78. Речення як синтаксична одиниця, його ознаки. Аспекти вивчення.

Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування. Речення - основна одиниця синтаксису. Речення - комунікативна одиниця (від лат. сommunicatio- спілкування, передача інформації). Є до 700визначень реч.

Основними ознаками

• Одиниця спілкування. У реч.формується і висл.думка, почуття, волевиявлення.

• Смислова і інтонаційна завершеність, +інтон.оформлення, що робить реч.цілісне на сприйняття на слух, а на письмі поз.відповідними розділовими знаками.

• Реч.має певну граматичну організацію і граматичне вираження членів реч.

• Модальність (пов’язана з граматичним способом). Об’єктивна модальність – через граматичне зн.часу, способу, особи.Передає реальні, ірреальні події. Обовязкова для всіх реч. Суб’єктивна модальність – передає ставлення мовця до висл.думки, мод.словами, частками. (мабуть,… = суб’єкт.+об’єкт.мод.) Суб.мод.=розповідне, бажальне, спонук., питальне, гіпотетичне (сьогодні буде…), переповідна (а він…..)

• Час (зараз ми пишемо – реальні/ учора…. – відносний)

• речення є предикативність.

79. Предикативність та інтонація завершеності

Предикативність (від лат. рraedicatio - стверджене, сказане, висловлене) - це віднесеність змісту речення до об'єктивної дійсності. Предикативність властива будь-якому реченню і виявляється в ознаках часу, особи, а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні). Інтонація завершеності оформлює речення як цілу синтаксичну одиницю.

ПРЕДИКАЦІЯ – позначення певних властивостей і дій предмета, віднесення даного мовного змісту до певного часу і способу. Напр., Студент читає книжку (позначення дії, яку виконує студент, є предикацією).

Саме внаслідок граматичного зв’язку між підметом і присудком у формі предикації виникає синтаксична конструкція як така. У предикації підмет узгоджується із своїм синтаксичним протичленом, дістає додаткове визначення у граматичному плані і посідає не автономне, а конкретне, визначене своїми синтаксичними функціями, місце у граматичній моделі речення.

ПРЕДИКАТИВНІСТЬ – це граматичний зв’язок “підмет-присудок” у формі предикації, який із двох статичних, ізольованих понять творить певну комунікативну структуру. Єдність цієї структури закріплюється системою граматичних формантів, за якими, в свою чергу, стоять відповідні синтаксичні чи морфологічні категорії. Предикативність речення реалізується, як правило, у формі дієслівності. Предикативність – категорія загальніша, ніж дієслівність, адже бувають речення безприсудкові: (Неділя. Небо. Вітер. Дзвони. (В.Сосюра).

АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ:

o формально-граматичний: суто за формальним аспектом. Прості/складні, одно/двоскладні. Односкладні – це тип простого реч., організаційним центром якого є один головний чл..реч.-пдмет/присудок.

1)Речення у якому головний член співвідноситься з підметом – НАЗИВНЕ.

2)Реч., у якому голо.чл. співвідноситься з присудком (особові/безособові) = дієслівні – це

- особові (озн-ос (1/2ос. Одн/мн.), неон.-ос(3ос.мн.), уз.-ос.(2ос.одн.) та

- не особові (безос.(форми на –но/-то+ «воно» ,Інфінітивні – словами серця не обманути.)

менні – це

- номінативні (гол.чл.-підмет, який виражається у Н.в одн.або мн.( Листопад), об’єднані ознакою буттєвості),

- генітивні (гол.чл. – ім..у Р.в. = А книжок!!! , об’єднані ознакою кількості).,

- вокативні (Кл.в., Петре! Іди сюди!).

o семантико-граматичний: Вихованець дав поштовх до розвитку цього аспекту. Утворився у 2й пол..20ст., викликаний практичною потребою. Реч.оцінюється не з погляду структури, а з семантичного погляду. Структура реч.формується відповідними компонентами. Компоненти- Синтаксеми – це мінімальна (неподільна на синтаксичні одиниці нижчого рангу) синтаксична одиниця, компонент синтаксичної структури речення. Синтаксема виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій. На відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних зв’язків (а отже, стосуються формально-синтаксичної структури речення), синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності. Координація – зв'язок підмета і присудка, не можна сказати, що 1 компонент важливіший за ін. Валентність – це сполучуваність (дієслова рузу найбільшу сполучув.мають).

СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ПРЕДИКАТІВ:

предикати дії-дія в широкому значенні, велике відкриття позицій у простому реч.

стану-дієслово з станом – веселитись, нудитись, весело, сумно.

Предикати процесу-передають ознаку у її встановленні-дерева зеленіють.

Локативні предикати-дія, яка буде стосуватись якогось місця-листя опадає.

Предикат якості-якісна характеристика предиката-дівчина гарна.

Предкат кількості-роблять вказівку на кількість-їх десятеро.

o Комунікативний – спрямований у сферу мовлення, пов’язаний з актуальним членуванням реч. Реч.оцінюємо як ціле, неподільне. Засоби оцінюванняреч.:інтонація, порядок слів, розмежування реч.на тему (вже відома інфо) і рему (засвідчує щось нове). Завжди повинна бути бути рема, а тема факультативно. Важливий порядок слів- трава зелена=двоскладне/зелена трава=односкладне. Комунікативний аспект пов'язаний з наративністю - - відношення тексту до певної мовленнєвої ситуації.

 За метою повідомлення: РОЗПОВІДНЕ/ПИТАЛЬНЕ (влане-питальні- обов’язкова відповідь, 1)загально-питальні- відполвідь «так»/«ні», 2)частково-питальні-поширена відповідь. питально-риторичні- не прогнозують відповідь. питально-спонукальні- А чи не погововорити нам…?/СПОНУКАЛЬНЕ (за доп.інтонації, лексико-грамат.засоби – частки, форми наказ.спосову).

 За модальнісю: СТВЕРДЖУВАЛЬНІ/ЗАПЕРЕЧНІ (загально-заперечні=заперечується присудок, або гол.члю реч., перед я чким стоїть частка «не», частково заперечні=заперечуються другорядні чл..реч.).

 За інтонацією: ОКЛИЧНІ/НЕОКЛИЧНІ.