1.3. Додержання законодавства при управлінні державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансах.

Державні органи приватизації здійснюють управління державним майном, яке під час приватизації державних підприємств не увійшло до статутних фондів, створених на їх базі господарських товариств, але перебуває на їх балансах. Слід звернути увагу, що у період масової приватизації, частина державного майна не підлягала приватизації, що призвело до залишення об’єктів цивільної оборони, мобілізаційного резерву, незавершеного будівництва та інших на балансах суб’єктів господарювання приватизованих підприємств. З метою забезпечення соціальних гарантій до статутних фондів господарських товариств під час приватизації не включалась вартість об’єктів соціально–побутової інфраструктури. Відповідно до законодавства підприємства, що змінили форму власності шляхом приватизації з державної на колективну, зобов’язані нести відповідальність за збереження та утримання об’єктів права державної власності, що залишились у них на балансах. Тому основною проблемою постприватизаційного періоду є подальша доля такого майна.

Під час перевірки зверніть увагу на збереження цього майна, чи не має фактів його реалізації, чи є в наявності державне майно на балансі організації, якій воно було передано, чи не описувалось та арештовувалось державне майно з передачею заяви до спеціалізованого підприємства на його реалізацію. При цьому, слід мати на увазі, що Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

        Поширеними порушеннями є невжиття керівництвом юридичної особи заходів щодо збереження державного майна, яке не увійшло до статутного фонду підприємства під час приватизації, але знаходиться на балансі, що призводить до псування майна, його руйнування та знищення. Крім того, всупереч Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом ФДМУ та Мінекономіки України № 908/68 від 19.05.1999 р., державне майно без згоди власника адміністрацією підприємства передається в оренду, іноді без документального оформлення, реалізовується, отримані кошти до бюджету не перераховуються.

1.4. Додержання законодавства при передачі державного майна у комунальну власність, в управління місцевих органів виконавчої влади.

Правовідносини, пов’язані з передачею об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад, а також об’єктів права комунальної власності у державну власність, регулюється Законом України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”, а також Порядком про передачу об’єктів права державної та комунальної власності, затвердженого Постановою КМУ № 1482 від 21.09.1998р. Ініціатором щодо передачі майна може бути підприємство чи орган, уповноважений управляти державним майном, які офіційним листом звертаються до відповідного органу самоврядування з пропозицією про передачу об’єктів у власність територіальних громад, враховуючи територію проживання жителів, які користуються послугами цих об’єктів. Згода на прийняття чи відмову у прийнятті об’єктів надається заявнику у письмовій формі.

У разі згоди на прийняття об’єкта соціальної інфраструктури у комунальну власність виконавчий орган ради або уповноважений нею орган створюють комісію з питань передачі об’єктів, призначають її голову і визначають порядок роботи комісії. Для створення комісії орган, що дав згоду на прийняття об’єкта до комунальної власності, у триденний термін звертається до відповідних підприємств, установ та організацій про делегування своїх представників до складу комісії. До складу комісії включаються представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.

Підприємства, установи і організації у п’ятиденний термін з дня отримання звернення офіційним листом пропонують до складу комісії своїх представників. Якщо у зазначений термін вони не делегували своїх представників, орган, який створює комісію, затверджує її склад без них. При цьому участь представників від сторін, що приймають і передають об’єкти, обов’язкова. Передача об’єктів здійснюється у місячний термін з дня створення комісії. У разі недосягнення згоди між суб’єктами правовідносин, або з іншими сторонами, що погоджують передачу об’єктів, спільним рішенням цих сторін може створюватись тимчасова узгоджувальна робоча група для опрацювання взаємоприйнятих рішень та визначення, у разі потреби, додаткових умов запропонованої передачі. Передача оформляється актом прийому-передачі. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію.

До акта приймання-передачі об’єктів додаються:

• технічна документація (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатацію, плани зовнішніх мереж та інші), а також свідоцтва про право власності на об’єкти, зареєстровані в державних бюро технічної інвентаризації;

• виписка з матеріалів бухгалтерського обліку про вартість об’єкта передачі;

• акти передачі наявного службового житла;

• договори оренди нежилих приміщень;

• акти передачі договорів найму у жилих приміщень;

• розрахунки потреби коштів на утримання та ремонт об’єктів.

У разі відсутності необхідної технічної документації вона відновлюється за рахунок сторони, яка здійснює передачу. Підприємства, які передали об’єкти соціальної інфраструктури та органи, у власність яких вони прийняті, у двотижневий термін з дня затвердження акта приймання-передачі повідомляють про таку передачу органи державної статистики та державної податкової служби, фінансові органи та реєструють право власності на об’єкти в державних бюро технічної інвентаризації.

Органи місцевого самоврядування, у власність яких прийняті об’єкти соціальної інфраструктури, дотримуючись діючих нормативно-правових актів, приймають рішення щодо подальшого їх використання шляхом:

• закріплення за відповідними організаціями на праві повного господарського відання або оперативного управління;

• приватизації;

• завершення будівництва тощо.

        При цьому враховується потреба збереження та використання за призначенням об’єктів для надання послуг дошкільного виховання, освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури і відпочинку, соціальної допомоги та поліпшення умов проживання сільського населення.