26. Голосні звуки української мови і їх класифікація.

Голосні – це звуки, що творяться за допомогою самого голосу.

При їх вимові струмінь видихуваного повітря проходить вільно через ротову порожнину, не натрапляючи при цьому на жодні перепони. В українській мові 6 голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Класифікація:

1)За участю губ:

-огублені (лабіалізовані) – [о], [у]

-неогублені (нелабіалізовані) - [а], [е], [и], [і].

2)За положенням язика – рух язика в горизонтальному напрямі визначає місце творення голосного звука. За цією ознакою вони поділяються на:

-голосні переднього ряду: [і],[и],[е]

-голосні заднього ряду: [у],[о],[а]

3)За способом творення

-високого підняття - [і],[у]

-середнього підняття - [е],[о]

-низького підняття - [а]

-високо-середнього - [и]

Залежно від місця наголосу в слові голосні можуть бути наголошеними і ненаголошеними.

27. Зміни звуків у мовному потоці. Асиміляція приголосних.

У мовленнєвому потоці приголосних звуків, що стоять поруч, взаємодіють один з одним і цілком або частково уподібнюються – асиміляція. Є регресивна асиміляція, коли наступний звук впливає на попередній і є прогресивна асиміляція, коли попередній звук впливає на наступний.

Асиміляція може відбуватися як у межах слова, так і на стикові слів. Проте такого типу впливу зазнають не всі звуки і не завжди.

Розрізняється:

1)Асиміляція за дзвінкістю і глухістю:

Дзвінкі приголосні послідовно й систематично впливають на попередні глухі, які уподібнюються їм і вимовляються теж дзвінко: боротьба [бород 'ба], просьба [проз 'ба], якби [jаґби], отже [одже].

Така регресивна асиміляція відбувається й на стикові двох слів, особливо при швидкому темпі мовлення: ваш брат [важбрат], як же [jаґже].

Перед сонорними звуками [л], [р], [н], [м], [в], [j] такої асиміляції немає.

Асиміляція за глухістю трапляється рідше. Приголосні зберігають свою дзвінкість у кінці слова: мороз, дуб.

На межі кореня й суфікса приголосні також не оглушуються. Однак у середині слова приголосний [г] піддається впливові глухих [к], [т]: легкий [лехкиĭ], кігтики [к’іхтики], вогко [вохко]. Найбільшого впливу глухих дзвінкі звуки зазнають на межі префікса і кореня (префікс з- перед наступним глухим приголосним асимілюється ним): з+хилити [схи(е)лити], з+питати [спи(е)тати].

2)Асиміляція за місцем і способом творення:

Найчастіше шиплячі приголосні уподібнюються до свистячих і навпаки:

безжурний [бе(и)ж:урниĭ], цікавишся [ц'ікавис':а].

Під впливом свистячого [с] приголосний [т] уподібнюється до свистячого [ц] в дієсловах на

-ться: купається [купаjе(и)ц':а], сподівається [спод'іваjец':а].

3)Асиміляція приголосних за м’якістю:

Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед наступними м’якими пом’якшуються: український [украjін'с'киĭ], пісня [п’іс'н'а], кузня [куз'н'а].

Напівпом’якшені приголосні (губні, шиплячі, задньоязикові, глотковий) на інші приголосні не впливають (у деяких випадках можлива двояка вимова), оскільки вони й самі не повністю м’які: двір [дв’ір], збір [зб’ір], тхір [тх’ір], але: цвіт [ц'в’іт], цвях [ц'в’ах]. Перед пом’якшеними м’яку вимову можуть мати лише свистячі [с], [ц], [з], [дз]. Наслідком прогресивної асиміляції є подовження приголосних, яке на письмі позначається двома буквами: життя [жит':а]: житіє.

Дисиміляція – це фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приголосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким:

Виявляється у:

-зміні [кт] на [хт] – кьто – хто.

-при творенні вищого ступеня порівняння прикметників [сш], [зш] змінилися на [шч], [жч]: висший – вишший – вишчий (вищий), низ ший – нихший – нижчий.

-зміні [чн] на [шн] у деяких давніх словах: рушник (ручьникь).

-розподібненні двох однакових звуків при творенні інфінітива від коренів, що закінчувались на [д], [т]. унаслідок регресивної дисиміляції утворилося звукосполучення [ст]: плет-ти - плести, вед-ти – вести, мет-ти - мести.

Таким чином, явища асиміляції приголосних звуків сприяють й дисиміляції приголосних звуків сприяють зручності у вимові, роблять її природою та милозвучністю.