прояснити історичний характер моральних уявлень, окреслити їх оціночно-орієнтувальну роль в людських взаєминах, виділити та окреслити найбільш важливі складові моральної свідомості та моральної діяльності.

1. Поняття категорії етики та їх історичний характер 2. Добро і зло як центральні етичні категорії. Релятивізм та ригоризм в їх трактуванні 3. Категорії етичного вибору, вчинку, моральної діяльності (норма, кодекс, звичай, традиція, принципи, ідеали) 4. Категорії, що передають етичні характеристики людини (совість, честь, гідність, справедливість)

6 Категорії добро та зло

Зміст категорії «добро» іноді ототожнюють із сутніс­тю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядали доб­ро як морально-позитивне начало, зло — як морально-негативне, а саму етику — як учення про добро і зло. Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільс­тва і особистості.

Людині постійно доводиться вдаватися до категорій „добро” і „зло”, оскільки без співвіднесення з ними джерелом і критерієм моральних вимог не може бути ні її свідомість, ні громадська думка. Щоб спромогтися на здійснення добра, необхідно знати, чим воно є насправді. В іншому разі будь-які намагання зробити це , будуть лише механічною дією. В історії уявлення про добро і зло призводили до трагічних наслідків (хрестові походи, інквизиція, фашизм).

7 Категорія справедливість

Категоріальний статус поняття "справедливість" пов´язу­ється переважно з рівнем моральності соціальних відносин. Вони визначають індивідуальні, групові, соціально-станові уявлен­ня про сутність справедливості. В темі "Соціально-етичний ра­дикалізм" показано історію становлення цього поняття та його моральнісні аспекти. Поняття справедливості глибоко укоріне­не в культурі. Своїми витоками воно сягає первіснородових часів — періоду, коли зрівняльна справедливість була законом життя роду. П. Лафарг вважав, що поняття справедливість склалося внаслідок приборкання "хапального інстинкту".

Виникнення майнової нерівності руйнує уявлення про спра­ведливість як однозначно пов´язану з майновою рівністю лю­дей. Це поняття значно ускладнюється, хоча в буденній свідо­мості донині зберігається уявлення про справедливість як май­нову рівність. Аморалізм ситуації майнової нерівності полягає у визнанні несправедливості як норми стосунків та в узурпації з боку сильних не лише левової частки матеріальних багатств суспільства (спільного здобутку), але і фізичних сил та інте­лекту більшості. З метою утвердити нормальність наявної си­туації соціальної несправедливості, її закріплюють у законах та в праві. Ідеологи вкорінюють її у свідомості людей як норму стосунків. Отже, з майнової нерівності виникає і соціальна несправед­ливість.