15.Геронтократія.

Геронтократія (gerontocracy), або «влада старців» — форма державного управління, в якій влада знаходиться в руках тих, хто за своїм віком перевершує основний вік працездатного населення країни. Досить часто зустрічається в різноманітних політичних структурах, коли політична влада всередині панівного класу накопичується з віком, так що найстарші мають найбільшу владу. Ті, що мають владу не обов'язково займають формальні посади лідерів, проте часто домінують (керують) останніми.

Стабільність геронтократії для зовнішнього спостерігача сприймається як сила (міцність), яка є більш прийнятна для соціальних інститутів, пов'язаних із певними принципами (ідеологією), яка не змінюється з часом. Проте в тих соціальних інститутах, які мають справу зі швидкими змінами, доцільнішим є використання молодих лідерів.

Геронтократія і дієздатність [ред.]

Звичайно, з віком кожна людина набуває життєвого досвіду. Більш того, у випадку, коли людина не втрачає здатності до навчання новому, то вона з віком у значній мірі підвищує свій кругозір і загальний освітній рівень (помимо професійного рівня).

Проте з віком кожну людину чекають певні негаразди пов'язані зі здоров'ям. Звичайно, є винятки, проте більшість людей після 60-70 років починає втрачати не лише здоров'я, а й здатність об'єктивно оцінювати зовнішню ситуацію (про навчання годі й казати).

Неадекватність реакції старої людини на різноманітні прояви соціального життя примусило суспільство запровадити інститут виходу на пенсію. Зазвичай це — формальний державний інститут, який всіх числить під одну гребінку, виставляючи без розбору на примусовий/заслужений «відпочинок» перед смертю, яка, як відомо, є «справою самотньою».

Таким чином, держава вважає практично всіх пенсіонерів потенційно «недієздатними» членами суспільства, подібними до дітей, які є фактично недієздатними (до повноліття).

Не менш відомо, що політична діяльність не вимагає «фізичної праці», яка в свою чергу вимагає великого фізичного навантаження. Тому в різноманітних політичних інститутах влади практично відсутній віковий ценз, оскільки «інтелектуальна праця» меншою мірою залежить від фізичного здоров'я. Проте відсутність об'єктивної методики оцінки інтелекту (як у далекому минулому, так і сьогодні) може призвести до того, що політичний лідер втрачає здатність до логічного мислення (зазвичай це помічає його близьке оточення, але нічого не робить), проте лишається на своїй посаді. В цьому випадку можна говорити про недієздатність лідера партії/держави. Кому це вигідно?

16. «Понятійний апарат»: етнос, етно-соціальна спільність, ойкумена, етнічна територія.

Етнос (грец. thnos – плем'я, народ) – історично сформована група людей, об'єднана спільним походженням, мовними та культурними ознаками.

Ще древні греки користувалися словом «етнос», коли хотіли позначити інші народи, греками не є. У російській мові аналогом терміна довгий час було поняття «народ». Однак у науковий обіг поняття «етнос» було введено в 1923 р. російським вченим-емігрантом С.М. Шірокогоровим: «Раса є група людей, що говорять на одній мові, визнають своє єдине походження, що володіють комплексом звичаїв, укладом життя, що зберігаються й освячені традицією і відрізняється нею від таких інших груп». При такому розумінні етносу враховується спільність культури: етногенез, побут, традиції, мову.

Етно-соціальна спільність. Будь-яке суспільство завжди має певну соціальну структуру. Люди взаємодіють, об'єднуючись в різні спільності і соціальні групи. Історично першою соціальною спільністю були сім'я, рід і плем'я. З часом такі спільності стали формуватися і на інших підставах - подібність інтересів, цілей, функцій і культурних запитів. Кожна людина бере участь в самих різних формах суспільного життя. Він одночасно може бути членом сім'ї, спортивної секції, підприємства чи релігійної організації. Дивлячись телепрограму, він стає частиною її глядацької аудиторії, а читаючи певний журнал, - частиною читацької публіки цього журналу. Людина живе в якомусь населеному пункті, а значить, належить до даної територіальної спільності. Він є громадянином певної держави і представником певної нації. Це далеко не повне перерахування форм суспільного життя, в яких доводиться брати участь кожному з нас. Соціальні спільності - необхідний спосіб існування людей. Саме в них створюються всі умови і засоби, що сприяють розвитку особистості та задовольняють її потреби та інтереси. Їх діяльність впливає на стійкість суспільства, його функціонування. Закономірності формування та існування таких об'єднань вивчає соціологія. Соціальна спільність має наступні ознаки: - Близькість умов життєдіяльності людей; - Спільність потреб; - Усвідомлення ними схожості інтересів; - Наявність взаємодії і спільної діяльності; - Формування власної культури; - Соціальна ідентифікація членів спільності; - Створення системи управління або самоврядування спільністю. У ряді соціальних спільнот важливе місце відводиться територіальним, таким як місто, село, регіон і т.д. Вони є одними з основних компонентів соціальної структури. Це сукупність людей, які проживають на одній території. Їх відрізняють стійкі економічні, соціальні, духовні й екологічні зв'язки і відносини. Є спільності, виділені штучно, і є реальні соціальні групи, Зафіксовані в суспільній соціальній структурі. Наприклад, статусні групи (еліта, безробітні), функціональні (вчителі, шахтарі, лікарі, військові), національно-етнічні (плем'я, нація, народність) та інші. Існують також і нефіксовані спільності - натовпу, що зароджуються колективні рухи, маргінали.

Ойкуме́на — освоєна людством частина світу.Термін «οἰκουμένη» введено давньогрецьким географом Гекатеєм Мілетським для позначення відомої грекам частини Землі з центром в Елладі. Спочатку він означував зе́млі, заселені грецькими племенами, пізніше — зе́млі заселені і відомі людству вцілому. В кінці XIX ст. це слово і його похідні стали розповсюджуватися в західноєвропейських мовах в звя’зку з початком екуменічного руху серед протестантів.

В нашу мову грецьке «οἰκουμένη» традиційно передавалось як «Всесвіт», «обжитий Всесвіт». В другій половині XX ст. відбулось запозичення оригіналу — двома шляхами, що дали два різні звучання і два дещо інші розуміння (більш вузьких в порівннянні з вихідним): про екуменізм кажуть практично виключно в контексті міжрелігійних контактів зближення різних церков (інколи з відтінком осуду, як про символ некритичності і зради істині), а «ойкумена» використовується як географічний так і історичний термін, що означає обжитий світ.

Етні́чна терито́рія (етні́чні зе́млі, етнографі́чна терито́рія)  — частина Землі, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних її мешканців, і відрізняється цим від суміжних ділянок земної поверхні. Етнічна територія змінюється в часі та просторі.

Таке розуміння етнічної території дає змогу узгодити різні підходи, тлумачення і критерії виділення етнічних територій. Однорідність етнічного складу мешканців певної частини земної поверхні проявляється як однаковість (ідентичність), схожість, подібність етнічного складу людності поселень та їх сукупностей. Тобто етнічна однорідність певної території може проявлятися у кількісному переважанні людності, що належить до однієї етнічної спільноти, серед мешканців певної групи суміжних поселень, а також — у змішаності в певній пропорції мешканців, що належать до різних етнічних спільнот.