10. «Понятійний апарат»: побут, матеріальна культура, духовна культура, господарсько-культурні типи.

Побут, сфера позавиробничого соціального життя, що включає як задоволення матеріальних потреб людей в їжі, одязі, житлі, лікуванні і підтримці здоров'я, так і освоєння людиною духовних благ, культури, людське спілкування, відпочинок, розваги. У широкому сенсі Б. — устрій повсякденного життя.

Побут надає величезний вплив на ін. сфери соціального життя і, перш за все, на працю, настрій і поведінку людей.

  Розрізняють суспільний, міський, сільський, родинний, індивідуальний Б. Структура Б. може розглядатися з точки зору співвідношення: матеріальної і духовної сторін; соціального і індивідуального аспектів; видів витрат часу і діяльності

  В ході історичного розвитку суспільства змінюється характер як самих елементів Би., так і його структури. У основі цих змін кінець кінцем лежить розвиток продуктивних сил і зміна способів виробництва. Значення Б. у житті людей змінюється у зв'язку з процесом урбанізації і збільшенням вільного часу. Розширення мережі побутових підприємств, розрахованих на масові потреби і масове обслуговування (у сфері як матеріального, так і духовного вжитку), робить вплив на родинний і індивідуальний Би.

Матеріальна культура (англ. Material culture) — сукупність усіх матеріальних цінностей, створених певною культурою, її уречевлена складова. Оскільки для різних суспільств характерні різні культури, то відповідно до рівня узагальнення розглядають матеріальну культуру людства, окремого народу і тому подібне.

Під матеріальною культурою розуміють сукупність предметів, пристроїв, споруд, тобто штучно створений людиною предметний світ. Іноді його називають "Другою природою".

Виділяють:

1.продуктивно-предметну складову матеріальної культури власне артефакти - штучно створені людиною і використовувані нею природні об'єкти;

2.технологічну складову матеріальної культури - процеси, засоби і способи створення і використання предметного світу.

Крім того, виділяють технічну культуру творців і споживачів предметного світу — це суб'єктивна сторона матеріальної культури.

Матеріальна культура розглядається на різних рівнях: від одиничних предметів, процесів і людей до глобальних цивілізацій.

Духо́вна культу́ра — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Концепцію духовної культури підтримують перш за все діячі мистецтва та значна частина філософів, що наполягають на осібній та особливій ролі мистецтва та філософії та почасти заперечують проти включення науки (не кажучи вже про інженерію) до складу культури.

Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення.

Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса. Відповідно були виділені три найважливіших ціннісних абсолюти людської духовності: теоретизм, етизм, естетизм.

До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Завдяки закріпленню в знаках, символах, організаційних формах, комп'ютерній техніці, духовна культура стає відносно самостійною від свого творця, людини. У ній об'єктивуються і виділяються особливі сфери духовної творчості. Духовне і духовно-практичне освоєння всієї реальності оформлюється в філософії, мистецтві, різноманітних науках. Духовно-практичне освоєння (включаючи регулювання) суспільного життя здійснюється в політиці, праві, моралі. Універсальні духовні функції, як світоглядні, так і нормативно-регулятивні, виконують міф і релігія. У майбутньому, можливо, відбудуться революційні зміни духовної культури у зв'язку з розвитком екологічної свідомості і освоєнням космосу.

Господарсько - культурний тип - комплекс господарства та культури, типовий для різних за походженням народів, що існують у подібних екологічних умовах і перебувають приблизно на однаковому рівні соціально-економічного розвитку. Підґрунтям формування господарсько - культурного типу є фізико-географічні пояси земної кулі. Відповідно до них в умовах господарства привласнювального формуються господарсько - культурні типи морських звіробоїв арктичного узбережжя, мисливців-збирачів арктичної зони тундри та лісотундри, холодної зони тайги та ін. Розмаїття клімату, ландшафтів, рослинного і тваринного світу різних регіонів Землі сприяють виникненню різних моделей адаптації людини до навколишнього середовища (господарський цикл та обрядовість, прийоми полювання, типи жител та одягу тощо), що зумовлює формування різних моделей культури.