35. 07.02.2013 Лекція 2.1

У Херсоні хотіли відібрати у інваліда ІІ групи житло

втрутилась ГПУ

Верховним Судом 30.01.2013 за заявою Генеральної прокуратури України України скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою необґрунтовано залишено в силі попередні судові рішення щодо законності відчуження майна.

Обставини справи:

У 2004 році за підробленим позовом, поданим до суду від імені громадянки П. (матері інваліда), ініційовано судовий спір, за наслідками розгляду якого право власності на належну їй частину будинку, попри відсутність її волевиявлення, на підставі також підробленого договору купівлі-продажу, було визнано за іншою особою.

Незважаючи на те, що у 2008 році вказане судове рішення скасовано, у період його чинності спірне приміщення, за відсутності волевиявлення власниці, неодноразово протиправно відчужувалося.

У подальшому суди, незважаючи на те, що вказана частина будинку, поза волею дійсного власника вибула, право власності на це майно визнали за останнім набувачем.

Тобто, указаними судовими рішеннями було створено перешкоди для успадкування інвалідом ІІ групи, сином громадянки П., як єдиним спадкоємцем, належного їй майна.

2.2. Нагляд за додержанням законів про охорону здоров’я

1. Загальна характеристика законодавства у сфері охорони здоров’я.

2. Особливості перевірки додержання законів у сфері охорони здоров’я.

3. Проведення прокурорської перевірки з питань дотримання прав громадян на охорону здоров’я органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

4. Проведення прокурорської перевірки в закладах охорони здоров’я щодо додержання законів у сфері охорони здоров’я.

5. Перевірка дотримання вимог законів у сфері охорони здоров’я у підрозділах спеціалізованих центральних органів виконавчої влади.

6. Заходи прокурорського реагування на виявлені порушення у сфері охорони здоров’я

1. Загальна характеристика законодавства у сфері охорони здоров’я. Охорона здоров’я розглядається як cфера діяльності держави, метою якої є організація та забезпечення доступного медичного обслуговування населення. Охорона здоров’я – це ключовий елемент національної безпеки.

Вітчизняний законодавець у ст. 1 Основ законодавства про охорону здоров’я визначив охорону здоров’я як систему заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

Підходи до розвитку державної політики у сфері охорони здоров’я визначає Конституція України. У ст. 49 Основного Закону держави закріплено право кожної фізичної особи на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Держава відповідає за створення умов для ефективного та доступного медичного обслуговування для всіх громадян. Медична допомога надається безоплатно в державних та комунальних закладах охорони здоров’я , а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності.

У Законі України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” визначена організаційна, професійна, юридична, економічна та соціальна база охорони здоров’я.

В Основах законодавства України про охорону здоров’я визначено поняття закладу охорони здоров’я. Відповідно до цього визначення, заклади охорони здоров’я - юридичні особи будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або їх відокремлені підрозділи, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників (ст. 3).

Право на охорону здоров’я визначено ст.ст. 6-11 Основ, де проголошено, що кожен громадянин України має право на охорону здоров’я, роз’яснено, що саме розуміється під цим правом, як воно гарантується державою, закріплено обов’язки громадян у галузі охорони здоров’я, права та обов’язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України.

Згідно ст. 8 Основ кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать:

екстрена медична допомога;

первинна медична допомога;

вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Надання екстреної медичної допомоги регулюється Законом України „Про екстрену медичну допомогу”.

Систему стандартів у сфері охорони здоров’я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти. Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я встановлюються відповідно до Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.

Основами законодавства про охорону здоров’я передбачена господарська діяльність у цій сфері, видом якої є і підприємницька (ст. 17). Певні її види підлягають ліцензуванню. Суб’єкти господарювання, які мають намір провадити господарську діяльність із медичної практики особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертаються до МОЗ України із заявою про видачу ліцензії за встановленою формою відповідно до вимог Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2011 N 49, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 09.02.2011 за № 171/18909.

Питанням фінансування охорони здоров’я присвячена ст. 18 Основ, у якій визначено, що фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян (ст. 18 Основ).

У Бюджетному Кодексі України встановлено видатки, що здійснюються з Державного Бюджету України та місцевих бюджетів на охорону здоров’я. Закупівля товарів, робіт і послуг за державні кошти у сфері охорони здоров’я регулюється Законом України „Про здійснення державних закупівель”.

Не існує спеціального законодавства про договори в галузі охорони здоров’я. На відносини між закладами охорони здоров’я та споживачами їх послуг поширюються норми ЦК України про договори. На жаль, в Україні донині відсутній спеціальний Закон про права пацієнтів. Певною мірою цю прогалину заповнюють книга 2 ЦК України, окремі норми Основ законодавства України про охорону здоров’я та Закон України „Про захист прав споживачів”.

На законодавчому рівні не вирішеним залишається і питання про обов’язкове медичне страхування. Відповідно до Закону України „Про страхування” можливе лише добровільне медичне страхування: безперервне страхування здоров’я; страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування медичних витрат (ст. 6).

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням є Міністерство охорони здоров’я України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Положення про Міністерство охорони здоров’я України затверджене Указом Президента України 13.04.2011 р. № 467.

  Міністерству охорони здоров’я України підпорядковані загально-державні заклади охорони здоров’я, що надають спеціалізовану та вузькоспеціалізовану медичну допомогу, а саме лікарні та спеціалізовані лікувальні заклади, поліклінічні заклади, санаторно-курортні заклади, а також санітарно-епідеміологічні установи, будинки дитини, інші державні заклади охорони здоров’я, вищі медичні навчальні заклади та науково-дослідні установи галузі медицини.

Державний контроль з окремих напрямків сфери охорони здоров’я здійснюють центральні органи виконавчої влади: Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Державна служба України з лікарських засобів, Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.

Міністерство охорони здоров’я Ради Міністрів АР Крим та структурні підрозділи з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій виконують функції спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в адміністративно-територіальних одиницях України.

У Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні” (ст. 60) передбачено, що управління об’єктами комунальної власності від імені територіальної громади здійснюють районні та обласні ради. Отже, таке управління стосується закладів охорони здоров’я, що знаходяться у комунальній власності.

В Україні створено і відкрито для публічного доступу спеціальні реєстри та бази даних у сфері охорони здоров’я. Зокрема, ведуться: Державний реєстр лікарських засобів України, Державний реєстр медичної техніки і виробів медичного призначення, Реєстр потужностей (об’єктів) та їх операторів, що здійснюють діяльність з виробництва та/або обігу харчових продуктів, Реєстр оптово-відпускних цін на лікарські засоби, Реєстр оптово-відпускних цін на вироби медичного призначення, Реєстр санітарно-епідеміологічних висновків, Державний реєстр харчових продуктів спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок, Державний реєстр небезпечних факторів хімічного та біологічного походження, Державний реєстр дезінфекційних засобів, Реєстр галузевих нововведень.

База стандартів медичної допомоги в Україні є інструментом, створеним для підтримки завдань ефективного пошуку та подальшого аналізу документів, які регламентують клінічні аспекти надання медичної допомоги хворим у вигляді:

- стандартів медичної допомоги;

- клінічних протоколів (а також протоколів надання медичної допомоги);

- нормативів надання медичної допомоги;

- методичних рекомендацій,

та інших нормативних документів, які можуть бути використані для визначення лікування, яке має отримати хворий (зокрема, медикаментозного лікування - фармакотерапії).

З 2001 року введено в дію Міжвідомчу базу даних зареєстрованих в Україні лікарських засобів. Основою бази даних є інформація, що міститься у Державному реєстрі лікарських засобів.

В Україні затверджені та виконуються державні цільові програми у галузі охорони здоров’я:

1. Державна цільова програма „Цукровий діабет” на 2009-2013 роки, затверджена розпорядженням КМУ від 14 січня 2009р. №17-р.;

2. Загальнодержавна програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2007-2015 роки , затверджена розпорядженням КМУ від 3 серпня 2006р. №462-р;

3. Державна програма розвитку системи надання медичної допомоги хворим нефрологічного профілю на 2006-2010 роки, затверджена розпорядженням КМУ від 5 листопада 2005р. №455-р;

4. Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007-2016 роки, затверджена розпорядженням КМУ від 10 липня 2006р. №393-р;

5. Державна програма створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затверджена Постановою КМУ від 5 листопада 2007р. №1290

6. Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки, затверджена Законом України від 19 лютого 2009р. №1026-VI

7. Загальнодержавна цільова соціальна програма протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, затверджена Законом України від 16 жовтня 2012р. № 5451-VІ

8. Державна цільова соціальна програма “Трансплантація” на період до 2012 року, затверджена постановою КМУ від 8 жовтня 2008р. №894

9. Державна програма „Дитяча онкологія” на 2006-2010 роки, затверджена Постановою КМУ від 19 липня 2006р. №983

10. Державна програма „Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року, затверджена Постановою КМУ від 27 грудня 2006р. №1849

11. Державна програма запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань на 2006-2010 роки, затверджена Постановою КМУ від 31 травня 2006р. №761.

На жаль, вказані державні програми не завжди виконуються через призупинення їх фінансування або неповне фінансування. За даними прокуратури Кіровоградської області в Олександрійському районі на фінансування програми в галузі профілактики ВІЛ-інфекції на 2013 рік не передбачено жодної гривні, в Устинівському районі – 2,1 тис. грн., а в обласному центрі міською радою програму в цій сфері взагалі не прийнято. Хоча на території  даних районів проживає найбільший відсоток ВІЛ-інфікованих людей.

Населенню України медична допомога надається мережею амбулаторно-поліклінічних, стаціонарних та спеціалізованих закладів. В усіх лікувально-профілактичних закладах системи охорони здоров’я надається гарантований рівень медичної допомоги, який визначений постановою КМУ від 11.07.02 № 955 „Про затвердження Програми надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги”. У лікувально-профілактичних закладах усіх типів впроваджені в роботу тимчасові галузеві стандарти якості надання медичної допомоги, де визначено обсяги діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур, які виконуються в амбулаторно-поліклінічних та стаціонарних закладах для дорослого та дитячого населення. Зазначені нормативи затверджені відповідними наказами МОЗ України (№226 від 27.07.98, № 502 від 28.12.02, № 503 від 28.12.02, № 507 від 28.12.02, № 191 від 05.05.03).

Надання медичної допомоги пільговим верствам населення, які визначені чинним законодавством, є пріоритетним. Категорії населення, перелік захворювань, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби за рецептами лікарів відпускаються на пільгових умовах, визначені Постановою КМУ від 17.08.98 № 1303 „Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення”.

Питання про направлення хворих на лікування за кордон вирішується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 р. № 991 „Про затвердження Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон”, наказом МОЗ України від 30.10.03 № 503 „Про порядок направлення громадян на лікування за кордон” та наказом МОЗ України від 06.06.2008 № 307 „Про забезпечення порядку направлення громадян на лікування за кордон”.

Відповідно до Закону України „Про Товариство Червоного Хреста України” від 28 листопада 2002 року та Статуту в Україні діє національне товариство Червоного Хреста, яке допомагає державі у наданні медичної і гуманітарної допомоги під час збройних конфліктів та в мирний час, бере участь у наданні міжнародної допомоги у разі катастроф і надзвичайних ситуацій, забезпечує медико-соціальну допомогу найменш соціально захищеним верствам населення. Вказане товариство є всеукраїнською добровільною громадською гуманітарною організацією.