44. Народи Волго-Камської Росії.

45. Демографічна і господарська характеристика айнів.

Назва «айни» походить від слова «айну», що на хоккайдському діалекті айнської мови означає «людина» (на противагу поняттю «камуй» - «божество, дух»).  Сьогодні більшість айнів віддають перевагу самоназві «утарі», що їхньою мовою означає «друг, товариш». У офіційних документах використовуються обидві ці назви. Сьогодні айни багато в чому - звичайна частина японського суспільства.  Спочатку айни жили на островах Японії (тоді вона називалася Айнумосирі – «земля айнів»), де вони з’явилися близько 8-7 тисяч років тому, створивши неолітичну культуру Дземон, поки не були відтіснені на північ праяпонцями. На Сахалін айни прийшли в XIII-XIV ст., «закінчивши» заселення на початку XIX століття. Сліди їхньої появи знаходили також на Камчатці, в Примор’ї і Хабаровському краї. Багато топонімічних назв Сахалінської області носять айнські назви: Сахалін (від «сахарен мосирі» - «хвилеподібна земля»); острови Кунашир, Симушир, Шикотан, Шиашкотан (слова-закінчення «шир» і «котан» означають відповідно «ділянку землі» і «поселення»).  Щоб зайняти увесь архіпелаг до Хоккайдо включно (тоді він мав назву "Едзо") японцям було потрібно понад 2 тисячі років (найдавніші свідоцтва про сутички з айнами датуються 660 р. до н.е.). Згодом рід айнів практично зник або асимілювалися з японцями і нівхамі. Наразі існують лише декілька резервацій на острові Хоккайдо, де живуть айнські родини. 

ПОХОДЖЕННЯ  Найстарішою концепцією, яка тлумачить походження айнів, є так звана європеоїдна (кавказоїдна теорія). Вона була запропонована англійськими науковцями у середині 19 століття. Її доказова база засновувалась на результатах краніологічних та соматологічних аналізів «білих» та айнів, які вказували на подібність обох популяцій. Ця теорія була розвинута німецьким вченим, лікарем Е. фон Бельцом (1849~1913), який припускав, що айни це частина так званої «альпійської білої раси», яка першопочатково проживала у Середній Азії, але згодом розселилась у Європі та Японії. Найближчими кавказоїдами до айнів вчений вважав мешканців Південної Росії і України.  І ще один цікавий факт: кожен п’ятий айн є носієм рідкісної, четвертої (AB) групи крові, в той час, як у цілому світі таку групу має лише від 8 до 10 відсотків населення, і яка повністю відсутня, наприклад, в індіанців Перу та племені навахо в Північній Америці, народностей Судану, Маорі, австралійських аборигенів та ще деяких етносів південніше екватору.

ТРАДИЦІЙНІ ЗАНЯТТЯ  Традиційними заняттями айнів були полювання, морський звіробійний промисел, рибальство (озерно-річкове і морське), збирання, і, у меншій мірі, сільське господарство. Полювали, зазвичай, на оленя, полювання на ведмедя мало місце в особливих випадках. Традиційний раціон складався з м’яса здобутих на полюванні тварин, риби, дичини, просу, овочів, рослин і коріння. Як правило, традиційну їжу куштують тільки в айнських общинах. У Японії є всього декілька айнських ресторанів, і всі вони розташовані в Токіо і на Хоккайдо. Попри те, що багато айнів належать до мейнстриму японської культури, вони все ж таки зберегли частину традиційної культури в своїй повсякденній кухні, що особливо характерно для Хоккайдо. 

ТРАДИЦІЙНЕ ЖИТЛО  Традиційний будинок айнів був критою очеретом хатиною без внутрішніх перегородок, площею до 35 м2, в центрі якої розташовувалося вогнище. Димаря не було, і для виходу диму служив отвір, виконаний в центрі даху. Єдине вікно знаходилося на східній стіні, дверей було одна або дві. Будинок сільського голови (старійшини) використовувався для проведення громадських зборів.  Планування житла айнів підпорядковувалося певним правилам, пов’язаними з їхніми віруваннями. На східній стіні, як правило, розташовувалося вікно, через яке «камуй» із зовнішнього світу може потрапити в будинок, що є поширеним віруванням в культурі айнів. «Інау» - священні дерев’яні палички, очищені від кори; вони символізують птахів і супроводжують молитви людини, що підносяться до світу духів.  Сім’я вождя мала житло усередині укріплення («часи»), оточеним земляним насипом (також званою «часи»), зазвичай під прикриттям гори або скелі, що виступала над терасою. Число насипів часто-густо досягало п’яти-шести, які чергувалися з ровами. Разом з сім’єю вождя усередині укріплення зазвичай знаходилися слуги і рабині («ушию»). Будь-якої централізованої влади у айнів не було.