
- •2.Прикладні.
- •3. Лесика української мови з погляду її походження. Етимолгічні словники. Словники іншомовних слів.
- •Група успадкованих слів української мови
- •4. Запозичення із неслов’янських мов:
- •4. Активна і пасивна лексика української мови. Історичні словники
- •5. Слово і його лексичне значення. Лексичне значення і поняття. Основні типи лексичних значень сова.
- •6. Багатозначність слів. Джерела багатозначності. Переносне вживання слова. Зміни в семантичній структурі слова.
- •7. Тлумачні словники української мови
- •8. Антоніми, їх типи і використання в мовленні. Словники антонімів.
- •9. Омоніми, їх типи і використання у мовленні. Словники омонімів.
- •10 . Пароніми в системі української мови. Словники паронімів.
- •11. Синоніми, їх типи та використання в мовленні. Словники синонімів.
- •12. Фразеологізми і їх ознаки. Семантична структура і класифікація фразеологічних одиниць. Фразеологічні словники.
- •13. Діалектизми в складі української лексики. Діалектні словники.
- •14. Діалектизми, їх типи і використання в літературній мові. Діалектні слвники.
- •15. Неологізми в складі країнської лексики.
- •16. Словники мови письменників
- •§ 2. Слова вносяться до реєстру Словника за абеткою.
- •§ 4. При відмінюваних іменниках наводиться (скорочено або повністю) форма родового відмінка однини (батяр, -а; самосмерть, -і).
- •17. Фонетичне і граматичне освоєння слів іншомовного походження.
- •18. Правопис слів іншомовного походження.
- •19. Терміни в складі української лексики.
- •20. Стильова диференціація української лексики.
- •21. Функціональні стилі сулм.
- •1)Розмовно-побутовий стиль.
- •22. Принципи української орфографії. Історія українського правопису (1929, 1933, 1960, 1990, 1999).
- •23. Аспекти вивчення людської мови. Фонема та її функції. Звукові вияви фонем.
- •24. Принципи складоподілу. Типи складів в українській мові.
- •25. Приголосні фонеми української мови і їх класифікація.
- •26. Голосні звуки української мови і їх класифікація.
- •3)За способом творення
- •27. Зміни звуків у мовному потоці. Асиміляція приголосних.
- •28. Довгі приголосні звуки в українській мові й умови їх виникнення. Питання про довгі приголосні фонеми.
- •1)Подовжені приголосні і позначення їх
- •2)Подовжені м'які приголосні
- •3)Подвоєння букв внаслідок збігу
- •4)Написання нн в прикметниках і похідних словах
- •5)Подвоєння букв в іншомовних словах
- •29. Позиційні та історичні чергування голосних.
- •30. Позиційні та історичні чергування приголосних.
- •31. Орфоепічні норми української літературної мови. Типові порушення норм вимови голосних і приголосних звуків.
- •32. Граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Засоби вираження граматичних значень.
- •33. Принципи класифікації слів на частини мови.
- •34. Морфологічні парадигми, їх типи.
- •56. Поділ дієслів на дієвідміни за основою інфінітива та формами теперішнього часу. Атематичні дієслова.
- •57 .Категорія способу дієслова. Творення форм наказового способу.
- •58 . Категорія часу дієслова. Творення часових форм.
- •Теперішній відносний:
- •60. Дієслівна категорія перехідності/неперехідності
- •61. Погляди лінгвістів на дієприкметник і його місце в системі мови. Активні і пасивні дієприкметники, їх творення і вживання.
- •62. Погляди вчених на дієприслівник і його місце в системі частин мови. Творення дієприслівників.
- •63. Прислівник як частина мови. Розряди прислівників за значенням і походженням.
- •64. Прийменник як частина мови. Групи прийменників за походженням і будовою. Погляди вчених на частиномовний статус прийменника.
- •65. Сполучник як частина мови. Сурядні і підрядні сполучники, їх різновиди. Сполучники і сполучні слова, критерії їх розмежування.
- •66.Частка як частина мови . Класифікація часток.
- •67. Вигук як частина мови. Звуконаслідувальні слова.
- •68 . Дериватологія і її місце в системі науки про мову. Морфологічні і неморфологічні способи словотворення в укр.Мові.
- •69. Львівська дериватологічна школа. Внесок Ковалика у розвиток укр..Дерив.
- •70. Історичні зміни в морфемній будові слова та їх наслідки.
- •71. Морфемна будова слова. Характеристика кореня і афікса.
- •72. Поняття морфеми і морфа. Аломорф і варіант морфеми.
- •73. Словотвірна і морфемна будови слова.
- •74. Словотвірне значення і його типи; мутаційне, модифікаційне, транспозиційне.
- •75. Словосполучення як синтаксична одиниця. Питання про обсяг поняття «словосполучення». Класифікація словосполучень.
- •77. Підрядний зв'язок і ого різновиди.
- •76. Способи синтаксичного зв’язку між компонентами підярідних словосполучень:
- •78. Речення як синтаксична одиниця, його ознаки. Аспекти вивчення.
- •79. Предикативність та інтонація завершеності
- •82. Типи простих речень за значенням і будовою.
- •83. Граматична основа двоскладного речення. Структурні типи підметів і способи їх морфологічного вираження.
- •85.Складений іменний присудок і способи його вираження
- •87. Узгоджені і неузгоджені означення. Способи їх морологічного вираження. Критерії розмежування неузгоджених означень і непрямих додатків.
- •89. Розряди обставин за значенням і способи їх морфологічного вираження.
- •91. Речення з однорідними членами. Проблема однорідних присудків.
- •92.Речення зі вставними і вставленими конструкціями і їх структура.
- •93. Звертання у складі речення. Трактування синтаксичних функцій вокатива.
- •94. Односкладні речення і їх класифікація.
- •95. Складне речення. Особливості будови його предикативних частин. Класифікація складних речень.
- •96. Складні речення з різними видами зв’язку.
- •97. Складносурядні речення і їх різновиди..
- •98. Принципи класифікації складнопідрядних речень (логіко-граматична, формально-граматична і структурно-семантична).
- •100. Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними.
- •101. Складнопідрядні речення з підрядними обставинними.
60. Дієслівна категорія перехідності/неперехідності
Це категорія, яка означає відношення між дією, суб’єктом і об’єктом.
Суб’єкт- це діяч, хто виконує дію: « Я сиджу і пишу», «По садках вітри гуляють»
Об’єкт – це той предмет у морфологічному значенні, на який спрямована дія: «Я (суб’єкт) бачив (дія) дивний сон(об’єкт)», «Я(суб’єкт) мию підлогу(об’єкт)»
Дія від суб’єкта спрямовується на об’єкт, і при цьому об’єкт може змінюватися або не змінюватися
Я мию підлогу
- об’єкт змінюється
Я варю борщ
Я слухаю пісню
- об’єкт не змінюється
Я дивлюся телевізор
Дієслова поділяються на: перехідні і неперехідні
Перехідні – це такі дієслова, які мають здатність керувати прямим додатком. Тобто дія спрямована безпосередньо на якийсь предмет. Прямий додаток :
іменник обо займенник у Зн.В. без прийменника: читаю книгу, слухаю пісню.
Іменник у Р.В. без прийменника, коли іменник позначає частину від цілого: купити солі, купити масла
Іменник у родовому відмінку без прийменника, але біля дієслова є заперечна частка «не»: не бачив вистави, не зустрів сестри
Іменник за значення стоїть у Зн.В., а за формою у Р.В.: підстругати олівця(кого?що?)- Р.В., але за значенням Зн.В.
Неперехідні – це такі дієслова, які не мають здатності керувати прямим додатком, тобто дія не переходить безпосередньо на об’єкт: їхати додому, їхати маршруткою, іхати годину. Їхати –не має прямого додатку, всі залежні слова будуть обставинами.
!!!!!Якщо у дієсловах є постфікс «ся» - то воно обов’язково неперехідне: сміятися, чесатися, втомлюватися.
61. Погляди лінгвістів на дієприкметник і його місце в системі мови. Активні і пасивні дієприкметники, їх творення і вживання.
Традиційна школа морфології, а саме Жовтобрюх, Кулик, Арполенко вважають, що дієприкметник – це форма дієслова.
Дуже детально вивчала дієприкметник Галина Гнатюк, у неї є праця «Дієприкметник УМ».
Кучеренко і Горпинич відносять дієприкметник до такої частини мови, як прикметник.
Дієприкметник — змінювана форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією, яку виконує предмет, або яка на нього спрямована. Д поєднує в собі граматичні особливості дієслова і прикметника.
Дієприкметник має такі граматичні категорії:
вид — доконаний і недоконаний, час — теперішній і минулий, стан –активний і пасивний, рід, число, відмінок.
Як і прикметник, дієприкметник змінюється за родами (підкреслений, підкреслена), числами (підкреслені — множина), відмінками (Н.: почорнілий; P.: почорнілого; Д.: почорнілому і т. д.); залежить від іменника (порівняйте: жовте листя; пожовтіле листя); у реченні виконує роль означення або присудка (Неподалік чорніє щойно зоране поле. Поле зоране вчасно.).
На відміну від прикметників, дієприкметники називають не постійну ознаку, а тимчасову, пов'язану з дією.
Дієприкметник разом із залежними від нього словами називається дієприкметниковим зворотом.
Дієприкметники поділяються на:
Активні: мають такі ознаки на морфемному рівні – суфікс «л»:помертвілий, погорілий, почорнілий.
Пасивні: мають суфікс «н», «ен», «т»: митий, сказаний, бажаний, привезений.
Морфологічні ознаки дієприкметника:
Властива категорія часу:
- теперішній: досліджувана
!!!!! ходячий, читаючий(хоча деякі мовознавці вважають, що в українській мові немає дієприкметників із суфіксом «уч, ач»)
- минулий: написаний, зроблений.
Категорія стану:
- Активний: суфікс «л»: посивілий, !!!!!!в УМ немає дієприкметників із суфіксом «уч, ач».
!!!!!Працюючий, висячий – не властиві для УМ.
- Пасивний: прожитий, зроблений, загальмований.
Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує пояснюваний іменник: дозрілий плід.
Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку над пояснюваним іменником виконує хтось інший: розв'язана задача, пошитий костюм.
Творення дієприкметників
Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу (форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни — -ач- (-яч-):
Ріж[уть] + уч(ий) → ріжучий,
пала[ють] + юч(ий) → палаючий,
леж[ать] + ач(ий) → лежачий
!!!!!Але такі дієприкметники не властиві для УМ!!!!
Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти- за допомогою суфікса -л-:
дозрі[ти] + л[ий] → дозрілий.
Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива (минулого часу — від перехідних дієслів доконаного виду (здебільшого), теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т-:
виконати + н(ий) → виконаний,
пошити + т(ий) → пошитий,
обговорювати + н(ий) → обговорюваний
бачити + ен(ий) → бачений.
Морфологічні процеси, що супроводжують формотворення такі, як і ті, що взагалі супроводжують процес словотворення:
Усічення
Чергування: простити-прощена
Зміна/ незміна наголосу: привезти́ – привезений (усічення і зміна наголосу)
Накладання (епентетичні голосні) : пошлюбити – пошлюблений (бл- йот дав)
Перехід дієприкметників у прикметники та іменники
Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки виду і часу, а тому й переходити до прикметників. Так, у словосполученнях битий шлях, освічена людина виділені слова вказують на постійну ознаку. Це — прикметники.
Деякі з таких колишніх дієприкметників можуть втратити і здатність вказувати на ознаку предмета і самі позначають предмет, переходячи таким чином до іменників: керуючий, командуючий, завідуючий, учений:
Керуючий провів нараду;
Орденами нагороджено багатьох учених.
Необхідно розрізняти дієприкметники і прикметники, до складу яких входять суфікси -уч-, -ач-, іноді -єн-: блискучий виступ, сипучі піски, гаряча страва, шалений шторм. Виділені слова утворені не від дієслівної основи теперішнього часу або ж називають постійну ознаку.
Уживання дієприкметників
Дієприкметник — елемент книжного мовлення. В усному мовленні (у розмовно-побутовому стилі) він уживається рідко.
До широко вживаних у всіх книжних стилях належать пасивні та активні дієприкметники минулого часу.
Пасивні дієприкметники теперішнього часу вживаються здебільшого в науковому та діловому мовленні (досліджувана проблема, обговорюваний проект і т. д.)
Активні дієприкметники теперішнього часу вживаються рідко. Здебільшого їх замінюють підрядними реченнями, коли немає залежних від них слів. Н-д:
Працюючий чоловік закінчив роботу.(так не говоримо)
Правильно буде:
Чоловік, який працює, закінчив роботу.
!!!!!!Дехто вважає, що для УМ взагалі не характерні такі дієприкметники.