
- •2.Прикладні.
- •3. Лесика української мови з погляду її походження. Етимолгічні словники. Словники іншомовних слів.
- •Група успадкованих слів української мови
- •4. Запозичення із неслов’янських мов:
- •4. Активна і пасивна лексика української мови. Історичні словники
- •5. Слово і його лексичне значення. Лексичне значення і поняття. Основні типи лексичних значень сова.
- •6. Багатозначність слів. Джерела багатозначності. Переносне вживання слова. Зміни в семантичній структурі слова.
- •7. Тлумачні словники української мови
- •8. Антоніми, їх типи і використання в мовленні. Словники антонімів.
- •9. Омоніми, їх типи і використання у мовленні. Словники омонімів.
- •10 . Пароніми в системі української мови. Словники паронімів.
- •11. Синоніми, їх типи та використання в мовленні. Словники синонімів.
- •12. Фразеологізми і їх ознаки. Семантична структура і класифікація фразеологічних одиниць. Фразеологічні словники.
- •13. Діалектизми в складі української лексики. Діалектні словники.
- •14. Діалектизми, їх типи і використання в літературній мові. Діалектні слвники.
- •15. Неологізми в складі країнської лексики.
- •16. Словники мови письменників
- •§ 2. Слова вносяться до реєстру Словника за абеткою.
- •§ 4. При відмінюваних іменниках наводиться (скорочено або повністю) форма родового відмінка однини (батяр, -а; самосмерть, -і).
- •17. Фонетичне і граматичне освоєння слів іншомовного походження.
- •18. Правопис слів іншомовного походження.
- •19. Терміни в складі української лексики.
- •20. Стильова диференціація української лексики.
- •21. Функціональні стилі сулм.
- •1)Розмовно-побутовий стиль.
- •22. Принципи української орфографії. Історія українського правопису (1929, 1933, 1960, 1990, 1999).
- •23. Аспекти вивчення людської мови. Фонема та її функції. Звукові вияви фонем.
- •24. Принципи складоподілу. Типи складів в українській мові.
- •25. Приголосні фонеми української мови і їх класифікація.
- •26. Голосні звуки української мови і їх класифікація.
- •3)За способом творення
- •27. Зміни звуків у мовному потоці. Асиміляція приголосних.
- •28. Довгі приголосні звуки в українській мові й умови їх виникнення. Питання про довгі приголосні фонеми.
- •1)Подовжені приголосні і позначення їх
- •2)Подовжені м'які приголосні
- •3)Подвоєння букв внаслідок збігу
- •4)Написання нн в прикметниках і похідних словах
- •5)Подвоєння букв в іншомовних словах
- •29. Позиційні та історичні чергування голосних.
- •30. Позиційні та історичні чергування приголосних.
- •31. Орфоепічні норми української літературної мови. Типові порушення норм вимови голосних і приголосних звуків.
- •32. Граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Засоби вираження граматичних значень.
- •33. Принципи класифікації слів на частини мови.
- •34. Морфологічні парадигми, їх типи.
- •56. Поділ дієслів на дієвідміни за основою інфінітива та формами теперішнього часу. Атематичні дієслова.
- •57 .Категорія способу дієслова. Творення форм наказового способу.
- •58 . Категорія часу дієслова. Творення часових форм.
- •Теперішній відносний:
- •60. Дієслівна категорія перехідності/неперехідності
- •61. Погляди лінгвістів на дієприкметник і його місце в системі мови. Активні і пасивні дієприкметники, їх творення і вживання.
- •62. Погляди вчених на дієприслівник і його місце в системі частин мови. Творення дієприслівників.
- •63. Прислівник як частина мови. Розряди прислівників за значенням і походженням.
- •64. Прийменник як частина мови. Групи прийменників за походженням і будовою. Погляди вчених на частиномовний статус прийменника.
- •65. Сполучник як частина мови. Сурядні і підрядні сполучники, їх різновиди. Сполучники і сполучні слова, критерії їх розмежування.
- •66.Частка як частина мови . Класифікація часток.
- •67. Вигук як частина мови. Звуконаслідувальні слова.
- •68 . Дериватологія і її місце в системі науки про мову. Морфологічні і неморфологічні способи словотворення в укр.Мові.
- •69. Львівська дериватологічна школа. Внесок Ковалика у розвиток укр..Дерив.
- •70. Історичні зміни в морфемній будові слова та їх наслідки.
- •71. Морфемна будова слова. Характеристика кореня і афікса.
- •72. Поняття морфеми і морфа. Аломорф і варіант морфеми.
- •73. Словотвірна і морфемна будови слова.
- •74. Словотвірне значення і його типи; мутаційне, модифікаційне, транспозиційне.
- •75. Словосполучення як синтаксична одиниця. Питання про обсяг поняття «словосполучення». Класифікація словосполучень.
- •77. Підрядний зв'язок і ого різновиди.
- •76. Способи синтаксичного зв’язку між компонентами підярідних словосполучень:
- •78. Речення як синтаксична одиниця, його ознаки. Аспекти вивчення.
- •79. Предикативність та інтонація завершеності
- •82. Типи простих речень за значенням і будовою.
- •83. Граматична основа двоскладного речення. Структурні типи підметів і способи їх морфологічного вираження.
- •85.Складений іменний присудок і способи його вираження
- •87. Узгоджені і неузгоджені означення. Способи їх морологічного вираження. Критерії розмежування неузгоджених означень і непрямих додатків.
- •89. Розряди обставин за значенням і способи їх морфологічного вираження.
- •91. Речення з однорідними членами. Проблема однорідних присудків.
- •92.Речення зі вставними і вставленими конструкціями і їх структура.
- •93. Звертання у складі речення. Трактування синтаксичних функцій вокатива.
- •94. Односкладні речення і їх класифікація.
- •95. Складне речення. Особливості будови його предикативних частин. Класифікація складних речень.
- •96. Складні речення з різними видами зв’язку.
- •97. Складносурядні речення і їх різновиди..
- •98. Принципи класифікації складнопідрядних речень (логіко-граматична, формально-граматична і структурно-семантична).
- •100. Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними.
- •101. Складнопідрядні речення з підрядними обставинними.
74. Словотвірне значення і його типи; мутаційне, модифікаційне, транспозиційне.
В основі словотвірного значення нежить співвідношення між похідним і твірним словом. Твірне слово (твірна база) – це слово, яке є основою для творення іншого(похідного). Це таке слово чи словосполучення, яке формує семантику похідного слова і твірну основу. (чорне море-чорноморський). (Ліс-лісовий-лісовик)
Твірна основа - одна частина мовознавців – що вона визн.у похідному слові, що це частина похідного слова, яка залишається в ньому після відкидання суфікса і префікса. (це за Клименком, синхронний підхід до визн.основи). Другі вв., що основа формується на діахронному, тобто основа виділяється в твірній базі. Підходять з механізму слова.
Словотворчий формант – це сукупність засобів, що беруть участь у творенні нового слова. Прибережний – при…+н(ий)+зміна наголосу = це словотворчі форманти слова прибережний.
Словотворча морфема + словотворчий формант = нове слово.
Словотвірний ланцюжок- це ряд слів, кожне з наступних якого є похідним для попереднього. (закон – закон/ний---законн/ість)
Словотвірне гніздо – це сукупність спільнокореневих слів, розміщених відповідно до послідовності їх творення: (солон (головне від якого утворились) солоність, солоно, солонина (від солонини – солонинний), солончак ( від солончак – солончаковий).
Словотвірний тип (модельний тип) - це сукупність різнокореневих слів, утворених одним способом з використанням одного словотворчого афікса. (березовий, вербовий, липовий – утворенні від іменникових твірних основ = берез-а.., за допомогою суф. -ов.)
Відповідно до семантичних функцій афіксів виділяють 3 типи словотворчих значень:
• МОДИФІКАЦІЙНІ – такі значення похідних слів, які відрізняються від значення твірного слова лише стилістичними відтінками. Формується приєднанням до твірної основи модифікаційного афікса. До мод.значень нлежать іменники: збірності (студентство), недорослості (хлоп»я), зменшеності (коліща), збільшеності (вітрище), одиничності (картоплина), жіночності (студентка, вчителька).
• МУТАЦІЙНІ – такі значення, які відрізняються від значення твірного понятійним компонентом. Вносить зовсім нову інформацію в значення твірної основи, формуючи нове поняття. Мрійник мандрівник = носій процесуальної ознаки. Розумник, дурник = носій ознаки.
• ТРАНСПОЗИЦІЙНЕ = таке значення похідного слова, яке відрізн.від значення твірного слова не номінативним, а частиномовним компонентом. Це означає, що трасп.зн.переводить твірне слово в іншу частину мови, не міняючи його лексичного значення. Читання, ходіння, писання = дія за значенням = читати, ходити, писати.
В реченні виконує різні функції: гордість, жвавість = опредмечена ознака.
Синтаксична деривація – творення похідних слів із транспозиційним значенням.
Синтаксичні деривати – похідні слова.
75. Словосполучення як синтаксична одиниця. Питання про обсяг поняття «словосполучення». Класифікація словосполучень.
Термін синтаксис походить від гр. слова syntaxis, що в перекладі означає “побудова”, “поєднання”, “сполучення”, “порядок”, “складання”, “впорядкування”. Уперше слово “синтаксис” було вжито ще у ІІІ ст. до н. е. грецькими філософами. Синтаксис української мови особливо активно почав розвиватися у 70 – 80-х рр. ХХ ст., очолюваний відділом теоретичної граматики української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні, а з 90-х рр. Інституту української мови НАН України. До фундаментальних належать праці О.С. Мельничука, І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, В.М. Русанівського, С.Я. Єрмоленко, П.С. Дудика, І.І. Слинька, Н.Л. Іваницької, А.П. Загнітка та ін. із семантико-синтаксичного та функціонального синтаксису. У науці останнім часом синтаксичні одиниці розглядаються не лише на формально-граматичному рівні, а й на семантико-синтаксичному та функціонально-комунікативному.
Синтаксис – система синт.одиниць, розділ мовозн., вивч.словосп.і реч. Пов'язаний з морфологією (бо враховує грам.форми і категорії), лексикологією (лекс.зн.), стилістикою, орфоепічними вимогами (ритмомелодика зокрема). Предмет синтаксису – синт.явища. Об’єкт-не має однозначних поглядів, до сер.20ст.основн.одиницею синтаксису – речення. Додано пізніше + словосполучення. Сьогодні ще + мінімальна синт.одиниця.
Синтаксичний зв'язок – це поняття по різному проявляється до одиниць. Виділяють за напрямом залежності між син такс.одиницями, тому 3 типи зв’язку:
• Предикативний – лише для РЕЧЕННЯ. Між підметом і присудком. Двостороння скерованість, координація між підм.і присудком. (узгоджуються між собою)