23. Аспекти вивчення людської мови. Фонема та її функції. Звукові вияви фонем.

Фонетика – це наука про звуковий склад мови. Фонетика сучасної літературної мови вивчає тільки звуки цієї мови, звукові зміни, типи ітд. На базі знання звуків виростають: орфоепія (вивчає правильну вимову, нормативні звукові засоби), графіка (сукупність букв.-графічних засобів передавання звуків на письмі) і орфографія (правила, які стосуються самого письма). Звукове мовлення існує споконвіку, на відміну від письма.

Звук – мінімальна одиниця мовлення. Українські вчені традиційно виділяють 3 аспекти вивчення звука:

1)Акустичний – вивчення звука, як сукупності хвиль з певними фізичними характеристиками: тембр, висота, амплітуда, частота ітд. В українському мовознавстві акустичну класифікацію звуків на основі парних ознак (дієзність – бемольність) застосував Юрій Карпенко.

2)Анатомо-фізіологічний – це вивчення будови і роботи органів мовлення. Більшість класифікацій побудована на основі анатомо-фізіологічній. Органи мовлення з погляду їх участі утворення звуків поділяються на дві групи:

-активні (рухливі) – це легені, голосові зв’язки, язичок, нижня щелепа, губи, язик (кінчик, передня, середня та задня частини).

-пасивні (нерухомі) – зуби, тверде піднебіння, носова порожнина.

Основною артикуляційною особливістю голосного звуку є відсутність перепони на шляху видихуваного повітря, а в приголосних – навпаки – наявність.

3)Лінгвістичний – функції звуків у мові, як буд. матеріалу; звуки виконують мовну функцію.

Українське мовознавство розглядає аспекти у нерозривному зв’язку і тому фонетика у їхньому розумінні охоплює три аспекти, а фонологія їх підрозділи.

Фонологія – розділ фонетики, який вивчає лінгвістичний аспект мовного звука. Звук має спеціальну назву – фонема.

Фонема – узагальнена звукова одиниця. Одне з робочих визначень фонем – це узагальнена звукова мовна одиниця, яка не маючи значення служить для побудови і розрізнення значущих мовних одиниць. Як мовна одиниця у реальному мовленні існує в вигляді окремого звука (звук – це вияв фонеми).

У мові фонеми виконують такі функції:

Конститутивна – полягає в тому, що фонема є одиницею мови, з якої складаються вищі мовні одиниці – морфеми і слова.

Розпізнавальна – людина завдяки фонемам розпізнає окремі морфеми і слова без чого мовне спілкування взагалі неможливе.

Розрізнювальна – фонема є засобом розрізнювання морфем і слів. Усі ці функції взаємозв’язані і взаємозумовлені.

Звукові вияви.

Головний звуковий вияв фонеми – це коли фонема виявляється в її самостійних ознаках.

Додаткові вияви:

-позиційний – це звук, який вимовляємо замість головного вияву залежного від позиції у словах. Для голосних – наголошені/ненаголошені, а для приголосних – початок/середина/кінець слова.

[е до и] і [и до е] і [у (нескладовий)].

-комбінаторний – це звук, який вимовляється замість головного вияву залежно від впливу інших звуків: просьба – сь=зь під впливом дзвінкого [б].

-факультативний – необов’язковий звук ,який можемо вимовляти замість голосного.

Всі звукові виміри фонеми = фонетичне поле.

[в] - /в/: [w], [v], [у (нескладове)], [в].

Ознака відмінностей однієї фонеми від іншого називається диференційною.

Втрата диференційної ознаки одного звука під впливом іншої називається нейтралізацією.