1.5. Додержання законодавства під час банкрутства державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

       Набувають поширення факти відчуження державного майна за обхідними моделями, тобто продаж державного майна через виконавче провадження, процедуру банкрутства, з використанням додаткової емісії акцій. Тому перевірте, чи не вчиняються дії, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарювання, внаслідок чого заподіюється матеріальна шкода державі. Крім того, в органах державної виконавчої і податкової служб вивчити виконавчі провадження та документи щодо включення майна, яке знаходиться на балансі підприємств (товариств) та не увійшло до статутного фонду при приватизації, до податкової застави, з метою погашення зобов’язань суб’єктів господарювання за рахунок такого майна. Під час перевірки з’ясувати повноваження органів, що здійснюють управління товариством, підприємством, звернувши особливу увагу на повноваження ліквідаторів, арбітражних керуючих, керуючих санацією, укладені ними угоди щодо реалізації основних засобів, які увійшли до статутного фонду. Установивши компетенцію особи, що здійснювала відчуження основних засобів підприємства, перевірте адекватність ціни продажу фактичній вартості об’єкту шляхом співставлення приватизаційної справи (зокрема акту оцінки вартості майна договору купівлі-продажу, акту приймання –передачі та балансу підприємства) з договором про відчуження вже приватизованого майна. У кожному випадку встановлення факту продажу керівником підприємства приватизованого майна за заниженою вартістю прийняти рішення в порядку Кримінального процесуального кодексу України та вирішити питання щодо застосування цивільно–правових заходів у межах, передбачених Законом України «Про прокуратуру». Також, перевірте компетенцію особи, яка придбала майно, для чого необхідно провести зустрічну перевірку такого суб’єкта господарювання, встановивши його правоздатність та джерела надходження коштів, які використовувались для оплати майна.

1.6. Організація перевірок додержання вимог Закону України “Про державний матеріальний резерв”.

Відсутність вичерпної інформації (в т.ч. в органах Держкомрезерву України) щодо стану збереження державного матеріального резерву зумовлює складність в здійсненні системного нагляду за додержанням Закону України “Про державний матеріальний резерв” та інших актів законодавства, які регламентують порядок формування, розміщення та проведення операцій з цінностями державного матеріального резерву. Це обумовлює необхідність організації прокурорського нагляду шляхом проведення перевірок на відповідних підприємствах-зберігачах матеріальних цінностей державного резерву. Запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження. Передача майна, необхідного для забезпечення зберігання матеріальних цінностей державного резерву і закріпленого за цими підприємствами, установами і організаціями, у тому числі в оренду, здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України, а іншого майна – на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом (ст. 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв"). Місцеві органи виконавчої влади зобов'язані вживати заходів до забезпечення додержання підприємствами, установами і організаціями вимог законодавства з питань формування, зберігання і використання запасів матеріальних цінностей державного резерву (ст. 6 Закону).

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 12 травня 2004 року N 1713-IV ч. 1 статті 268 Цивільного кодексу України доповнено пунктом 6, згідно з яким (з 01.01.04 року) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, які випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв", не поширюється термін позовної давності. На підставі цього неправомірним є списання підприємствами-відповідальними зберігачами як безнадійної заборгованості перед Держкомрезервом України у зв'язку із спливом терміну позовної давності.

Стаття 4 Закону України „Про державний матеріальний резерв" вимагає забезпечення охорони державного резерву воєнізованою службою. Держкомрезерв України, порушуючи ст. 7 Закону України „Про державний матеріальний резерв" витрати на зберігання матеріальних цінностей не компенсує. Вказане зумовило виникнення в Держкомрезерву України перед підприємствами-зберігачами державного резерву заборгованості. Окремі зберігачі цінностей державного резерву, посилаючись на норми чинного Цивільного кодексу України, на суму вказаної заборгованості реалізовують цінності, які знаходяться на збереженні, що суперечить Закону України “Про державний матеріальний резерв”. Чинний Цивільний кодекс України лише допускає можливість притримання майна в порядку ст. 594 ЦК України. Самовільне ж відчуження майна в будь-якому випадку є правопорушенням і вимагає вжиття заходів реагування.

У кожному випадку встановлення фактів завдання збитків внаслідок порушення законодавства про державний матеріальний резерв необхідно встановити чи посадовими особами Держкомрезерву України застосовано, передбачені законом санкції. У випадку їх застосування та не стягнення необхідно в інтересах держави в особі Держкомрезерву України заявляти позови про відшкодування завданих збитків, спонукання до повернення вилучених матеріальних цінностей та стягнення штрафних санкцій.

Законом України “Про державний матеріальний резерв” мобілізаційний резерв визначається як запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт з відновлення залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, надання медичної допомоги.

Матеріальні цінності мобілізаційного резерву закладалися на підприємства України ще у 80-х – 90-х роках минулого століття за умов та правових підстав держави, якої вже не існує.

Починаючи з періоду закладання майна, належний контроль за його збереженням, дотриманням правил та умов зберігання, освіженням (поповненням), відпуском, вже в незалежній україні не здійснювався, внаслідок чого на теперішній час майна мобілізаційного резерву на підприємствах фактично не існує – значну його частину викрадено й розтрачено, а матеріальні цінності, що залишились на зберіганні, насамперед на державних підприємствах, морально та фізично застарілі, в сучасних умовах до використання непридатні.

В умовах відсутності належного контролю за діяльністю підприємств, стан законності з цих питань не в повній мірі відповідає вимогам сьогодення та не може належним чином забезпечити обороноздатність держави.

Поширеними залишаються порушення щодо підстав зберігання підприємствами матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, визначення кола взаємних обов’язків зберігача та Держрезерву, а також стосовно своєчасності розбронювання цінностей мобілізаційного резерву на підприємствах-зберігачах, щодо яких порушено справу про банкрутство або проводиться ліквідаційна процедура.

Не дотримуються на підприємствах правила та умови зберігання цінностей мобілізаційного резерву, граничних термінів їх поновлення та зміни, своєчасності освіження, що сприяє виникненню значних нестач державного майна, його втратам внаслідок крадіжок, псування тощо.

Тому, порушення порядку операцій з мобілізаційними резервом характеризується підвищеною суспільною небезпекою. За окремими винятками законодавче регулювання матеріального та мобілізаційного резерву збігаються. Зокрема, особливості правового регулювання мобілізаційного резерву визначаються Законом України „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993р. № 3543, Порядком закупівлі бюджетними установами продовольчих товарів, що відпускаються з державного мобілізаційного резерву, та розрахунків за них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.1998 р. N 630, Порядком розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які зберігаються на підприємствах, щодо яких порушено справу про банкрутство або які ліквідуються, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. N 1526 тощо.

Основу нормативно-правової бази з питань державного матеріального резерву складають: Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997р. № 51, Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 22.02.2000р. № 1490, Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 04.07.2002р. № 37, Закон України “Про державу таємницю” від 21.01.1994р. № 3855, Постанова Кабінету Міністрів України від 19.09.1997р. №1041 "Про затвердження Порядку фінансування системи державного резерву", Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.1997р. № 1129 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", Постанова Кабінету Міністрів України №532 від 12.04.2002р. "Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-8/153 від 13.02.02 "Про деякі питання практики вирішення спорів за участю підприємств, установ та організацій, що входять до системи державного резерву".

Список рекомендованої літератури:

1. Конституція України// Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30.

2. Цивільний кодекс України від 16.01. 2003.

3. Господарський кодекс України від 16.01. 2003.

4. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010.

5. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року № 280,

6. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999року № 586,

7. Закон України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” від 03.03.1998 року № 147

8. Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.2001 року № 2658,

9. Закон України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 № 2163-XII.

10. Закон України „Про приватизацію невеликих державних підприємств” від 06.03.1992 № 2171-XII.

11. Закон України „Про особливості приватизації майна агропромислового комплексу” від 10.07.1996 № 290/96-ВР.

12. Закон України „Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва”.

13. Закон України „Про управління об’єктами державної власності” від 21.09.2006 № 185-V.

14. Закон України „Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 07.07.1999 № 847-XIV.

15. Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-XII.

16. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343,

17. Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997р. № 51,

18. Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 22.02.2000р. № 1490,

19. Закон України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 29.11.2001 року № 2864,

20. Закон України „Про ціні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 № 3480-IV.

21. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження методики оцінки майна” від 10.12.2003 № 1891.

22. Наказ Генерального прокурора України № 3гн від 07.11.2012 „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів".

23. Я.Косенко. Розвиток правового регулювання роздержавлення і приватизації шляхом оренди державного майна. – Громадянське суспільство і підприємництво в Україні: проблеми і шляхи становлення. – К.: Манускрипт. 1996. – С. 77-91.

24. Доброрез І.О. Незаконні позаприватизаційні дії // Матеріали семінару 5-6 червня 2008 року м. Ужгород. – 72 с.