33. Принципи класифікації слів на частини мови.

Частини мови – великі за обсягом класи слів, об’єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

Частини мови – одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливе вивчення граматичної будови мови. Частини мови – є джерелом пізнавальної діяльності людини, за допомого чого можливою є диференціація речей, якостей, процесів, дій та станів.

Нема однозначної відповіді що таке частина мови. Одні вважають, що це лексичні розряди слів, другі – граматичні класи слів, треті – лексико-граматичні класи.

На сучасному етапі використовують такі критерії: семантичний, морфологічний, синтаксичний словотвірний.

1)Семантичний критерій – передбачає віднесення до 1 частини мови слів зі спільним загальним граматичним значенням, як наприклад, предметність, дія, якість. Так слова зі значенням предметності утворюють клас іменників. Ця закономірність дає змогу говорити про загальне значення предметності в іменнику як частині мови, поширюючи цю семантичну характеристику й на іменники, які позначають якість, дію, стан та ін.. Отже, граматичні значення частин мови не рівнозначні поняттям, що виражаються словами, не рівнозначні й логічним узагальненням цих понять.

Значення і форма існують у єдності, тому при класифікації слів на частини мови потрібно враховувати й форму, тобто формально-граматичний (морфологічний) критерій виділення частин мови.

2)Формально - граматичний (морфологічний) критерій – за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Наприклад, іменники змінюються за відмінками, родами і числами, дієслова за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кожна ч.м. характеризується особливою системою граматичних категорій. (іменник – кат-ії: роду, числа, відмінку; прикметник: ступені порівняння для якісний, та роду, числа і відмінка; для дієслова: кат-ія способу, особи, стану, виду, тощо.). Деякі класи можуть поєднувати ознаки різних частин мови. Наприклад, дієприкметник має морфологічні ознаки дієслова і прикметника.

Спроби побудувати класифікацію на суто формальній основі – не успішне, оскільки слова однієї і тої самої частини мови можуть мати різні формальні ознаки (один і п’ять).

Крім значення і форми, слово має здатність функціонувати в реченні, причому різні слова виконують не однакові синтаксичні фун-ії тому використовують при класифікації синтаксичний критерій.

3)Синтаксичний критерій – за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні ф-ії.

Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції (тихий спів, але не тихий співати). Важливий не тільки набір синтаксичних ф-ій, а й ступінь характерності кожної з функцій для даної ч.м. (в сулм і іменник, і дієслово можуть виконувати ф-ію підмета – Хлопчик читає. Лиш боротись – значить жить., і функцію присудка – Батько – лікар. Сонце світить.)

Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності який як додатковий стали активно використовуватись при класифікації слів на частини мови. Таким чином всі слова можуть поєднуватися одне з одним.

Останнім (допоміжним) критерієм виділення ч.м. є словотвірний.

Словотвірний – за яким для кожної ч.м. виділяють властивий їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників:-тель, -ник, - щик, -ар, тощо.

Важко сказати який з критеріїв слід вважати провідним.

Вихованець – на перше місце висуває семантичний, а на 2 план – синтаксичний, на 3 – морфологічний. Шахматов вважає, що ним є семантичний, Фортунатов – за морфологічний, Потебня – за синтаксичний, Щерба – висунув ідею врахування трьох критеріїв: семантичного, морфологічного та синтаксичного. Саме у щербі всякій концепції ґрунтується сучасна класифікація частин мови.

В українській мові за традиційним вченням є 10 частин мови, які поділяються на самостійні (6: іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник – мають лексичне і граматичне значення слова, які вживаються самостійно) та несамостійні (4: прийменник, сполучники, частка, вигук), з яких службовими є прийменник і сполучники.

З погляду морфології всі частини мови поділяються на:

-змінювані (їх 5): ім.., прикм., дієсл., займ., числ.

-незмінювані (їх 5): присл. ,прийм., спол.,частка, вигук і звуконаслідувальні слова.

Дієприслівник і дієприкметник це не частини мови, а особливі форми дієслова. Дієприкметник належить до групи змінюваних, а дієприслівник – до незмінюваних.