87. Узгоджені і неузгоджені означення. Способи їх морологічного вираження. Критерії розмежування неузгоджених означень і непрямих додатків.

Означення - другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета і синтаксично залежить від іменника. (за Шульжуком).

Академічний синтаксис : « Означенням називається синтаксично залежний від іменника, займенника чи будь-якого субстантивованого слова або виразу другорядний член речення, який узгоджується з означуваним словом у відмінку, а також, здебільшого, у числі й роді або пов’язується з ним зв’язком керування чи, зрідка, прилягання.»

За способом морфологічного вираження поділяються на

• Морфологізовані – виражені прикметниками, порядковими числівниками, займенниками прикметникового зразка, дієєприкметниками – виступають в ролі узгоджених означень.

• Неморфологізовані – виражені іменниками у різних відмінкових формах, інфінітивом тощо – поєднані з означуваним словом зв’язком керування чи прилягання – неузгоджені означення.

Узгоджені означення.

• прикметник, що узгоджується з означуваним іменником у роді, числі і відмінку А з моря вітер дме гарячий, нетерпеливий.

• Займенники прикметникової форми, дієприкметники, порядкові і кількісні числівники: Ніби хмари облягли наше життя

• Прикметникові та дієприкметникові звороти: Місяць, закоханий в ніч чарівну,

сяє щасливий і світе…

Не є узгодженими означеннями прикметники та їх еквіваленти, що є складовими фразеологічного чи стійкого синтаксичного словосполучення, напр: ахілесова п’ята, злий геній, танталові муки….Вони виконують роль єдиного члена речення. Неузгоджені означення:

• Форма родового відмінка керованого іменника: Вікна школи горіли вогнями.

У цих садах, в сонатах солов’їв він чує тихі кроки браконьєра.

• Синтаксично неподільними словосполученнями: дівчина з синіми очима, людина середнього віку, хлопець сильної волі тощо.

• Формами непрямих відмінків із прийменниками, передусім із прийменником з (із) у родовому та орудному відмінку; рідше ф-ють неузгоджені означення з прийменниками від, до, без, під, між тощо: Над берегом висів солоний туман од дрібних бризків. На землі безладно розкидано бляшанки з-під варення.

• Інфінітивом, дієприслівником, прислівником :

Хлопець не може оператись бажанню глянути у вікно.

Спочатку в мене була думка відмовитись.

!!! Для розмежування неузгоджених означень і додатків, передусім виражених формою родового відмінка, використовують синонімічні перетворення: заміну неузгодженого означення узгодженим (книга батька – батькова книга, плаття дочки – доччине плаття, сік берези – березовий сік) – для визначення означення; трансформацію неузгодженого означення в підмет, а означуваного слова в присудок (шум лісу – ліс шумить, радість батька – батько радіє) – додаток.

88. ДОДАТОК І ЙОГО РІЗНОВИДИ. СПОСОБИ МОРФОЛОГІЧНОГО ВИРАЖЕННЯ ПРЯМИХ І НЕПРЯМИХ ДОДАТКІВ. КРИТЕРІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ ДОДАТКІВ І ОБСТАВИН.

Додаток – другорядний член речення, що позначає предмет, на який спрямовані чи якого стосуються дія, процес, стан, ознака. Найвиразнішою семантичною ознакою додатка є його предметне (об’єктне) значення, в якому реалізуються часткові значення власне об’єкта дії (читати книгу, співати пісню, слухати музику), адресата дії (подарувати товаришеві, принести батькові), знаряддя дії (писати ручкою, везти машиною).

Засоби вираження додатка зумовлені притаманними йому значеннями предметності. Додаток, як і підмет, виражається іменником та субстантивованими словами і сполуками слів. Опорними словами є дієслова (побачити море, зустрітися з товаришем), іменники (слухання музики, радість за брата), прикметники (схильний до музики, уважний до людей), прислівники та слова категорії стану (йому весело, нам зрозуміло).

Прямий додаток.

Це додаток, що означає предмет, на який безпосередньо переходить дія. Реалізується лише при перехідних дієсловах, конкретизуючи їх значення: Снігом віконечко наше забило.

З урахуванням семантики перехідних дієслів та залежного компонента виділяють кілька різновидів прямого додатка:

- додаток, що означає предмет, на який дія переходить повністю, переводячи його до іншого стану ( опорними є дієслова бити, ламати, прати, гризти, мочити, косити, пояснювати, білити, жати тощо) : Вечірній обрій опустив завісу.

- додаток, що означає предмет, який є наслідком відповідної дії (опорними словами є дієслова писати, будувати, зводити, скликати, створити, відкрити, сформувати тощо):

Дві скелі створили печеру.

- додаток, який конкретизує значення опорного дієслова, виконуючи з’ясувальну функцію (у ролі опорних виступають дієслова слухати, чути, бачити, розуміти, ненавидіти, визначати, уявляти, вітати, дивувати тощо): Своєю майстерністю дивує навіть професіоналів.

- додаток, який поєднується з обмеженою групою безособових дієслів фізичного стану в односкладному безособовому реченні (лихоманити, морозити, тіпати, нудити, трясти, трусити тощо): Платона лихоманило і заливало потом.

ОСНОВНИЙ СПОСІБ ВИРАЖЕННЯ ПРЯМОГО ДОДАТКА – З.В. без прийменника.

Прямий додаток у двох випадках може виражатись і Р.В. без прийменника:

1) за наявності при перехідному дієслові заперечної частки НЕ: Я не люблю ненависті в собі.

2) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину:

Я золота в сонця візьму, блакиту морського попросим позичить русалку саму…

Дуплексив – члени речення з подвійним синтаксичним зв’язком : Ми побачили його веселим.

Непрямий додаток.

Це додаток, що означає предмет, на який дія переважно не переходить безпосередньо. В окремих випадках непрямий додаток, залежачи від неперехідного дієслова, може означати предмет, на який безпосередньо поширюється дія: завідувати школю, управляти філією.

Непрямий безприйменниковий додаток.

• Р. в. без прийменника: Любові й щастя хочеться людині.

• Д. в. без прийменника: поему він присвячував народу.

• О. в. без прийменника: Красу природи треба розуміти серцем..

Непрямий прийменниковий додаток.

• Р. в. з прийм. : подарував для тебе

• З. в. з прийм. : вір у майбутнє

• О. в. з прийм. : вітер з гаєм розмовляє.

• Інфінітив – неморфологізований додаток: Дочка вечерять подає.

Прийменникові конструкції часто функціонують і як обставини. Для диференціації цих членів речення використовують логічні питання, морфологічне вираження головного і залежного компонентів, їхнє лексичне значення, можливість заміни одних компонентів іншими тощо.