13. Діалектизми в складі української лексики. Діалектні словники.

14. Діалектизми, їх типи і використання в літературній мові. Діалектні слвники.

Діалект бо наріччя - великий підрозділ мови, що об’єднує групу говірок, пов’язаних низкою спільних мовних ознак, невідомих іншим говіркам.

Українська національна мова має три наріччя:

• Північне

• Південно-західне

• Південно-східне

Вони відрізняються між собою, а також від літературної норми, фонетичними, граматичними й лексичними ознаками.

Північне наріччя побутує на терені Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин Київської та Сумської областей. Фонетичними особливостями цих областей є дифтонги (уо,уе,уи,уі) намісці і в нових закритих складах у літературній мові (віл - вуол). Як і в літературній мові, в говірках цього наріччя дзвінкі приголосні в кінці слова та складу не оглушуються (бабка, лад). З морфологічних ознак слід відзначити закінчення –у в давальному відмінку однини іменників другої відміни ( батьку, брату), збереження давнього закінчення – є в іменників середнього роду (насіннє, зіллє); нестягнену форму прикметників (зеленая). Лексичні та семантичні діалектизми пн. наріччя – пуд – страх.

Південно-західне наріччя поширене на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, північно-західних частин Кіровоградської та Одеської областей, південно-західної частини Київської області, південної частини Житомирської області, західної частини Черкаської та північної частини Миколаївської областей. Говірки цього наріччя мають низку специфічних рис порівняно з літературною мовою. У фонетиці - це вимова ненаголошеного о як у (курова, чулувік); тверда вимова р (бурак); метатеза в словах на зразок – кирниця( літ. Криниця); неподовжений приголосний в іменників середнього роду (весілє, житє); оглушення дзвінких приголосних у кінці слова і складу (шипка, перелас); у деяких говірках шиплячий звук переходить у вимову м’яких свистячих звуків (сшміх, цчвіт). Дуже багато відмінностей у наголошуванні слів ( пІду замість підУ, дровА замість дрОва). У морфології – закінчення –ов в орудному відмінку однини іменників 1 відміни (водов, горов); -ови в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду другої відміни (батькови); перехід м’якої групи прикметників до твердої в більшості говірок (верхний, синий); уживання минулого часу замість інфінітива в складеній формі майбутнього часу дієслів ( буду брав). Чимало лексичних діалектизмів (шмата - білизна).

Південно-східне наріччя охоплює Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, південно-східні частини Київської, Сумської, Кіровоградської, Одеської, східну частину Черкаської та південну частину Миколаївської областей. До цього наріччя належать говори Середньої Наддніпрянщини, що є основою літературної мови. В основному лексична, морфологічна, фонетична структура пд-сх. Наріччя збігається з відповідними структурами української літературної мови. Проте в деяких говорах цього наріччя є відмінності морфологічного ( ходе, носе, ходю) та лексичного плану ( мазати – білити) , що не стали надбанням літературної мови.

Діалектизми – слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя.

Діалектизми можна розмежувати на:

• Територіальні діалектизми - слова, відомі тільки в певній місцевості. Наприклад, у південно-східній частині України вживають такі слова: скотина (худоба), бовдур (димар), жалива (кропива), баклажан (помідор), кип’яч (окріп), зобува (взуття); на півночі України – товар (худоба), живець (джерело), мигунка (блискавка), веселуха (райдуга), ляскавиця (грім), хупавий (гарний) тощо.

• Соціальні діалектизми - Соціальні діалекти вживаються тільки певними соціальними групами носіїв мови. До соціальних діалектів належать професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Професіоналізми характерні для мови людей окремих професій. Наприклад, оператори ЕОМ вживають чимало слів, не відомих людям, які не мають справи з комп’ютерами: інсталяція, архівація, драйвер, монітор, файл, утиліта, форматування, стример, сканер, принтер тощо.

Жаргонізми – слова, властиві розмовній мові певного середовища. Наприклад, у молодіжному або кримінальному жаргоні побутують слова: бакси (долари), штука (тисяча), лимон (мільйон), шлунок (гаманець), ксива (паспорт, посвідчення особи тощо), базар (розмови), пакет (наряд міліції), стрілочник (донощик), черепи (свої хлопці), гнати (брехати), кинути (обманути ), наїжджати (чіплятися, погрожувати), кльово (дуже добре).

Арго – це умовна говірка, незрозуміла для сторонніх. Відомі злодійське, картярське, жебрацьке арго. Ось як Г.Хоткевич відтворив розповідь жебрака (у дужках подано переклади арготизмів): Розказував, як він попав раз на вечорниці… – А там самі терпелюки (парубки) та каравони (дівчата). Покургав (пограв) я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха (сука) й обзивається: “Чи не дати вам, діду, мукаці?”- “Оце, дума, клево (добре)! Годі сухмаї кусморити (сухарі гризти), хоч ставреників накурляю (вареників наварю).

До діалектної лексики (діалектизмів) належать слова, уживання яких обмежене певною територією. Діалектна лексика характеризується неоднорідністю.

Одним із видів діалектизмів є етнографізми -- слова, що називають предмети, поняття, характерні для побуту, господарства певної місцевості, (котига -- віз, на якому возять припаси, необхідні для пастухів, овець; рябчун -- різнобарвний домотканий килим) . Етнографізми не мають паралелей у літературній мові, оскільки вони є місцевими назвами місцевих реалій.

Іншою групою діалектної лексики є власне лексичні діалектизми -- слова, які збігаються із загальнолітературними за значенням ( безрога -- свиня, легінь -- парубок, бузько -- лелека, втрафити -- потрапити, капарство -- недбалість, неохайність, ковнір -- комір, клевець -- молоток, когут -- півень, рахуба -- клопіт. )

Третьою групою діалектної лексики є семантичні діалектизми, тобто слова, які мають інше, ніж у літературній мові, значення (куля -- милиця, бук -- палиця, обруч -- поряд, пасія -- гнів, чудно -- незручно, під -- горище. ).

Розрізняють також діалектизми фонетичні (хтіти -- “хотіти”, свеї -- “своєї”, шкахва -- “шафа”, кождий -- “кожний”) і граматичні (баче -- “бачить”, дасиш -- “даси”, к столу -- “до столу”).

Діалектизми не входять до складу літературної мови. Письменники звертаються до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украплення діалектизмів у художньому тексті має бути помірним і стилістично виправданим. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у науковому та офіційно-діловому стилях.

У діалектних словниках зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють Лише ті слова, яких немає в літературній мові або які мають семантичні відмінності порівняно з такими самими словами літературної мови. Серед словників української діалектної лексики можна назвати "Словник бойківських говорів" М.Й. Онишкевича (К., 1984), "Словник полтавських говорів" B.C. Ващенка (Харків, 1960), "Словник поліських говорів" П.С. Лисенка (К., 1974), "Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини" в 4-х томах В.А. Чабаненка (Запоріжжя, 1992), "Гуцульські говірки: Короткий словник" за редакцією Я. Закревської (Львів, 1997) та ін.