5)Подвоєння букв в іншомовних словах

Коли йдеться про подвоєння букв в іншомовних словах, то тут треба розрізняти власні і загальні назви.

У власних іншомовних словах і похідних словах подвоєння букв зберігається: Ніцца, Діккенс, Андорра, андорський, Ніцца, Бонн, Шіллер, Яффа, Голландія, голландець, Марокко, марокканець, Абіссінія, Брюссель, Ассірія, Даданелли, Місісіпі, Апенніни, Лонгфелло, Кассандра, Одіссей, Торрічеллі.

Але немає подвоєння в таких власних назвах: Бразілія, Вашінгтон, Касабланка, Мадакаскар іт.п.

У загальних іншомовних назвах букви звичайно не подвоюються: колектив, каса, група, маса, колона, хобі, алегорія, шосе.

Винятки становлять: бонна, панно, мадонна, манна, тонна, ванна, беладонна, панно, ірраціональний, сюрреалізм, аннали, гунни, вілла, фінн (але фінка, фінський), булла, нетто, брутто, лібретто, мотто, барокко, іетермеццо, стаккато, мирра, контрреволюція, фортіссімо, ірраціональний, імміграція (але еміграція, емігрант), сюрреалізм.

В українських іменах відповідно до вимови букви звичайно не подвоюються: Кирило, Сава, Пилип, Агнеса, Іполіт, Інеса.

Але в деяких недавно запозичених іменах подвоєння букв зберігається: Емма, Елла, Віссаріон, Аполлон, Геннадій, Палладій, Алла, Белла. Ізабелла, Нонна, Римма, Сусанна, Ганна, Стелла.

29. Позиційні та історичні чергування голосних.

Чергування – це постійні і закономірні зміни звуків в одній і тій самій частині слова. Чергування бувають:

-історичні – дуже давні, причини яких не можна пояснити за допомогою історичних фонетичних законів;

-позиційні – залежать від позиції звука в слові.

Найдавніші чергування голосних. Українська мова, як і інші слов’янські, успадкувала й зберігає чергування голосних, що сформувались на праслов’янському ґрунті або ж виникли в процесі історичного розвитку мови.

Чергування голосних у коренях дієслів.

е - о: нести – носити, везти – возити;

е - і: летіти – літати, пекти – випікати;

і - а: лізти – лазити, сісти – садити;

і - и: сідати – сидіти, ліпити – липнути;

е - и - ø: (нуль звука): беру – вибирати – брати;

о - а: ломити – ламати, перемогти – перемагати.

Чергування [о] та [е] з нулем звука.

[о], [е] здебільшого чергуються з нулем звука, якщо вони є останніми голосними в іменниках на приголосний: вогонь – вогню, садок – садка, дзвінок – дзвінка. Такі голосні називають випадними. [о], [е] з’являються в Р.в. множини іменників, які мають у Н.в. однини перед закінченням сполучення двох приголосних: вікно – вікон, сукня – суконь, сестра – сестер. Такі голосні називаються вставними.

Чергування [о] та [е] з [і].

Це чергування досить поширене в українській мові і є однією з найхарактерніших ознак, що відрізняє її від інших слов’янських мов. Воно належить до позиційних чергувань і залежить від типу складу.

Пишемо:
о, е	і
У відкритому складі	У закритому складі
При словозміні	При словотворенні
Поділ – Подолу	Школа – шкільний
Радість – радості	Творити – твір
Осінь – осені	Нога – підніжжя
Сім - семи	Село - сільський

Чергування [о], [е] з [і] не становить абсолютно послідовного фонетичного процесу в СУЛМ. Є досить багато випадків, коли воно не відбувається. Найважливіші з них:

Не чергуються [о], [е] з [і]:

-коли о, е випадають або вставні: день – дня, зірка – зірок

-у буквосполученні -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: шовк, вовк, горб, торг, шерсть, серп.

-у повноголосних звукосполученнях -оро-, -оло-, -ере-, -еле- зі сталим наголосом: берег, очерет, мороз, сторож, горох, колос, молот, шелест, зелень, але: оберіг, поріг, сморід, моріг.

-у складних словах з наголошеними словотвірними частинами -вод, -воз, -нос, -роб, -ход: діловод, молоковоз, хлібороб, скороход, електровоз, але: водопровід, всюдихід, носоріг, Козеріг.

-у деяких словах старокнижного походження: Бог, пророк, вирок, закон.

-у словах іншомовного походження: атом, бетон, шофер, репортер, марафон, альбом, поет.

Проте в деяких давно запозичених – заг. назвах і власних іменах – чергування відбув.: якір – якоря, дріт – дроту, колір – кольору, Яків – Якова.

Чергування [о] з [е] після шиплячих та [j]:

Після шиплячих ж, ч, ш, щ та й можуть вживатися о, е або ж чергуватися.

Пишемо е:

-перед м’якими приголосними: вечеря, ніженька, честь.

-перед складом з голосним [и], що походить з давнього і: пшениця, шести, щетина.

-перед шиплячими: баєчка, копієчка, діжечка.

Пишемо о:

-перед споконвічно твердими не шиплячими: шовк, щока, жолудь, бджола, гайок, чоло.

-перед складом із голосним [и], що пох. з давнього и: чотири, чорний.

Послідовність чергування голосних [о], [е] після шиплячих та [j] іноді порушується. Це буває в таких випадках:

-у ряді відмінкових форм іменників за аналогією: свіжості, більшості.

-у прикметниках і дієприкметниках: рожевий, сходжений.

-у запозичених словах: чек, жетон, шеф, жертва.

-у деяких словах [е] закріпилось за традицією: черга, черпак, черговий, чекати, шепотіти.