42. Незалежність Папуа – Нової Гвінеї та Соломонових островів.

Па́пуа Нова́ Гвіне́я (англ. Independent State of Papua New Guinea [ˈpæpuːə njuː ˈɡɪni] (тж. ˈpɑːpuːə, ˈpæpjuːə), ток-пісін Papua Niugini, гірі-моту Papua Niu Gini) — держава Океанії, в південно-західній частині Тихого океану. Займає східну частину острова Нова Гвінея,Адміралтейські острови та частину Соломонових островів. Папуа Нова Гвінея має сухопутний кордон лише на заході з Індонезією, на півдні країна омивається водами Коралового моря, з півночі та сходу — водами Тихого океану. Столицею держави є місто Порт-Морсбі.

За формою державного устрою Папуа Нова Гвінея є парламентською конституційною монархією на чолі британським монархом, представленим генерал-губернатором.

Площа Папуа Нової Гвінеї становить 462 840 км² при населенні понад 6 млн осіб^[2]. Основу населення складають меланезійці, папуаси,негрито, мікронезійці та полінезійці. Близько 13 % папуанців проживає у містах^[2]. Офіційними мовам держави є англійська, ток-пісін тагірі-моту.

Папуа Нова Гвінея є аграрною державою: понад 85 % населення країни зайнято в сфері сільського господарства. Основними продуктами аграрного сектору є кава, какао, копра, пальмова олія, каучук, чай тощо. Промисловість в Папуа Новій Гвінеї представлена переважно гірничою промисловістю. На території держави зосереджено родовища золота, міді, молібдену, нафти таприродного газу. Грошова одиниця — кіна.

Папуа Нова Гвінея є членом низки міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, АТЕС тощо.

Назва [ред.]

Частина сучасної назви країни «Папуа» походить від малайського слова «оранг папува» — кучерявий чорноголовий^[3]. Так острів назвав у 1526 році португалець Жоржі де Менезеш^[4]. У 1545 році на острів прибув іспанець Іньїго Ортіс де Ретес, який дав йому нову назву «Нова Гвінея», через подібність місцевих тубільців до мешканців африканської Гвінеї^[4].

Південно-східна частина острова спочатку, в 1884–1906 роках називалась Британською Новою Гвінеєю, пізніше, в 1906–1949 роках —Папуа. Північно-східна частина острова була колонією Німеччини й у 1884–1920 роках називалась Німецькою Новою Гвінеєю. Згідно з рішенням Ліги Націй була перейменована на — Територія Нова Гвінея. 1949 року обидві території під контролем Австралійського Союзу були об'єднані в єдину — Територія Папуа та Нова Гвінея. 1972 року територія отримала назву Територія Папуа Нова Гвінея. Від 1975року, із здобуттям незалежності, країна успадкувала об'єднану назву Папуа Нова Гвінея (англ. Papua New Guinea)^[5].

Історія

Заселення людиною острова Нова Гвінея відбулося 45 тисяч років тому вихідцями з Азії. Відсутність великих, придатних до одомашнення, тварин на острові заважала розвитку землеробства і робила неможливим скотарство. Це сприяло збереженню первісно-общинного ладу на великих територіях Нової Гвінеї аж до сьогодення. Існує стародавнє землеробське поселення Кука, занесене до об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в центральній гірській частині острова, що налічує 7-10 тисяч років. Різноманітність мов і незліченна кількість племен були зумовлені ізольованістю людей одне від одного через гористий ландшафт і брак технічних засобів, що сприяли б спілкуванню і культурному обміну.

Острів Нова Гвінея був відкритий європейцями ще у першій половині XVI сторіччя. Це зробили португальці, під час розвідувальних подорожей за спеціями. У 1526 році Жоржі де Менезеш відкрив острів й дав йому назву Папуа. На той час його терени населяли папуаси та меланезійці, що перебували в умовах кам'яної доби й займались полюванням, риболовлею та збиранням. 1824 року Нідерланди оголосили землі острова західніше 141° східної довготи своїми володіннями. Після того, як англійський капітан Джон Морсбі дослідив південно-східне узбережжя острова в 1870-х роках, почалася колонізація території. Для дослідження побуту і культури папуасів багато зробив наприкінці XIX сторіччявітчизняний дослідник Микола Миколайович Миклухо-Маклай, що провів на острові 4 роки.

У 1884 році Великобританія встановила протекторат над південно-східним сектором Нової Гвінеї (згодом він отримав назву Папуа), а Німеччинатого ж року підпорядкувала собі північно-східну частину острова (пізніше територія отримала назву Нова Гвінея)^[6]. Західна частина острова на той час належала до володінь голандської Ост-Індської компанії. Наступного 1885 року (в квітні) Німеччина оголошує протекторат над північною частиною Соломонових островів. 1886 року Британська Нова Гвінея становиться колонією британської корони. 14 листопада 1899 року Німеччина передала ряд островів (атол Онтонг-Джава, Шуазель, Шортленд, Санта-Ізабель) під протекторат Британських Соломонових островів. Від 1888 року Папуа — англійська колонія, 1 вересня 1906 року її було передано під управління Австралійського Союзу. 11 листопада 1914 року Німецька частина Нової Гвінеї була окупована колоніальними військами Австралії й перейменована на Північно-Східну Нову Гвінею. 17 грудня 1920 року німецька Нова Гвінея — підмандатна територія Австралії під назвою Територія Нова Гвінея (англ. Territory of New Guinea). 21 січня 1942 року на острів висадились японські війська. В 1946 році Австралійський Союз отримав мандат від ООН на управління підопічною територією. У 1949 році австралійська влада об'єднала обидві території в єдину адміністративну Територію Папуа та Нова Гвінея (англ. Territory of Papua and New Guinea). Це об'єднання в 1971 отримало назву Папуа Нова Гвінея. 1 грудня 1973 року територія здобула спочатку внутрішнє самоврядування, а 16 вересня 1975 року країна отримала повну незалежність від Австралії^[6].

Після проголошення незалежності в провінції Бугенвіль активізувалися сепаратистські тенденції, які було частково подолано утворенням місцевого провінційного самоврядування, що перебрало на себе частку повноважень центральних органів влади. У 1988 році бугенвільські сепаратисти почали збройну боротьбу за відокремлення. У 1990 році була проголошена незалежність Бугенвілю, яка не була визнана жодною країною. У 1997 році між конфліктуючими сторонами розпочалися мирні переговори під егідою ООН^[6]. Для боротьби з партизанами держава не тільки використовувала увесь наявний склад збройних сил (2 тисяч військових), а й залучала військовий контингент з Австралії, професійних найманців. Під час збройного конфлікту загинуло 20 тис. осіб (переважно місцевого населення).