- •2.Прикладні.
- •3. Лесика української мови з погляду її походження. Етимолгічні словники. Словники іншомовних слів.
- •Група успадкованих слів української мови
- •4. Запозичення із неслов’янських мов:
- •4. Активна і пасивна лексика української мови. Історичні словники
- •5. Слово і його лексичне значення. Лексичне значення і поняття. Основні типи лексичних значень сова.
- •6. Багатозначність слів. Джерела багатозначності. Переносне вживання слова. Зміни в семантичній структурі слова.
- •7. Тлумачні словники української мови
- •8. Антоніми, їх типи і використання в мовленні. Словники антонімів.
- •9. Омоніми, їх типи і використання у мовленні. Словники омонімів.
- •10 . Пароніми в системі української мови. Словники паронімів.
- •11. Синоніми, їх типи та використання в мовленні. Словники синонімів.
- •12. Фразеологізми і їх ознаки. Семантична структура і класифікація фразеологічних одиниць. Фразеологічні словники.
- •13. Діалектизми в складі української лексики. Діалектні словники.
- •14. Діалектизми, їх типи і використання в літературній мові. Діалектні слвники.
- •15. Неологізми в складі країнської лексики.
- •16. Словники мови письменників
- •§ 2. Слова вносяться до реєстру Словника за абеткою.
- •§ 4. При відмінюваних іменниках наводиться (скорочено або повністю) форма родового відмінка однини (батяр, -а; самосмерть, -і).
- •17. Фонетичне і граматичне освоєння слів іншомовного походження.
- •18. Правопис слів іншомовного походження.
- •19. Терміни в складі української лексики.
- •20. Стильова диференціація української лексики.
- •21. Функціональні стилі сулм.
- •1)Розмовно-побутовий стиль.
- •22. Принципи української орфографії. Історія українського правопису (1929, 1933, 1960, 1990, 1999).
- •23. Аспекти вивчення людської мови. Фонема та її функції. Звукові вияви фонем.
- •24. Принципи складоподілу. Типи складів в українській мові.
- •25. Приголосні фонеми української мови і їх класифікація.
- •26. Голосні звуки української мови і їх класифікація.
- •3)За способом творення
- •27. Зміни звуків у мовному потоці. Асиміляція приголосних.
- •28. Довгі приголосні звуки в українській мові й умови їх виникнення. Питання про довгі приголосні фонеми.
- •1)Подовжені приголосні і позначення їх
- •2)Подовжені м'які приголосні
- •3)Подвоєння букв внаслідок збігу
- •4)Написання нн в прикметниках і похідних словах
- •5)Подвоєння букв в іншомовних словах
- •29. Позиційні та історичні чергування голосних.
- •30. Позиційні та історичні чергування приголосних.
- •31. Орфоепічні норми української літературної мови. Типові порушення норм вимови голосних і приголосних звуків.
- •32. Граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Засоби вираження граматичних значень.
- •33. Принципи класифікації слів на частини мови.
- •34. Морфологічні парадигми, їх типи.
- •56. Поділ дієслів на дієвідміни за основою інфінітива та формами теперішнього часу. Атематичні дієслова.
- •57 .Категорія способу дієслова. Творення форм наказового способу.
- •58 . Категорія часу дієслова. Творення часових форм.
- •Теперішній відносний:
- •60. Дієслівна категорія перехідності/неперехідності
- •61. Погляди лінгвістів на дієприкметник і його місце в системі мови. Активні і пасивні дієприкметники, їх творення і вживання.
- •62. Погляди вчених на дієприслівник і його місце в системі частин мови. Творення дієприслівників.
- •63. Прислівник як частина мови. Розряди прислівників за значенням і походженням.
- •64. Прийменник як частина мови. Групи прийменників за походженням і будовою. Погляди вчених на частиномовний статус прийменника.
- •65. Сполучник як частина мови. Сурядні і підрядні сполучники, їх різновиди. Сполучники і сполучні слова, критерії їх розмежування.
- •66.Частка як частина мови . Класифікація часток.
- •67. Вигук як частина мови. Звуконаслідувальні слова.
- •68 . Дериватологія і її місце в системі науки про мову. Морфологічні і неморфологічні способи словотворення в укр.Мові.
- •69. Львівська дериватологічна школа. Внесок Ковалика у розвиток укр..Дерив.
- •70. Історичні зміни в морфемній будові слова та їх наслідки.
- •71. Морфемна будова слова. Характеристика кореня і афікса.
- •72. Поняття морфеми і морфа. Аломорф і варіант морфеми.
- •73. Словотвірна і морфемна будови слова.
- •74. Словотвірне значення і його типи; мутаційне, модифікаційне, транспозиційне.
- •75. Словосполучення як синтаксична одиниця. Питання про обсяг поняття «словосполучення». Класифікація словосполучень.
- •77. Підрядний зв'язок і ого різновиди.
- •76. Способи синтаксичного зв’язку між компонентами підярідних словосполучень:
- •78. Речення як синтаксична одиниця, його ознаки. Аспекти вивчення.
- •79. Предикативність та інтонація завершеності
- •82. Типи простих речень за значенням і будовою.
- •83. Граматична основа двоскладного речення. Структурні типи підметів і способи їх морфологічного вираження.
- •85.Складений іменний присудок і способи його вираження
- •87. Узгоджені і неузгоджені означення. Способи їх морологічного вираження. Критерії розмежування неузгоджених означень і непрямих додатків.
- •89. Розряди обставин за значенням і способи їх морфологічного вираження.
- •91. Речення з однорідними членами. Проблема однорідних присудків.
- •92.Речення зі вставними і вставленими конструкціями і їх структура.
- •93. Звертання у складі речення. Трактування синтаксичних функцій вокатива.
- •94. Односкладні речення і їх класифікація.
- •95. Складне речення. Особливості будови його предикативних частин. Класифікація складних речень.
- •96. Складні речення з різними видами зв’язку.
- •97. Складносурядні речення і їх різновиди..
- •98. Принципи класифікації складнопідрядних речень (логіко-граматична, формально-граматична і структурно-семантична).
- •100. Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними.
- •101. Складнопідрядні речення з підрядними обставинними.
7. Тлумачні словники української мови
Тлумачні словники мають на меті роз'яснити значення і показати використання слів сучасної української мови. Найвищим досягненням української лексикографії вважається одинадцятитомний "Словник української мови" (1971-1980). Він містить близько 135 тис. слів .Статті цього словника містять докладну інформацію про значення, граматичні характеристики, стилістичне забарвлення слів, а також приклади використання слів у літературній мові. У словникових статтях розкривається значення слів, дається їхня граматична та стилістична характеристика.
Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. В. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002.
Це перший однотомний реєстрово-гніздовий словник, що налічує близько 170 000 слів та словосполучень, який увібрав кращі надбання української лексикографії 20 ст.. крім загальновживаної лексики, у словнику наводиться основна термінологія (номенклатура) сучасної науки і техніки, а також слова, що визначають явища та реалії виробничого, культурного й побутового життя українського народу.
Є такі тлумачні словники української мови: "Словник української мови" АН в 11 томах (К., 1970--1980), "Новий словник української мови" у 4 томах В. Яременка й О. Сліпушко (К., 1998), "Короткий тлумачний словник української мови" за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1979; друге видання за редакцією Д.Г. Гринчишина, 1988). Першим тлумачним словником сучасної української мови (він одночасно є й перекладним) слід вважати "Словарь української мови" у 4-х томах за редакцією Б. Грінченка (К., 1907--1909; останнє видання 1996--1997) -- видатна пам'ятка української лексикографії.
Новим для тлумачних словників введення:
слів та дефініцій, що через політичну кон’юнктуру зникли свого часу з літературної мови;
енциклопедичних довідок до деяких статей;
6.так званої пониженої, жаргонної та іншої лексики.
Пояснюючи значення слів, тлумачні словники зазвичай застосовують елементи енциклопедизму, особливо етнографічної та термінологічної лексики.
8. Антоніми, їх типи і використання в мовленні. Словники антонімів.
Антоніми - це слова з прямо протилежним значенням (чорний - білий, ніч - день, добре - погано).
В антонімічні пари об'єднуються слова з протилежними значеннями, що мають якусь лексичну спільність: теплий - холодний (тепло), швидкий - повільний (швидкість), глибокий - мілкий (глибина).
Антоніми бувають виражені такими частинами мови, як іменник (добро - зло), прикметник (швидкий - повільний), займенник (всі - ніхто), дієслово (іти - стояти), прислівник (високо - низько), прийменник (під - над, від - до).
На використанні антонімів побудована така стилістична фігура, як антитеза (від гр.antithesis - протилежність) - зіставлення фактів, явищ, подій та думок з метою їх виділення: І я іду, і падаю, і знову.
Багатозначні слова можуть мати кілька антонімів (для кожного із значень) напр. Тихий спів-дзвінкий спів, тиха течія- стрімка течія. І тд.
Такі антоніми називають контекстуальними.
В антонімічні відношення можуть вступати не тільки слова, але й фразеологізми ( увечері- - серед білого дня).
Антоніми широко використовуються в худжній літературі як стилістичні засоби. З них твориться стилістична фігура антитеза. Це зіставлення протилежних образів, думок, явищ, в резуьтаті якого виникає контраст, протиставлення. Антитеза увиразнює текст, робить його чіткішим, образнішим. ( тінь чорна стрімко падає вниз – то білий голуб так злітає вгору)
Письменники використовують антоніми у назвах творів: і мертвим і живим)
Антоніми часто трапляються в народній творчості (на чорній землі білий хліб родить).
Інколи між антонімами стоїть середнє, проміжне значення – мезонім ( початок-середина – кінець).
Антоніми можуть бути різнокореневі. Такі антоніми називають власне лексичними. Серед них частіше спостерігаються прикметники, іменники, дієслова та ін.
Однокореневі антоніми (воля-неволя) називають лексико-граматичними. Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів.
СЛОВНИКИ АНТОНІМІВ. У цих словниках наводяться і тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вживання в суцільному тексті. Так, зокрема, за цими принципами укладені "Словник антонімів" української мови Л.М. Полюги (Київ, 1987) і словники антонімів російської мови Л.О. Введенської (Ростов-на-Дону, 1982), М.П. Колесникова (Тбілісі, 1972), М.Р. Львова (М., 1988) та англійської мови В.Н. Коміссарова (М., 1964).