
- •2.Класове суспільство ацтеків.
- •4.Майя: післяколумбова історія.
- •7.Народи Сибіру (буряти, якути, тувинці).
- •Матеріальна культура [ред.]Господарство
- •Релігія та вірування
- •Історія [ред.]
- •Духовна культура [ред.]
- •8.Релігія англо-австралійців.
- •Вірування [ред.]
- •9.Етногенез інків та ацтеків.
- •10. «Понятійний апарат»: побут, матеріальна культура, духовна культура, господарсько-культурні типи.
- •11.Понятійний апарат»: історико-культурна спільність, плем’я, народи, нація.
- •Генеза [ред.]
- •Риси [ред.]
- •Визначення нації [ред.]
- •12.Теорія та гіпотези щодо проникнення американців на американський континент.
- •14.Архітектура майя.
- •Зразки архітектури майя [ред.]
- •15.Геронтократія.
- •Геронтократія і дієздатність [ред.]
- •16. «Понятійний апарат»: етнос, етно-соціальна спільність, ойкумена, етнічна територія.
- •Визначення (ідентифікація) етнічних територій за етнічними спільнотами [ред.]
- •17.Господарські заняття майя.
- •18. «Понятійний апарат»: міграція, консолідація, акомодація, акультурація, урбанізація.
- •19. «Понятійний апарат»: стереотип, обряд, звичай, пережиток, традиція.
- •20. Вірування аборигенів Австралії.
- •Вірування [ред.]
- •21. Характерні риси сільського жителя болгар у 19ст.
- •22. Господарсько-культурна класифікація народів світу.
- •23. Духовна культура та етногенез болгар.
- •24. Основоположники та представники еволюціоністського напрямку в етнографічній науці.
- •Зародження еволюціонізму [ред.]
- •Основні положення еволюціонізму [ред.]
- •25. Основні етапи заселення Південної Азії. Первісне заселення і найдавніша етнічна історія народів Південно-Східної Азії. Частина 2
- •26. Заняття та господарська діяльність народів Південної Азії. Сільське господарство
- •27. Об’єкти полювання та знаряддя праці мисливців прерій Америки.
- •28. Історична доля та заняття жителів Вогнянної Землі.
- •29. Народи Узбекистану, Казахстану, Туркменістану та Киргізії.
- •Територія проживання і чисельність [ред.]
- •31. Історія заселення та матеріальна культура англо- австралійців.
- •Господарство [ред.]
- •Спосіб життя [ред.]
- •Організація суспільства [ред.]
- •Культура [ред.] Мистецтво [ред.]
- •32. Народи Південно-Східної Азії (ляо, мяо)
- •33. Демографічна характеристика 10 країн Передньої Азії на кінець 20 ст.
- •34. Географічна класифікація народів світу. Народи Мікронезії та Меланезії.
- •Введення
- •1. Ареал розселення
- •2. Мови
- •3. Історія і походження
- •35. Етнічна культура та матеріальна культура африканських народів.
- •36. Індійські мовні групи Північної Америки.
- •1.1. Власне Північна Америка
- •2. Типологічна характеристика
- •37. Населення нової Каледонії.
- •38. «Понятійний апарат»: рід, плем’я, матріархат, патріархат, екзогамія, фратрія, сільська община.
- •Історія [ред.]
- •Генеза [ред.]
- •Риси [ред.]
- •39. Школа «культурної морфології» Морфологія і динаміка культури
- •41. Господарство народів Кавказу.
- •42. Незалежність Папуа – Нової Гвінеї та Соломонових островів.
- •Назва [ред.]
- •43. Час і обставини проникнення європейців в Австралію та Океанію.
- •44. Народи Волго-Камської Росії.
- •45. Демографічна і господарська характеристика айнів.
- •46. Матеріальна та духовна культура папуасів нової Гвінеї.
- •47. Етнічна, мовна і антропологічна приналежність народів зарубіжної Європи(баски, мальтійці, кіпріоти)
- •48. Особливості сільської архітектури в Японії (у будинках розсувні стіни).
- •49. Племена лісових мисливців Північної Америки.
- •50. Естонці. Історія [ред.]
- •Мова [ред.]
- •Культура [ред.]
- •Духовна культура [ред.]
- •Матеріальна культура [ред.] Заняття [ред.]
- •Житло [ред.]
- •51. Сільське населення Африки.
- •52. Принципи класифікації народів світу.
39. Школа «культурної морфології» Морфологія і динаміка культури
Морфологія культури — це розділ культурології, присвячений структурному аналізові культури як соціального феномена, вивченню закономірностей побудови та процесів формоутворення культурних явищ. Для цього використовуються три основних методи пізнання: структурно-функціональний, семантичний та генетичний.
Морфологічне вивчення культури передбачає такі напрямки дослідження: генетичний, що розглядає виникнення і становлення культурних форм; мікродинамічний, який досліджує динаміку культурних форм у межах життя трьох поколінь (безпосередню трансляцію культурної інформації); структурно-функціональний, що вивчає принципи і форми організації культурних об'єктів та процесів відповідно до потреб, інтересів і запитів членів суспільства, а також технологічний, предметом якого є розподіл культурного потенціалу у фізичному та соціокультурному просторі і часі.
До структури культури входять субстанціональні елементи, які опредмечуються в її цінностях та напрямах; функціональні елементи, що характеризують власне процес культурної діяльності, різні його сторони та аспекти. Структура культури складна і багатогранна. Вона включає систему освіти, науку, мистецтво, мораль, право, політику, міфологію, релігію. Причому всі елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему такого унікального явища, як культура.
Важливим структурним елементом духовної культури людства є наука — спеціалізований вид людської діяльності, спрямованої на отримання нових знань. Метою науки є виявлення законів, за якими об'єкти існують і за якими можуть змінюватися у процесі людської діяльності. Оскільки перетворюватися можуть і фрагменти природи, і соціальні підсистеми, й суспільство в цілому, і стани людської свідомості, всі вони гідні бути предметами наукового дослідження. Наука також вивчає людину як суб'єкта діяльності і як особливий об'єкт. Предметний і об'єктивний спосіб освоєння світу, характерний для науки, відрізняє її від інших сфер свідомості. Наприклад, у мистецтві відображення дійсності відбувається як своєрідне склеювання суб'єктивного і об'єктивного, будь-яке відтворення подій або станів природи та соціального життя передбачає їхню емоційну оцінку.
Фундаментом науки є ціннісна установка на пошук істини та на постійне нарощування знання. На цій основі розвивається система ідеалів і норм наукового дослідження. У такий спосіб реалізується органічний зв'язок науки з мораллю і етикою як невід'ємними складовими культурного комплексу людства.
Мораль як культурне явище і форма суспільної свідомості є сукупністю принципів, правил та норм людської поведінки. Її соціокультурна незамінність полягає в нормативній регуляції міжособистісних стосунків, що апелює до голосу людського сумління, впорядкуванні людської поведінки щодо одвічних людських орієнтирів добра і зла.
Не менш важливе значення для духовної культури має феномен моральності — практичний, поведінковий, діяльнісний аспект моралі. Моральність — це своєрідний камертон, що визначає правомірність, доречність вимог моралі щодо потреб розвитку людської природи, людського буття. Як показує історичний досвід, мораль, що не знайшла повноцінного втілення у конкретній моральності, конкретних людських стосунках та ще й заперечується ними, приречена на загибель.
Конкретно-історичні моделі культури переживають епохи становлення, або, за Дюркгеймом, "новаторські періоди", органічного розвитку (А. Сен-Сімон, О. Конт), "квітучої складності" (К. Леонтьєв), нарешті критичні або "падаючі" (В. Розанов) епохи кризи, занепаду й історичної безвиході. У своїй цілісності це ступені висхідних і низхідних змін.
Як варіант циклічного розвитку виділяють інверсійний розвиток у формі маятникових коливань культурних змін. Одна з форм переходу від поступових змін до різкого оновлення й інновацій — вибух ("точка біфуркації"), тобто різке підвищення частки перемін, а також зміна вектору розвитку з набором кількох альтернатив майбутнього.
Зміни можуть вести до збагачення і диференціації культур, але нерідко ведуть до спрощення культурного життя, до його анемії. Як особливий стан виділяють культурний застій (тобто тривалу незмінність і повторюваність норм, цінностей, смислів, знань). Застій слід відрізняти від стійкості культурних традицій. Він настає, коли традиції домінують над інноваціями, придушують їх.
У цілому для динаміки культури характерний стійкий порядок взаємодії її компонентів, періодичність, стадіальність, спрямованість. Процес дінаміки культури слід інтерпретувати як вияв здатності складних соціальних систем адаптуватися до змінних зовнішніх і внутрішніх умов свого існування. Закони перебігу культурно-історичних процесів не менш об'єктивні, ніж власне природні закономірності. Виявлення об'єктивно-істинної природи культури, її динаміки здійснюється в різних концепціях і школах культурологічних знань.