Погляд у майбутнє

За умов глобалізації та інтеграції прогнозування майбутнього стало важливою складовою політичної стратегії провідних країн світу та міжнародних організацій. Турботами майбутнього переймаються також лідери великих країн. Прогнозувати майбутнє — справа невдячна. Однак з початком XXI ст. за умови урахування заданості світового розвитку уявляється цілком можливим і прийнятним науковий аналіз того майбутнього, яке можна означити як доступний оглядові час. Підтвердженням цього став саміт "великої вісімки", що відбувся 20—22 липня 2001 р. у Генуї, присвячений прогнозам майбутнього. Учасники саміту не виключали можливість появи на політичній карті світу в майбутньому нових країн. У такому випадку принцип територіальної цілісності має поступитися місцем принципові права націй на самовизначення, а великі держави зіткнуться з сепаратизмом.

У найближчій перспективі визначальний вплив на світ матимуть три центри сили: США, ЄС, Японія. Зросте роль Китаю та Індії. Європа вступить у стадію постнаціональної держави. Країни на теренах колишнього Радянського Союзу або швидко підуть уперед, за умови чіткого визначення орієнтирів внутрішнього розвитку і прилучення до суспільної моделі, характерної для розвинутих країн світу, або надовго будуть відкинуті у табір слаборозвинутих. Це може призвести, як свідчить нинішня тенденція в окремих пострадянських країнах, до серйозних труднощів у розвитку демократії і появи одіозних режимів, несумісних з нею.

Однак тріумфальна хода демократії продовжиться у XXI ст. Інтеграція та глобалізація стануть основними формами інтернаціоналізації господарського життя, пріоритетами в розвитку кожної країни і світового співтовариства в цілому.

У глобальній політиці, на думку професора С. Хантінгто-на (директора інституту стратегічних досліджень ім. Дж. Олена при Гарвардському університеті), домінуючим чинником уже сьогодні стало зіткнення цивілізацій, причому в майбутньому цей процес значно посилиться. Причина в тому, вважає дослідник, що представники різних цивілізацій по-різному дивляться на всю систему зв'язків людини з природою, суспільством, Богом, між собою і державою, батьками й дітьми тощо. Прогнози, зроблені Хантінгтоном ще на початку 90-х років, менш як через 10 років підтвердилися. Таким чином, глобалізація і зближення суспільств розмивають усталені моральні, етичні, побутові, звичаєві та інші традиції, шо призводить до нагромадження негативної енергії протесту, яка приводить у рух континенти цивілізацій, що загрожує їх зіткненням. З огляду на те, як розвивалися події наприкінці XX — на початку XXI ст., конфронтація між ісламським світом і Заходом триватиме. Як наслідок цього та інших чинників, насамперед демографічних, що породжують масову міграцію із слаборозвинутих країн до розвинутих, зростатимуть расистські настрої навіть у демократичних країнах. Проте центризм, який посилюватиметься в партійно-політичному спектрі багатьох країн, буде спроможний гасити тиск як з боку лівих, так і правих ультра.

Різновекторні процеси можуть розгорнутися в Європі, регіони якої неоднорідні за рівнем суспільного розвитку. Тут поруч існують як демократичні, так і тоталітарні ментальності. Якщо Західна Європа, де "національний егоїзм, військове суперництво застаріли і вийшли з моди", сміливо вступає у XXI ст., то на території колишнього СРСР вирішуються проблеми XIX ст., створюються національні держави, відбувається осмислення азів ринкового господарювання. Україні, окрім того, доведеться доводити свою центральное вропейськість, якщо вона прагне вступити до європейських економічних, політичних та військових структур. Росія, за умови, що в ній переважать державницькі тенденції, маючи багаті ресурси для реконструкції свого господарства і входження в демократію, зможе на паритетних началах стати рівноправним членом процвітаючої Європи. Хоча сам процес входження Росії в Європу буде непростим і тривалим. Якщо ж переважать імперські тенденції, то, як вважає

американський політолог З.Бжезинський, це може поставити під питання її власний суверенітет, оскільки імперські витрати завжди руйнівні для держави. Такий хід подій, безумовно, завдасть шкоди Європі і європейській демократії. Щоб цього не трапилося, Європа й надалі сприятиме розвитку демократії в Росії, становленню ринкової економіки й консенсусного співіснування із сусідами. Такі думки щодо Росії переважають і в американському пол іти кумі. Водночас російсько-американським стосункам ще тривалий час буде притаманна нестабільність, спричинена змінами регіонального, континентального і глобального масштабу, що стали наслідком появи переможців і переможених у "холодній війні", а також і віртуальними примарами як наслідку попереднього системного протистояння наддержав. Можна сподіватися, що з роками ареал імперської ностальгії у свідомості російського загалу згасатиме, як це завжди мало місце в історичній практиці після краху великих імперій.

Завдяки структурам Європейського Союзу Європа досягне більшої єдності, консолідації, стане самостійною у прийнятті та реалізації рішень. Щодо США, то вони й надалі прагнутимуть до світового лідерства.

ЄС і США здійснюватимуть визначальний вплив на формування нового світового порядку — демократичного і безпечного. Американці схильні його реалізувати, певною мірою, навіть за допомогою сили, європейці — ліберальним і правовим шляхом. Роль інших центрів сили у творенні нового світового порядку теж буде значною.

Конфліктні ситуації можуть виникнути між США і деякими азійськими державами (насамперед, КНР, Японією, Республікою Корея). Протистояння між ними може набути політичного забарвлення й характеру економічного та технологічного суперництва. Його метою з боку суперників США, найімовірніше, буде не гегемонія у світі, а рівноправне партнерство, що виключатиме можливість воєнного зіткнення й ліквідації світового співтовариства. НАТО як система колективної безпеки стане важливим чинником гарантії недопущення сповзання конфліктної ситуації зі сфери політики у площину війни.

Значні зрушення відбудуться на азійському континенті. На основі зближення культур і посилення економічних зв'язків там створюватимуться регіональні інтеграційні об'єднання. В окремих країнах Азії (Індія, Пакистан, Туреччина) та Африці зростатиме роль націоналізму.

Тривалою і психологічно важкою буде боротьба з міжнародним тероризмом. Викорінення цього явища вимагатиме значних зусиль і засобів військового й політичного характеру, а також застосування нових підходів і методів, насамперед гуманітарного порядку, з боку міжнародного співтовариства.

Велику загрозу для людства становлять техногенні катастрофи. Тому для вирішення проблеми збереження й захисту довкілля, забезпечення надійності середовища, в якому проживає людина, необхідно об'єднати зусилля й фінансові можливості усіх країн світу.

Залишиться актуальною і демографічна проблема. Населення країн "третього світу" й надалі швидко зростатиме. Збільшуватиметься розрив між технологічними структурами розвинутих і відсталих держав. Аграрні суспільства переходитимуть у стан індустріальних. Цілком можливі й рокіровки у плані здачі позицій окремими індустріальними країнами. Загостриться проблема продовольства, що істотно вплине на становище країн, які його виробляють. Водночас здійснюватимуться подальші кроки в напрямі поглиблення й розширення "зеленої революції". Проте важко сподіватися, що в найближчому майбутньому буде подолана бідність.

59. Наука, культура, та мистецтво середньовіччя

Средневековая наука подчинялась строго определенному иерархическому порядку. Верхнее место в иерархии ее сфер отводилось философии, цель которой усматривалась в доказательстве истинности христианского вероучения. "Низшие" науки (астрономия, геометрия, математика, исторические знания и т.д.) подчинялись и служили философии.

     В условиях теократизма (господства религиозных взглядов) наиболее развитой формой теоретического мышления стала теология. В XI в. именно теология породила такой феномен средневековой науки, как схоластика - философия, неразрывно связанная с теологией, но не тождественная ей. Схоластика - прежде всего метод познания Бога и созданного им мира. Она исходила из убеждения, что веру и знание, откровение и разум можно примирить между собой, а, опираясь на них, постичь Бога и мир. Схоласт в своих рассуждениях должен был, с одной стороны, не отступать от буквы Библии, с другой - не допускать ни единой ошибки в длинной цепи строгих логических доказательств. Отсюда то огромное внимание, которое уделялось схоластами логике как технике рассуждений. Таким образом, сутью схоластики было осмысление христианской догматики с рационалистических позиций с помощью логических методов. Этим обусловлено то, что в схоластике центральное место заняла разработка разного рода общих понятий, классификаций (универсалий). Схоласты, обсуждая проблемы синтеза языческой рациональной философии и христианской доктрины, не только изучали античное наследие, но и познакомили Европу с оригинальными сочинениями исламских ученых. Схоластика стала широким интеллектуальным движением, объединив наиболее выдающихся философов своего времени. Вершиной средневековой схоластики стало творчество Фомы Аквинского (XIII в.). Утверждая гармонию разума и веры, он сумел осуществить синтез философии Аристотеля и христианской догматики.

     В XIII в. в науке зарождается интерес к опытному знанию, начинают переводиться и комментироваться естественно-научные трактаты античных авторов и арабских ученых. Оксфордский профессор Роджер Бэкон (XIII в.) ввел в сферу науки эксперимент как новый метод исследования природы (ученый плодотворно работал в области физики, химии, оптики, пытаясь понять природу света и цвета). Хотя рационализм и экспериментальный подход сочетался с христианским видением мира, само зарождение интереса к опытному знанию подрывало традиционные устои средневекового миросозерцания, ставя эксперимент на место авторитета.

История математики V-ХVIвв. В V веке наступил конец Западной Римской империи, и территория Западной Европы надолго превратилась в поле непрестанных сражений с завоевателями и разбойниками (гунны, готы, венгры, арабы, норманны и т. п.). Развитие науки прекратилось. Потребность в математике ограничивается арифметикой и расчётом календаря церковных праздников, причём арифметика изучается по учебнику Никомаха Геразского в сокращённом переводе Боэция на латинский.

Среди немногих высокообразованных людей можно отметить ирландца Бе́ду Достопочтенного (он занимался календарём, пасхалиями, хронологией, теорией счёта на пальцах) и монаха Герберта, с 999 года — римского папы под именем Сильвестр II, покровителя наук; ему приписывают авторство нескольких трудов по астрономии и математике.

Стабилизация и восстановление европейской культуры начинаются с XI века. Появляются первые университеты (Салерно, Болонья). Расширяется преподавание математики: в традиционный квадривиум входили арифметика, геометрия, астрономия и музыка.

Латинский перевод Начал Евклида (XIV век)

Первое знакомство европейских учёных с античными открытиями происходило в Испании. В XII веке там переводятся (с греческого и арабского на латинский) основные труды великих греков и их исламских учеников. С XIV века главным местом научного обмена становится Византия. Особенно охотно переводиоись и издавались «Начала» Евклида; постепенно они обрастали комментариями местных геометров.

В конце XII века на базе нескольких монастырских школ был создан Парижский университет, где обучались тысячи студентов со всех концов Европы; почти одновременно возникают Оксфорд и Кембридж в Британии. Интерес к науке растёт, и одно из проявлений этого — смена числовой системы. Долгое время в Европе применялись римские цифры. В XII—XIII веках публикуются первые в Европе изложения десятичной позиционной системы записи (сначала переводы ал-Хорезми, потом собственные руководства), и начинается её применение. С XIV века индо-арабские цифры начинают вытеснять римские даже на могильных плитах. Только в астрономии ещё долго применялась шестидесятеричная вавилонская арифметика.

Страница из «Книги абака»

Первым крупным математиком средневековой Европы стал в XIII веке Леонардо Пизанский, известный под прозвищем Фибоначчи. Основной его труд: «Книга абака» (1202, второе переработанное издание — 1228). Абаком Леонардо называл арифметические вычисления. Фибоначчи был хорошо знаком (по арабским переводам) с достижениями древних и систематизировал значительную их часть в своей книге. Его изложение по полноте и глубине сразу стало выше всех античных и исламских прототипов, и долгое время было непревзойдённым. Эта книга оказала огромное влияние на распространение математических знаний, популярность индийских цифр и десятичной системы в Европе.

В книгах «Арифметика» и «О данных числах» Иордана Неморария усматриваются зачатки символической алгебры, до поры до времени не отделившейся от геометрии.[L 6]

В это же время Роберт Гроссетест и Роджер Бэкон призывают к созданию экспериментальной науки, которая на математическом языке сможет описать природные явления.[L 7]

В XIV веке университеты появляются почти во всех крупных странах (Прага, Краков, Вена, Гейдельберг, Лейпциг, Базель и др.).

В конце XIV века жил Никола Орем, или Николай Орезмский, математик, физик, астроном, философ, епископ. Впервые в Европе провозгласил и обосновал, хотя и очень осторожно, вращение Земли (но в конце книги предусмотрительно отверг эту идею). Ввёл изображение зависимости с помощью графика, исследовал сходимость рядов.[L 8] В алгебраических трудах он рассматривал дробные показатели степени.

Видный немецкий математик и астроном XV века Иоганн Мюллер стал широко известен под именем Региомонтан — латинизированным названием его родного города Кёнигсберг[9]. Он напечатал первый в Европе труд, специально посвящённый тригонометрии. По сравнению с арабскими источниками нового немного, но надо особо отметить систематичность и полноту изложения.

Лука Пачоли, крупнейший алгебраист XV века, друг Леонардо да Винчи, дал ясный (хотя не слишком удобный) набросок алгебраической символики.

Астрономия

Технический прогресс в изготовлении приборов для измерений невооруженным глазом привел к созданию более точных таблиц движения планет, а развитие вычислительных методов позволило точнее определять теоретические значения. Однако при этом выяснилось, что согласие между теорией и наблюдениями не очень хорошее. Было немало споров о том, как выйти из этого положения, но основная схема Птолемея, представляющая движение планет вокруг Земли с помощью комбинации равномерно вращающихся окружностей, сохранилась вплоть до Возрождения.

В Римской империи астрономия не развивалась. Хотя римляне достигли большого прогресса в политике, юриспруденции, риторике и технике, теорию и наблюдения в астрономии они почти не продвинули. После распада империи и нашествия варваров астрономия на Западе стала угасать. Она еще существовала в виде копий старых работ, но механическое переписывание сопровождалось множеством ошибок. Разработка календаря стала большой проблемой, и даже такое рутинное, но нужное дело, как определение основанных на лунном календаре дат религиозных праздников (например, Пасхи), было доступно лишь немногим образованным людям. Каталоги и рассчитанные Птолемеем таблицы сохранились, но все меньше и меньше людей понимало их и могло использовать. Те немногие, кто еще проводил наблюдения и фиксировал астрономические события, пользовались солнечными часами и простейшими приборами.

В то время как астрономия угасала в Европе после падения Рима, эта эллинистическая наука пустила мощные корни в соседних культурах Центральной Азии, а также достигла Индии. Были построены многочисленные обсерватории, крупнейшей из которых стала обсерватория Улугбека в Самарканде. Ученые Среднего Востока владели всеми астрономическими знаниями той эпохи, исправляли и дополняли методы и технику Птолемея.

Даже после 12 в., когда некоторые работы Аристотеля были открыты заново и в Европе начались интеллектуально наполненные времена схоластики, астрономия оставалась в упадке. Тем не менее, популярными стали космологические темы, касающиеся общего строения и движения Вселенной. Основой этого периода средневековой мысли были сочинения Аристотеля, к которым теологи и ученые написали множество комментариев. Вместе с Библией и трудами отцов церкви работы Аристотеля стали основой обучения. Предметом пылких дискуссий стало устройство сфер Евдокса и физические принципы их движения, возможная множественность миров и даже природа Луны.

Эти дискуссии подготовили образованный Запад к интеллектуальному взлету Возрождения, наступившему в 14 в., когда сохранившиеся в арабских странах античные знания хлынули в Европу. Наконец-то европейские астрономы смогли прочитать Птолемея, Аристотеля и других ученых древности в полном объеме и, что особенно важно, увидеть полную картину развития античной астрономии.