1. Група успадкованих слів української мови

   • Спільнослов’янські слова (праслов’янська лексика)

   • Спільносхіднослов’янські слова з’явились, коли сх-слов. племена увійшли до Київської русі)

   • Власне українські слова ( в процесі формування і розвитку укр. мови на базі діалектів протоукраїнських племен)

2. старослов’янізми в укр. мові (слова, засвоєні із старослов’янської мови, якою користувалися як літературною майже всі слов’яни)

3. запозичення із слов’янських мов ( запозичення з лексики споріднених сов’янських мов)

• з російської (часто через калькування)

• з білоруської

• з польської

• з чеської

4. Запозичення із неслов’янських мов:

• грецизми

• латинізми

• тюркізми

• германізми

• з французької мови

• англіцизми

• з голландської мови

• з італійської мови

• окремі слова з іспанської (ананас), румунської (бринза), угорської (гуляш), португальської (кобра), ісландської (гейзер), норвезької (акула), фінської (пельмені), арабської (атлас), іранської (караван), китайської (чай)

5. інтернаціоналізми (європеїзми) - міжнародні міжнаціональні сова, які вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і разом з тим зберігають подібність звучання й тотожність значення. Переважно з науки, культури, політики, мистецтва ( філософія, школа, опера, лірика, фінанси)

4. Активна і пасивна лексика української мови. Історичні словники

Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії.

Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.

Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солодкий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни.

Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

Серед неологізмів в українській мові зараз є такі слова як геном, клонування, клон, менеджмент, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер.

Кожне слово на час своєї появи було неологізмом. Наприклад, свого часу слова метрополітен, космодром, телебачення, місяцехід були неологізмами. Проте тепер ці слова стали звичайними і до неологізмів їх більше не зараховують.

Поряд із звичайними є семантичні неологізми — слова, що раніше існували у мові, проте з часом набули інших значень. Наприклад народний депутат.

Нові неологізми творяться за наявними у мові моделями. Так, за зразком біологія, геологія, зоологія утворилися слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія... За зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера і так далі.

Є також і авторські словотвори. Наприклад вірш Івана Драча: бабусенція.

Авторські або індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській літературі.

Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.

Деякі зі створених письменниками неологізмів увійшли до загальновживаних слів. Найбільше це стосується літераторів 19 століття і першої половини 20.

Порівняно нове явище у розвитку мов — абревіатури. Позитивною рисою цього виду лексики є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю букв чи звуків.

Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучасній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи.

За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П'ять:

1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець.

2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска

3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове.

4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний.

5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя).

В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою:

1) відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утримання» (І. Ле);

2) мовної характеристики особи, яка говорить, наприклад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький);

3) надання мові відтінку урочистості, схвильованої піднесеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина);

4) створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» (І. Котляревський).

Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в художніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «І була під Києвом січа велика. Стріли закрили сонце, а від тупоту копит, іржання коней і брязкоту заліза не чути було людського голосу. Ціла орда з ханом Отроком прийшла під Київ. Хоч як завзято натискали половці, хоч як підбадьорював їх Отрок, сам ідучи попереду й пускаючи стрілу за стрілою до руських панцирів, хоч бурею літав він з своїм бунчуком від одного крила війська до другого — але стояла Русь, мов стіни святої Софії. Половецькі стріли застрягали в руських кольчастих телягах, списи ламалися об щити непроступним муром» (Л. Мосендз). 

В історичних словниках подано лексику певного історичного періоду. Українська мова представлена "Історичним словником українського язика" Є. Тимченка (К., 1930—1932), "Словником староукраїнської мови XIV—XV ст." за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1977), "Словником української мови XVI — першої половини XVII ст." (вийшло шість випусків. — Львів, 1994—1999). Давньоруська лексика відображена в "Материалах для словаря древнерусского языка" в 3-х томах I.I. Срезневського (С.-Петербург, 1893—1903; перевиданий у 1958 p.). Найвідомішим у всьому світі є словник-гігант — Великий Оксфордський словник (A New English Dictionary on Historical Principles) у 20 томах (Оксфорд, 1884—1928), де пояснено 500 тисяч слів і наведено півтора мільйона ілюстрацій. Цей словник укладався 75 років великим колективом філологів. Такого ж обсягу досягає історичний словник німецької мови (Grimms deutsches Worterbuch).