Вірування [ред.]

Ритуали відіграють значну роль у віруваннях аборигенів. Частиною багатьох ритуалів є розмальовування тіла. Аборигени вірять, що світ створили їхні предки, серед яких були люди, тварини, сонце і вітер. Епоха створення світу в багатьох племен називається тим самим словом, що й сновидіння.

Австралійські аборигени вважали, що існує не тільки наша фізична реальність, але й інша реальність, населена духами предків. Наш світ і ця реальність перетинаються і взаємно впливають одне на одного. Одним з місць, де зустрічаються світ «снів» і реальний світ, є небо: дії предків проявляються в появі й русі сонця, місяця, планет і зірок, однак і дії людей можуть вплинути на те, що відбувається на небі.

У міфології аборигенів велика увага приділяється об'єктам зоряного неба. При цьому залишається неясним, чи зображувалися небесні об'єкти в наскальних розписах. Вважається, що деякі стилізовані зображення страуса ему співвідносяться з темними пиловими хмарами Чумацького Шляху. Цікаво, що темним хмарам Чумацького шляху надавалося визначальне значення також і в астрономії інків.

Незважаючи на наявність у аборигенів певних відомостей про небо і об'єкти на ньому, а також на окремі спроби використовувати небесні об'єкти в календарних цілях, немає відомостей про те, що якесь із племен аборигенів використовувало календар, пов'язаний з фазами Місяця; не використовувалися небесні об'єкти і для навігації.

9.Етногенез інків та ацтеків.

І́нки — правлячий клан народу кечуа, що мешкав на території сучасного Перу і створив велику централізовану імперію зі столицею у місті Куско в Андах. Історично інками називали лише чоловічу частину клану правителів (жінок з клану називали пальями чи н'юстами, а правлячу палью — койя). Однак зараз в побуті словом інки називають усіх підданих синів Сонця. Імперія інків існувала досить короткий час — з 1438 року до 1533. У 1533 році останній правитель інків Атауальпа був задушений іспанцями.

Археологічні дослідження показують, велика кількість цивілізаційних здобутків була успадкована інками від попередніх цивілізацій, а також від підкорених ними сусідніх народів. До появи на історичній арені інків у Південній Америці існував ряд цивілізацій: Моче (або культура Мочіка, відомі своєю кольоровою керамікою та ірригаційними системами), Уарі (або Варі, їх держава була прообразом імперії інків), Чан-Чан (центр — місто Чімор, характерна кераміка та архітектура), Наска (відомі тим, що створили так звані лінії Наска, а також своїми системами підземних водопроводів, керамікою), Тіауанако (цивілізація міста Тіауанако з населенням близько 40 000, що знаходилось на східному березі озера Тітікака), Чачапойяс (Воїни Хмар, відомі своєю грізною фортецею Келап, яку ще називають «Мачу-Пікчу півночі»).

інків простягалась довгою смугою у Південній Америці з півночі на південь і включала частини територій сучасних Колумбії,Чилі, Перу, Болівії, Еквадору, Аргентини.

Самоназва імперії інків — Тауантінсую (чотири сторони світу об'єднані разом). З Куско у чотири сторони виходили чотири дороги і кожна з них називалась за назвою тої частини імперії в яку вона вела.

Виникнення та експансія [ред.]

Заснування країни приписувалось легендарному імператору Манко Капаку. Він заснував місто Куско приблизно у 12 ст. Місто розташоване на висоті 3416 метрів над рівнем моря, у глибокій долині між двома гірськими хребтами.

Після заснування територія країни постійно розширювалась. Каппаккуна (поіменний перелік правителів) інків:

Інки легендарного періоду історії:

• 1. Манко Капак — засновник Куско та царства інків. Умовні роки правління 1200–1230.

• 2. Сінчі Рока — династія Нижнього Куско, 1230–1260.

• 3. Льоке Юпанкі — династія Нижнього Куско, 1260–1290.

• 4. Майта Капакі — династія Нижнього Куско, 1290–1320.

• 5. Капак Юпанкі — династія Нижнього Куско, 1320–1350.

• 6. Інка Рока — династія Верхнього Куско (перехід влади до іншої династії, вочевидь в результаті перевороту), 1350–1380.

• 7. Яруар (Явар) Уакак — династія Верхнього Куско. Наприкінці його правління на Куско нападають індіанці народу чанкі. Відсторонений від влади чи то сином, чи то іншими членами клану інків через нездатність захистити країну

• 8. Віракоча Інка — династія Верхнього Куско. За одними джерелами він переможець чанків, за іншими саме він і був тим правителем якого спадкоємці усунули від влади, 1410–1438.

Інки «імперського періоду» (історичні інки):

• Пачакуті (Пачакутек) Інка Юпанкі — династія Верхнього Куско. Перший історичний Інка, переможець чанків, об'єднав усіх кечуа, роки правління 1438–1471.

• Тупак (Топа) Інка Йупанкі — династія Верхнього Куско. Найбільший завойовник, роки правління 1471–1493.

• Уайна Капак — династія Верхнього Куско, роки правління 1493–1523.

• Уаскар — династія Верхнього Куско. Відсторонений від влади, а потім вбитий Атауальпою, роки правління 1523–1532.

• Атауальпа — побічний син Уайна Капака. Рік захоплення влади не зовсім зрозумілий. Страчений іспанцями в 1533 році.

При підкоренні сусідніх племен інки з одного боку використовували свою сильну та численну армію, а з іншого боку прихиляли до себе еліту підкорюваних регіонів. Вони заставляли їх вивчати мову кечуа, насаджували свої звичаї та вводили свої закони. На завойовані племена накладався податок — міта.

Кількість жителів імперії налічувала за різними оцінками від 5 — 6 до 11-14 млн.

Культура та мистецтво [ред.]

Інки не мали писемної системи, однак для передачі інформації вони використовували кіпу- складну систему кольорових шнурків заплетених у вузлики. В таких посланнях очевидно передавались цифри та статистичні дані. Підкорюючи нові племена, інки переймали їх винаходи. Є відомості, що люди, які розуміли, створювали та дешифрували кіпу були окремою етнічною групою, тобто одним з племен, яке підкорили інки. Крім цього кіпу обов'язково вивчали представники верхівки інків.

Відомо, що інки були чудовими ткачами. Дівчата змалечку навчались ткати вовняний одяг, збирати рослини, що викорустивувались як барвники.

Одяг інків різнився в залежності від соціального положення людини. Однак, найчастіше це була туніка, що сягала колін. Туніка підкреслювала офіційний статус людини. На ній вільно носилось щось на зразок покрову, чи плаща. На ногах вони носили плетене взуття, шкіряні сандалі. Інки використовували головні убори. У високогір'ї одяг робився з вовни.

У підкорених регіонах люди продовжували носити традиційне вбрання. Однак найкращі ткачі культури Чан-Чан були переміщені в Куско, щоб ткати кінпі — найкращий одяг. (До того ці ткачі були переміщені людьми Чан-Чан у їх столицю з міста Сікан)

У інків була добре розвинена кераміка та обробка металів. Обробка металів інками дуже нагадує мистецтво Чіму. Це також можна пояснити тим, що після завоювання королівства Чімор найкращі ковалі культури Чан-Чан були переміщені в Куско.

Інки володіли мистецтвом муміфікації.

Ацте́ки — найбільший народ американських індіанців Мексики, що прийшов у центральну частину країни з півночі в 12 столітті. Інша автентична назва ацтеків — мешіка^[1]. Вважається, що в 1325 вони почали будувати свою столицю — Теночтітлан (на місці сучасногоМехіко). Теночтітлан поступово став столицею імперії, яка розкинулася далеко за межі Мексиканської долини.

За власною легендою, ацтеки прийшли в Мексиканську долину з місцини, що за легендою називалася Ацтлан — звідси і назва народу. Ацтекська культура мала широку і складну мережу міфологічних і релігійних традицій, високорозвинене мистецтво, глибокі знання в різних галузях науки. Ацтеки доби імперії розмовляли мовою науатль, яку прийнято визначати як класичний науатль. Ацтеки створили велику кількість пам'яток власної літератури, більшість з котрих була знищена під час та після іспанського завоювання.

Імперія ацтеків була зруйнована під час Конкісти — вторгнення іспанців на чолі з Ернаном Кортесом у 1521. Мова ацтеків — науатль — належить до юто-ацтекської родини мов. У теперішній час мовою науатль розмовляє більш ніж 1,5 мільйона людей, і деякі з них продовжують називати себе ацтеками, однак традиційно ацтеками називають тільки представників доколоніальної цивілізації.

Джерелами знань про культуру та історію ацтеків є археологічні знахідки в розкопках, ацтецькі кодекси, записані на папері (який виготовлявся з кори різних видів фікусів і на мові ацтеків називався «аматль»)^[2], свідчення очевидців на зразок Ернана Кортеса таБернала Діаса дель Кастільйо, а також із описів 16 та 17 століть, написаних іспанськими священиками й самими ацтеками іспанською мовою або мовою науатль, як наприклад, флорентійський кодекс францисканського ченця Бернардіно де Саагуна.

Історія [ред.]

У XII ст. ацтеки прийшли з півночі; в XV ст. створили свою державу, завойовану іспанськими колонізаторами в XVI ст.

Народи науа почали переселятися в Долину Мехіко в 6 ст., поступово витісняючи народи інших мовних груп. До 12 ст., коли в долину прийшли мешіка, там уже існувало кілька міст-держав. Спочатку мешіка зупинилися на пагорбі Чапультепек на західному березі озера Тескоко, але їх звідти витіснили. Їм дозовлили поселитися на острові посеред озера, де вони 1325 року заснували місто Теночтітлан. За легендою на острові вони побачили орла, який упіймав змію, що було сприйнято як знамення, оскільки бог Уїцилопочтлі пророкував їм таку землю. Батьківщина мешіка до заснування Теночтітлана достовірно невідома. Вони прийшли або з півночі Долини Мехіко, або ще далі з півночі, з території, яка в сучасну епоху належить США.

У 1376 мешіка вибрали свого першого тлатоані Акамапічтлі. До 1427 вони платити данину Ацкапотцалько, наймогутнішому на той час місту-деражаві в долині. У 1427 утоврився Ацтецький потрійний союз, який здолав Ацкапотцалько наступного, 1428 року. Саме Потрійний союз відомий як Імперія ацтеків.

До колонізації ацтеки досягли високого рівня розвитку культури — мали піктографічне письмо, користувались сонячним календарем, створили визначні архітектурні споруди в містах. У ацтеків було розвинуте землеробство (на зрошуваних землях) і ремесла (гончарство, ткацтво тощо). Від ацтеків європейці довідалися про культури кукурудзи, какао, помідорів. Сучасні ацтеки не мають єдиної етнічної території. Більшість сучасних ацтеків — селяни, дрібні орендарі й наймити-пеони, які працюють у великих поміщицьких господарствах, частина зайнята на промислових підприємствах. Ацтеки належать до найменш оплачуваних і найбільш визискуваних верств мексиканського пролетаріату.