18. «Понятійний апарат»: міграція, консолідація, акомодація, акультурація, урбанізація.

Міграція споконвіку є для людей одним з найбільш дієвих способів поліпшити свої життєві умови. Втім, як відомо, на іншому березі трава завжди зеленіша. Міграцією називають переміщення населення з одного географічного пункту в інший, їх переселення на нове місце проживання, що здійснюється в результаті певних обставин. Подібні дії в повній мірі властиві не тільки людям, але і безлічі різних представників тваринного світу.

Залежно від тих чи інших особливостей, міграція може бути тимчасовою, сезонною чи безповоротній. У першому випадку переселення носить нетривалий характер, прикладом такої міграції можна назвати переїзд на літні канікули в село. Другий випадок передбачає періодичність переміщення, така міграція характерна для різного роду сезонних працівників. Третій тип переселення означає остаточну зміну місця свого проживання.

Міграція також буває внутрішньої, зовнішньої та маятникової. Внутрішньої міграцією називають переміщення в межах невеликого регіону чи області. Зовнішня міграція увазі перетин державних кордонів. Маятникова міграція часто властива жителям сільських поселень або міст-супутників, вимушеним регулярно здійснювати поїздки у великі міста для роботи або відвідування навчальних закладів.

Зовнішня міграція, в свою чергу, підрозділяється на два види: еміграція і імміграція. Незважаючи на зовнішню схожість слів, ці терміни мають принципово різні, протилежні значення. Ці відмінності полягають в "напрямку" переселення відносно певної держави. Еміграція означає виїзд громадянина зі своєї країни. Імміграція ж, навпаки, служить для позначення переїзду в певну державу іноземних громадян на постійне місце проживання.

Міграція населення може бути викликана різними чинниками. Найбільш поширеними серед них можна назвати економічну обстановку, військові дії або події екологічного характеру.

КОНСОЛІДАЦІЯ 1. Зміцнення, згрупування, об'єднання навколо певної великої ідеї, реалізації програми. В економіці — об'єднання суб'єктів підприємництва, їхніх дій, інтересів, спільних капіталів заради здійснення великих підприємницьких проектів, програм. 2. Об'єднання, злиття двох або кількох фірм, компаній. 3. Зведення бухгалтерських даних при підготовці зведеного звіту. 4. Заміна національної валюти у валютних резервах країни міжнародними грошовими активами. 5. Вкладення прибутку, отриманого від торгівлі спекулятивними акціями, у більш надійні акції.

Акультурація  — процес взаємовпливу культур, сприйняття одним народом повністю чи частково культури іншого народу. Слід розрізняти акультурацію та асиміляцію, за якої відбувається повна втрата одним народом своєї мови та культури за контакту з іншим, більш домінантним. При цьому, без сумніву, акультурація може бути першим кроком на шляху до повної асиміляції.

Термін було запроваджено в тридцяті роки ХХ століття соціологами та етнографами США у зв’язку з вивченням сучасної їм культури індіанців.

Приклади [ред.]

Приклади акультурації достатньо поширені в сучасному світі, особливо після багаторазового збільшення потоків міграції з одних регіонів у інші.

Наприклад, шлях акультурації проходять багато розділених народів, вимушених пристосовуватись до умов культурно-мовного середовища, створеного оточуючою їх більшістю. При цьому не відбувається їх асиміляції, вони зберігають культурно-мовну автономію.

• Росіяни в Латвії

• Росіяни в Україні

• Іранські азербайджанці

• Вірмени в Росії

• Секеї в Румунії; Угорці в Румунії

• Росіяни в Казахстані

• Росіяни в Киргизії

• Татари в Росії (в російських містах)

• Латиноамериканці в США (особливо в Маямі).

• Південні слов'яни та вірмени в Візантійській імперії

При цьому тривала акультурація, що не завершується асиміляцією з тих чи інших причин, може мати прихований конфліктний потенціал, що виражається в таких проявах як балканізація, сегрегація, дискримінація. С іншого боку, над багатьма народами (особливо діаспорами), що успішно пройшли шлях акультурації, нависає загроза повної асиміляції (греки-фанаріоти в Османській імперії; чвенебури, помаки, хемшили в Туреччині; чанго та росіяни-старообрядці в Румунії, франко-онтарці та франко-манітобці в Канаді).

Урбаніза́ція  (від лат. urbanus — міський) — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі.

За підрахунками спеціалістів економічні втрати від хвороб урбанізації, перш за все шуму, стресу, забруднення, перевищують втрати відстрайків.

Характерні риси [ред.]

Сучасна урбанізація як всесвітній процес має три спільні риси, характерні для більшості країн.

Перша риса — швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800 р. в містах проживало близько 14 % населення світу, у 1950 р.— 29 %, а в 1990 р.— 46 %. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50 млн. чоловік.

Друга риса — концентрація населення і господарства в основному у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста зазвичай повніше задовольняють духовні потреби людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до сховищ інформації.

приклад: На початку XX ст. у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5 % усього населення. Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис., а частка їх у світовому населенні перевищила ¼. У Радянському Союзі, за переписом 1959 р., великих міст було 148, а за переписом 1989 р.— близько 300. 3-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші міста-«мільйонери» з населенням понад 1 млн. мешканців. На початку XX ст. їх було всього 10, на початку 80-х рр.— понад 200.

Третя риса — «розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо характерний перехід від простих до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові і портові центри.

Рівні і темпи урбанізації [ред.]

Незважаючи на спільні риси, урбанізація в різних країнах і регіонах має певні відмінності, зокрема неоднакові рівні і темпи. За рівнем урбанізації всі країни світу можна поділити на три великі групи. Але основний вододіл проходить між більше і менше розвинутими країнами. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 72 %, а в країнах, що розвиваються,— 32 %. Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих. На них тепер припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців.

Стадії урбанізації [ред.]

Вважається, що процес урбанізації пройшов три стадії:

• 1. Від виникнення міст до XVIII ст.;

• 2. Кінець XVIII — початок XX ст., коли відбувалося швидке зростання розмірів і чисельності міст;

• 3. Метрополізація, яка характеризується зосередженням людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах у XX ст.

Іноді виділяють четверту стадію — дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.