14. Визначення параметрів мікроклімату

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випро­мінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (зачорненого та посрібленого). Для безперервної регістрації температури 'застосовують самопишучі прилади — термографи. Температуру повітря вимірюють в кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3—1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється на рівні ніг (0,2—0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті (0,3—0,5 м/с) та чашкові (1—20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та кататермометри.

15. Призначення та класифікація систем вентиляції

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних ррбочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне їхнє призначення - забезпечення чистоти повітря в робочій зоні, яка залежить від концентрації в ньому токсичних речовин. Ця концентрація має бути не вищою за ГДК. (гранично-допустиму кількість)

За способом дії вентиляційні системи поділяють на місцеві й загальнообмінні. Місцева вентиляція створює повітрообмін на певній обмеженій ділянці приміщень, на робочих місцях або на окремому виробничому устаткуванні. При місцевій вентиляції шкідливі речовини, що виділяються з повітря, виловлюються вентиляційним пристроєм у місці їхнього утворення і видаляються з приміщення.

У разі загальнообмінної вентиляції приміщення провітрюють, розводять шкідливі речовини, що в них виділяються, та надлишки тепла або вологи, які є в приміщенні, чистим повітрям до границь, не вище допустимих. Цей вид вентиляції застосовують, зокрема, в громадських будинках, адміністративних і деяких інших виробничих приміщеннях (конструкторських бюро, технічних відділах тощо).

Розрізняють також припливну, витяжну, припливно-витяжну вентиляції. У разі припливної вентиляції повітря поступає в приміщення, підвищуючи в ньому тиск. Виходить же воно самопливом крізь отвори вікон або крізь щілини в сусідні приміщення і назовні. Це є одним з основних недоліків у такій вентиляції, оскільки забруднене повітря, просочуючись у сусідні приміщення, може їх забруднити.

У разі витяжної вентиляції повітря видаляється з приміщення, внаслідок чого тиск в ньому знижується і сюди надходить повітря із сусідніх приміщень крізь нещільно прикриті вікна, щілини. У цьому випадку ефективність вентиляції також залежить від того, яким буде повітря в сусідніх приміщеннях. Якщо воно чисте, то небезпеки немає. Якщо ж воно забруднене, наприклад, токсичними речовинами, або містить надлишкове тепло, то все це потрапляє у приміщення, що вентилюється.

Найефективнішою системою є припливно-витяжна вентиляція.). У приміщенні, що вентилюється, повітря видаляється і подається. За допомогою такої системи можна гарантувати не тільки чистоту повітря безпосередньо в приміщенні, а й забезпечити нормативну вентиляцію сумісних приміщень.

Розрізняють також природну і механічну вентиляції. У разі природної вентиляції (аерації) повітря рухається за рахунок різниці температур, що у свою чергу призводить до різниці тисків внутрішнього і зовнішнього повітря теплового напору. Різниця температур, зазвичай, утворюється під час роботи опалювальних установок в приміщеннях або ж за рахунок надлишкового тепла, яке виробляється устаткуванням. Різниця тисків зовнішнього повітря і всередині приміщення виникає також за рахунок переміщення повітряних мас (вітру) відносно будинку (вітровий напір), в якому розташоване робоче приміщення.

Із наведеної класифікації виходить, що існує велика кількість вентиляційних систем, оскільки, крім названих, можуть бути ще й їхні комбінації.

17. значення освітлення для успішної навчально-трудової діяльності.

Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснень будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів належать адаптація, акомодація та конвергенція.

Адаптація - пристосування ока до зміни умов освітлення.

Акомодація - пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни криви: кришталика.

Конвергенція - здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Згідно із статистичними даними, до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Врешті, погане освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад, таких як: короткозорість, спазм акомодації. Так, при світлому пофарбуванні інтер'єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості підвищується на 20—40% (при тій же потужності джерел світла), різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освітлення. При надмірній яскравості джерел світла та предметів, що знаходяться у полі зору, може відбутись засліплення працівника. І Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість навколишніх предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — швидкого втомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбиття яких знаходиться в межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.