Визначення нації [ред.]

Нація (від латів.(латинський) natio — плем'я, народ), історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки.

Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного, не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.

12.Теорія та гіпотези щодо проникнення американців на американський континент.

Заселення американського континенту. До кінця верхнього палеоліту й на той час, коли на великих територіях Європи й Азії розвивалися мезолітичні культури, ставиться також первісне заселення людиною американського континенту.  У льодовиковий час, протягом останнього для Північної Америки (висконского) заледеніння, льодовики мали поширення по всій її північній частині, від Тихого океану до Атлантичного, хоча й не утворювали суцільного крижаного щита. До півдня від зони поширення льодовиків, південніше району Великих озер, як і в Азії, лежали простору, де випадали рясні опади й де клімат у загальному відповідав клімату Африки й нельодовикових південних областей Азії. У часи останнього заледеніння тут було багато боліт і озер, що згодом висохнули.  На Алясці льодовики були поширені тільки в південній її частині й у гірських ланцюгах. Велике центральне плато й великі рівнинні простори уздовж арктичних берегів не зазнали заледенінню. Як і в сусідній частині Сибіру, тут простиралися в той час холодні степи й тундри. Цим умовам відповідав і тваринний мир: бродили череди мамонтів і бізонів, водилися дикі коні, мускусний бик, «печерний лев» і інші тварини.  Мав місце, безсумнівно, і обмін тваринами між Америкою, з одного боку, і північний сходом Азії — з іншої, тому що суша льодовикової пори простиралася далеко до півночі за межі сучасної берегової лінії. Це пояснюється тим, що внаслідок скупчення на материку величезних мас вологи у вигляді снігу й льодів рівень світового океану був значно нижче сучасного й величезні арктичні простору не були покриті водою. Берингова протоки ще не існувало, Азія була тому безпосередньо пов'язана з Америкою. Такий висновок підтверджується поширенням в Америці й Азії подібних тварин, наприклад гризунів, які не могли б здолати настільки значної перешкоди, який є для них Берингов протока.  Ніяких слідів людини цього раннього часу льодовикової пори, близько 20-15 тис. років тому, на північний сході Азії й в Америці ще не виявлене.  Перші ознаки заселення Америки людиною ставляться до кінця льодовикового періоду й до післяльодовикового часу, коли стаяли льоди висконсинского заледеніння в Америці й тим самим одночасно відкрилася пряма дорога із глибини Азії спочатку на Аляску, а потім далі — на південь. Дорога ця в основному повинна була пролягати через Берингов протока, що не представляла серйозної перешкоди для переселень через його незначну ширину й особливо тому, що перехід з Азії на територію Аляски міг відбуватися в зимовий час по льоду.  Про переселення перших жителів Америки з Азії через Берингов протока определеннее всього свідчать дані антропологічних досліджень. Установлене, що американські індіанці по своєму фізичному вигляду ближче всього коштують до монголоидам. Їх зближають прямі й тверді волосся, слабкий волосяний покрив вилиці, що відносно видаються. Разом з тим є деякі підстави припускати, що участь у заселенні Америки прийняли й групи, родинні сучасним меланезийцам і австралійцям. Такі, наприклад, виявлені в Бразилії черепа типу Лагоа-Санта, що мають велику подібність із меланезийскими черепами. Такі черепи знаходили також у стародавніх могильниках Еквадору й у Каліфорнії. Про австрало-меланезийской домішки свідчать і деякі антропологічні особливості індіанців Південної Америки й почасти Каліфорнії: хвилясті волосся, наявність бороди, широкий ніс із увігнутою спинкою, довгий і високий череп.  Наявність цих рис не суперечить припущенню про заселення Америки з півночі, тому що проникнення носіїв австрало-меланезийских ознак прямим морським шляхом малоймовірно. Швидше за все, як припускають радянські антропологи, племена, родинні сучасним австралійцям і меланезийцам, могли проникнути з Азії в Америку через той же Берингов протока, поширюючись із загальної їхньої батьківщини, що перебував десь у Південно-Східній Азії. Вони могли прийти в Америку разом із прадавніми монголоидами або навіть трохи раніше їх. Переважна концентрація носіїв австрало-меланезийских ознак у Південній Америці в такому випадку може цілком задовільно пояснюватися тим, що вони були першою хвилею переселенців, відтиснутих потім з Північної Америки на південь новими прибульцями — монголоидами.  Проникаючи в Америку, імовірно, по льоду або по існуючому тоді, близько 15-12 тис. років тому, вузькому перешийку, перші мешканці американського континенту знайшли там не тільки мамонта, але й більш прадавнього слона — мастодонта, а в Південній Америці також гігантського лінивця.